(попередні нотатки до можливого сценарію містично-історичної кіноепопеї)
(Твір є незавершеним! Не може підлягати оцінці чи рецензуванню з літературної точки зору! Друкується, як робочий рукопис на величезне прохання учнів письменника, багатьох громадян, національних та міжнародних екологічних організацій через його виняткове інформаційне значення для мільйонів хриястиян!)
У липні 1996 р. Всесвятіший Блаженніший Патріарх Єрусалимський Діодор особисто благословив публікацію епопеї “ВОДА” у своїй Патріаршій резиденції /поблизу Храму Гробу Господнього/ в Єрусалимі, через її величезне моральне та інформаційне значення для усього людства і мільйонів християн Землі.
(Сам твір “ВОДА” Благословення не має, оскільки є незавершеним, а існує тепер лише у вигляді даного робочого рукопису /попередніх нотаток/. Тобто, Патріарх Єрусалимський Діодор Благословив лише публікацію цього твору!!!)
(Рукопис має понад 600-т активованих енциклопедично-інформаційних посилань з існуючих Інтернет-Джерел українською та російською мовами на теми кожного розділу /з великою кількістю зображень, фотографій, схем, таблиць, географічних карт і т.п./, які допоможуть геніальному кінорежисеру та кожному читачу, користувачу-інтернетівцю наочно доповнити інформаційну картину кожного розділу. /Частина матеріалів в кожному окремому варіанті перекладаються іншими мовами світу, а деякі існують лише в єдиному мовному варіанті). Уважно переглядайте назву кожного Посилання, визначайте мову написання і натискайте на нього (відповідна стаття з’явиться на екрані вашого ПК.).
УВАГА: (повноцінне використання БЛОГУ можливе лише при підключенні до Інтернету)!!! В разі копіювання тексту епопеї на ваш комп'ютер - зникає активність усіх ПОСИЛАНЬ та динамічність АНІМАЦІЙ! Зміст епопеї має сенс лише при можливості використання АКТИВОВАНИХ ПОСИЛАНЬ!!!
/ЗНАХОДИТЬСЯ В СТАДІЇ РЕДАГУВАННЯ
Частина перша
“БОЖА ЗЕМЛЯ”
ЗМІСТ :
АВТОРСЬКА ПЕРЕДМОВА
Розділ 1. Всесвітня повінь
Розділ 2. Любов врятує світ
Розділ 3. Спокуса Сатани
Розділ 4. Новий Заповіт Творця
Розділ 5. Земне хрещення Сина Божого
Розділ 6. Велика спокуса Сатани
Розділ 7. Естафета любові
Розділ 8. Рок Вишгороду
АВТОРСЬКА ПЕРЕДМОВА
Шановні друзі !
Ви бачите на екранах своїх ПК незвичний рукопис під назвою “ВОДА”, явна неординарність якого полягає не лише у змісті та формі, але й у надзвичайності умов його створення. Розповім про все це детальніше...
Одразу зазначу, що незважаючи на те, що громадськість іменує мене християнським письменником, я ніколи досі прозових літературних творів не писав, не планував і не планую створювати найближчим часом (окрім професійних перекладів вже існуючих творів).
За освітою я - викладач філософських дисциплін і ораторського мистецтва, чим і займався все своє творче життя. У моїй родині є два священнослужителі. Сам я, за Благодатним особистим Благословенням Всесвятішого Блаженнішого Патріарха Єрусалимського Діодора, з 1996 р. є ченцем у миру (світським ченцем-світським монахом з обітницею безшлюбності).
Так сталося, що після Чорнобильської катастрофи влітку 1986 р. вся наша велика родина зібралася разом на Поділлі - батьківщині моєї матері, де нам довелося прожити тривалий час, рятуючись від горезвісної радіації.
У 1988 році, в Києві урочисто відзначалося 1000-ліття Хрещення Київської Русі, яке справило на мене величезне враження. Здивувало те, що в цих великих урочистостях вперше приймали участь найвищі керівники партійних та державних органів УРСР та СРСР (на вимогу тодішнього “вождя” СРСР Михайла Горбачова).
На території Києво-Печерської Лаври разом стояли і молилися усі православні Патріархи і Митрополити, Архиєреї різних світових християнських конфесій, Кардинали, Архиєпископи та Єпископи. А поруч з ними стояли керівники ЦК КПРС та ЦК Компартії України.
Власне, з цього моменту починається НОВИЙ етап в розвитку, військово-поневоленої комуністичною московською хунтою, України і усіх народів Радянського Союзу. Через три роки Радянського Союзу і Радянської України не стане!
Напевне ці обставини і спонукали мене у 1990 році до створення відомого Віршованого Молитвослова, під час неймовірного Осяяння, коли я за три ночі створив 55 віршованих молитов. Вони одразу отримали благословення усіх християнських церков України і були надруковані великим тиражем у 100 тисяч екземплярів.
Після виходу цього першого християнсько-літературного твору, до мене звернулися священнослужителі з проханням написати віршовані твори Євангельського змісту українською мовою (оскільки при тоталітарно-комуністичній владі це заборонялося). Наближався великий ювілей 2000-ліття народження Ісуса Христа, і тому я вирішив створити Віршоване Євангеліє, яке було написане і надруковане у 1993 році. Я отримав десятки тисяч схвальних листів-відгуків на свої твори, що спонукало мене у 1994 році також написати і Віршовану Біблію. Через рік була також створена і видана всекосмічна трагедія “Вселенський Суд”. Скажу відверто - широка християнська громадськість в Україні і в діаспорі позитивно оцінила ці твори, і я мав моральне право бути гідним того, що зробив свій внесок у духовне відродження українського народу, а також урочисте відзначення неймовірно величного ювілею в історії усього людства - 2000-ліття Різдва Христового.
Оскільки я не входив до складу Національної спілки письменників України, куди мене постійно запрошували (я не мав на це морального права в статусі світського ченця), то вирішив для себе, що не писатиму надалі об’ємних літературних творів, окрім науково- філософських праць.
Відзначу відверто, що після видання означених творів, сотень творчих зустрічей з людьми, я жив стабільним життям (переважно в Лаврах і монастирях) і не мав особливих радикальних життєвих планів. Я бажав усі останні роки свого життя вірно служити Господу та своєму народові, сприяти зміцненню і зростанню України, займатися викладацькою, науковою, просвітницько-християнською педагогічною діяльністю, виховувати своїх чудових чотирьох онуків (по лінії рідної племінниці), жити у розміренному спокійному ритмі. Як чернець, я ні на що реально не претендував (і не претендую взагалі) у житті, і мене особисто практично все влаштовувало.
І ось, у 1995 році, раптово в моє життя смерчем вривається проблематика Київського моря і Дніпровського каскаду водосховищ, яка кардинально змінила моє особисте життя, а також життєдіяльність усіх моїх чисельних соратників, учнів, близьких людей і рідних. Мене обрали Почесним керівником міжнародної групи незалежних фахівців з питань прогнозування наслідків катастроф (як науковець, я давно займаюся проблематикою аналітичного соціального прогнозування). За фатальним збігом обставин, я опинився в центрі неймовірних подій в Україні та за її межами у багатьох країнах світу. Ми почали місійну тривалу боротьбу з виявлення найнебезпечніших об’єктів в Україні, які загрожували фізичному існуванню не лише нашої держави, а й інших країн світу. Ми зустрілися з непередбаченим неймовірним супротивом зловісних сил як у себе на Батьківщині, так і за її межами. Почалися антизаконні жахливі переслідування членів групи, мене і моїх рідних. Ніколи не мав гадки, що після десятиліть морального терору з боку терористичних бандитських органів державної безпеки Радянського Союзу (матеріали щодо моєї антитоталітарної діяльності досі зберігаються в архівах), я потраплю під аморальні кримінальні утиски офіційних органів влади “незалежної” України, заради свободи якої я віддав усе своє свідоме життя. Фільми про мене, передачі на радіо і телебаченні (за моєю участю) були призупинені та заборонені. Майже усім засобам масової інформації офіційно заборонялася співпраця зі мною. Якщо десь і з’являлися повідомлення, то слідом за цим йшли цинічні публічні поливання словесним брудом, формувався образ аморальної і кримінальної постаті, відбувалися провокаційно-дискредитуючі акції.
Піком цього цинізму стала велика стаття журналістки Ніни Климковської “45 Хіросім від Василя Кредо” на 14-й сторінці газети “ХРЕЩАТИК” від 18 серпня 2000 року про те, що такої людини як Василь КРЕДО взагалі не існує!>> http://yar.k-p.com.ua/art31.htm <<
І ось на цьому офіційному фоні Ніна Климковська друкує свій ганебний пасквіль, зміст якого почали поширювати ряд ЗМІ, створювати з Василя Кредо – фантом національного та міжнародного масштабу (деякі ЗМІ продовжують робити це і донині). Ніна Климковська і сьогодні періодично друкує “високоморальні” статті на різні теми, але ні вона, ні інші аморальні журналісти не відшукали в собі залишки елементарної Совісті вибачитися переді мною і як письменником-християнином і як ченцем за цю антихристиянську мерзотність!
До речі, саме в цей період йшло цькування відомого журналіста Георгія Гонгадзе, який пізніше був жорстоко вбитий офіцерами Міністерства внутрішніх справ України (що і досі є безпрецедентним фактом в сучасній світовій історії цивілізованої частини людства)!
В мій бік постійно лунали погрози фізичного знищення, була відкрита кримінальна справа військовою прокуратурою, під квартирою постійно чергували автомобілі з хлопцями відповідної статури, я був оголошений у міжнародний розшук. Є десятки свідків, які підтвердять, що офіційні органи влади безмежно переслідували мене (у Національній спілці письменників України досі зберігається спеціальний службовий секретний лист, завірений офіційною печаткою Служби безпеки України, щодо моєї “антидержавної” діяльності). Наголошую - це відбувалося на дев’ятому році незалежності України. Маю незначну надію на те, що нинішнє керівництво Служби безпеки України відкличе усі оті аморально-дискредитучі листи про мене з усіх абсолютно органів, до яких воно їх тоді надсилало і відшукає можливість публічно письмово вибачитися переді мною і повідомити про фізичне знищення усіх отих антизаконних документів, які досі антихристияськи дискредитують СБУ, як державний орган, а мене, як християнського письменника, твори якого читають у десятках країн Землі. Хоча, як ченця, реально оця дискредитація мене не дуже турбує! Просто хочеться, щоб державні органи відшуковували моральні сили офіційно каятися у своїх реальних антизаконних гріхах і, тим самим, духовно-морально очищатися від антихристиянської скверни!
Та, незважаючи на шалені переслідування і реальну загрозу фізичного знищення, я не міг мовчати. Я був морально зобов’язаний повідомити всім розумним людям нашої держави та інших країн світу надзвичайно важливу інформацію, від якої значною мірою залежало їхнє подальше життя. Переді мною постало непосильне завдання: у стислій формі та за короткий термін висловити океани особливо важливої морально-інтелектуальної інформації...
Тому робочий рукопис епопеї “ВОДА” створений нашвидкоруч і без чернеток, фактично у повному підпіллі, під дулами автоматів і шурхіт прокурорських викликів, у вирі цинічних нахабних переслідувань!
Я задумав створити великий епічний твір, але для цього у мене не було (і досі немає) найменших можливостей і часу.
Ось чому надзвичайні соціальні і часові обставини фактично змусили мене на даному етапі обмежитися лише цими попередніми нотатками до містично-історичної кіноепопеї “ВОДА”, які мої учні надрукували на даному блозі, одночасно створивши сотні активованих енциклопедичних посилань по даній тематиці, за що я їм усім безмежно вдячний!
Тому цей незвичний рукопис у сьогоднішньому вигляді не є чисто літературно-художнім твором, його не можна також розглядати як історично-наукове дослідження. Це є мої наболілі філософсько-публіцистичні роздуми з елементами історично-містичних узагальнень, які частіше подаються буквально телеграфним стилем висловлювання думок. Можливо, колись, за відповідних сприятливих умов і доцільності, я допрацюю цей вистражданий і “вичавлений” життям з моєї душі важливий епічний твір. Також мрію, що колись відшукається геніальний режисер, який реально скористається цим рукописом для створення величної кіноепопеї “ВОДА”.
Але, впевнений, що на даному етапі, навіть у такому незвичному вигляді і формі цей рукопис буде надзвичайно корисним і важливим для кожної мудрої людини в Україні та за її межами (тим паче, що блог дає змогу перекладу на 40-к мов світу!). Також найближчим часом епопея “ВОДА” у російськомовному варіанті буде оприлюднена на російськомовному блозі.
Розумний читач сам здогадається: де у творі є правда, а де елементи доцільної містики? Не слід також ототожнювати діяльність головного героя другої частини твору Василя Віри зі мною, хоча там є певні автобіографічні аспекти.
Частина надзвичайно важливої інформації, яка потрапила до мене завдяки унікальним видатним місійним особистостям, оприлюднюється вперше і є абсолютно сенсаційною.
Між рядками ви одразу відчуєте недовисловлене мною (бо є речі, про які не можна з етичних міркувань сьогодні писати відкрито і вичерпно).
Впевнений, що цей твір викличе безліч відкриттів і суперечок, бурхливе схвалення і гнівні образи, беззаперечну окресленність істини та строкаті роздуми і дискусії! Головне - щоб сучасні люди духовно ожили, почали аналізувати-дискутувати, а не перебували у тривалому літаргічному наркоманному сні!
Закликаю усіх з розумінням відноситися до мого сучасного “чернецького підпілля”, коли я, замордований і зацькований, зневірений і знесилений, відмовився від активної публічної діяльності і проживаю у ізольований від цивільної громадськості чернецькій келії. Я продовжую планомірно працювати над редагуванням і перекладом своїх творів, постійно перебуваючи в молитовній єдності з Господом.
Маю величезну надію, що мудрі люди, екологічні національні та міжнародні організації належно оцінять наукову частину інформації цього рукопису і проведуть заходи з недопущення катастрофи Дніпровського, Волзького, Донського, Дністровського, Амурського та інших небезпечних каскадів водосховищ на земній кулі!!!
Висловлюю величезну вдячність сотням прекрасних людей, друзям і соратникам, близьким та рідним, завдяки яким і було створено цей незвичайний місійний твір /навіть у вигляді попередніх нотаток, а не завершеного твору).
Цей твір присвячується 2000-літтю ВОЗНЕСІННЯ ІСУСА ХРИСТА (яке буде урочисто відзначатися землянами у 2033 році).
З повагою, автор.
13.06.2013., м. Київ, Україна,
/за 20-ть років до 2000-ліття Вознесіння Ісуса Христа/.
ЧАСТИНА ПЕРША
“БОЖА ЗЕМЛЯ”
Розділ 1. ВСЕСВІТНЯ ПОВІНЬ
Уся міць, накопичена мільйонами років водою, нині об’єдналася докупи і, стиснувши маленьку тендітну Землю нездоланними обіймами, понеслася всезнищувальним смерчем навколо планети виконувати величну нещадну караючу місію...
Адже у Всесвіті не було нічого одвічнішого та могутнішого за воду. Тільки вода могла породити Життя та оберігати його, бути його основою і суттю. Але, у тій самій величній мірі, вода могла знищити все навколо, і навіть смертельний всепоглинаючий вогонь у своєму тисячоградусному буянні був безсилий перед її величчю і беззаперечною першістю та однозначною перевагою! І ця означена великим Творцем першість та вищість води у Всесвіті для всього існуючого у Космосі була безсумнівною, бо ж існувала вона одвічно і сам Божий Дух осявав її! Саме з води Творець започаткував Небо та Землю, а пізніше утворив з неї рослини, звірів та птахів, завершивши свої дивні справи створенням Людини!
Але серед усього розмаїття строкатої природи на Землі панівною організуючою силою була саме вода, вона своєю могутньою блакитною ковдрою міцно огортала всю планету, і лише третина суходолу виступала над незмірною водною поверхнею. Вода покрила всю планету океанами та морями, озерами та ставками, джерелами та криницями, потоками і струмками, ріками і водоспадами, кригою та снігами, айсбергами та підземними водоймами; вона перебувала в безперервному вічному русі, який ніщо і ніхто неспроможний був зупинити; вона неспинно злітала у небесну блакитну височінь і дивовижно перетворювалася в строкату веселку неймовірних хмар (білих і чорних, червоних і зелених, жовтих і синіх, фіолетових і сірих) і вже з них виливалася на Землю дощами і зливами, росами і туманами, градом і снігами, благодатно напоюючи усе живе на планеті і тим самим, постійно підтримуючи вічне коло життя; вона знаходила в океанах безмежні розломи землі і через них добиралася до серця Землі, де безперервно кипіла розпечена червона магма, яка негайно перетворювала воду в пар і штовхала його до поверхні землі, вихлюпуючись зрідка теплими, а переважно вже охолодженими джерелами, які напоювали людей і тварин, величезний рослинний світ, а потім, об’єднуючись з іншими струмочками, утворювали малі та могутні річки, що поволі та бурхливо несли свої води у всесвітній океан. І це зачароване коло руху води, що було започатковане самим Творцем, вирувало одвічно і неспинно, завжди оберігаючи все життя на планеті.
Щоб постійно нагадувати землі про її вторинність по відношенню до першості води, вона безперервно шматувала суходіл штормами та ураганами, буревіями та смерчами, повенями та цунамі. І тому Земля щомиті відчувала доленосну вищість води і ніколи не намагалася порушити цю одвічну субординацію, визначену Творцем під час заснування Всесвіту. Панівне царювання води на землі визначалося її особливим значенням для життя усього живого на ній! Лише вона давала усім їжу і цілющі напої. А коли вода зникала, то покинута нею місцевість перетворювалась у мертву безлюдну пустелю, непридатну для життя людей, звірів та рослин.
З поміж усіх своїх панівних якостей і доленосних ознак, вода найвище за все цінувала Свободу! Вона не визнавала обмеженості і ницості, нерухомості і перепон, люттю неймовірною ненавиділа рабство і полон; вона шаленіла від безмежжя земного і небесного простору, від найвищості крутизни, яка давала змогу рухатися з нездоланною швидкістю, і, тим самим, постійно наочно стверджуючи найбільшу велич у Космосі, що приводило її до божевільної захлинаючої радості постійної перемоги над усім оточуючим світом!
Іноді людям вдавалося тимчасово полонити воду або призупиняти її рух, заганяти у ставки й водойми, перегороджувати її греблями, перекачувати водогонами і трубами, шлюзами і каналами, таким чином змушуючи працювати різноманітні механізми і прилади, виконувати значні роботи і рухати транспорт. Але у відношенні до мільйоннолітньої вічності все це виглядало занадто тимчасовим, і вода знаходила найменшу можливість, щоб вирватися з людського полону; і тоді,вона з усією накопиченою люттю мстилася людям за неправедне рабство і сторицею безжально карала за свою неволю, знищуючи на суходолі і в океанах людей у водній стихії, яких ніщо не могло порятувати від праведної помсти! В такі хвилини люди могли лише у молитвах благати Творця про порятунок.
Та все ж ненависно відносячись до людей за їхні постійні спроби полонити воду, вона ніколи не забувала про Боже призначення Людини, і в усьому допомагала людям. Адже Людина була створена самим Творцем і на землі все слугувало найулюбленішому творінню Володаря Світу! Саме тому, незважаючи на всезнищувальну і нескорену силу, вода мусила, за велінням Творця, давати людям життя, їжу та хліб, купати їх, втамовувати спрагу.
І в людей до води одвічно було незбагненне втаємничене відношення, незважаючи на суттєві досягнення їхнього розуму. З одного боку, вода була безцінним і найдорожчим скарбом на землі, від краплини якої повністю залежало життя людини і усієї природи на планеті. А з іншого боку - це було найдешевше надбання на землі, бо ніхто не сплачував скарбами за дощі та сніги, за джерела та криниці, за річки, моря й океани. Можливо, саме через це люди не цінували цю життєдайну щедрість природи і несамовито постійно ображали воду, виливаючи у неї всі надбані гидоти і отрути, забруднюючи її до смертельної межі, яка призводила до загибелі усього живого. Усі ці дії суперечили доленосній визначальній сутності води, і вона з нетерпінням чекала найменшої можливості помститися людям за всі неймовірні наруги над нею.
І в людей до води одвічно було незбагненне втаємничене відношення, незважаючи на суттєві досягнення їхнього розуму. З одного боку, вода була безцінним і найдорожчим скарбом на землі, від краплини якої повністю залежало життя людини і усієї природи на планеті. А з іншого боку - це було найдешевше надбання на землі, бо ніхто не сплачував скарбами за дощі та сніги, за джерела та криниці, за річки, моря й океани. Можливо, саме через це люди не цінували цю життєдайну щедрість природи і несамовито постійно ображали воду, виливаючи у неї всі надбані гидоти і отрути, забруднюючи її до смертельної межі, яка призводила до загибелі усього живого. Усі ці дії суперечили доленосній визначальній сутності води, і вона з нетерпінням чекала найменшої можливості помститися людям за всі неймовірні наруги над нею.
І ось ця довгоочікувана бажана мить нарешті прийшла! Сам Творець наказав воді усією своєю могутністю понищити людей на землі! Вода з шаленілим лютим натхненням полетіла виконувати свою довгоочікувану вистраждану карну місію помсти, вона незмірною масою понеслася у небеса, миттєво перевтілившись у вугільний суцільний панцир хмар, що розірвався мільйонами струменів дощової смоли, яка безперервними потоками почала заливати суходоли планети!
Сповна насолоджуючись чорноземною смертною зливою, вода надривно і переможено реготала, коли побачила мільйони мурашиних немічних постатей людей, які панічно заметушилися, вибігаючи з своїх помешкань, марно намагаючись порятувати від страшної зливи надбане багатьма роками добро, а потім безрадісно повертаючись до своїх домівок, маючи надію на притулок від негоди!
Сповна насолоджуючись чорноземною смертною зливою, вода надривно і переможено реготала, коли побачила мільйони мурашиних немічних постатей людей, які панічно заметушилися, вибігаючи з своїх помешкань, марно намагаючись порятувати від страшної зливи надбане багатьма роками добро, а потім безрадісно повертаючись до своїх домівок, маючи надію на притулок від негоди!
Дивні люди?! Невже, вони не розуміли, що їхнім гордливим діянням прийшов кінець, що це сумний трагічний фінал їх злочинної діяльності проти природи та Творця, що немає нині у Всесвіті сили, яка була б спроможна зупинити руйнівну і всеперамагаючу силу води, не даючи людям найменшого шансу на порятунок від неминучої справедливої кари?!
І в мить, коли люди з очевидністю нарешті збагнули кінець свого довговічного земного існування, панічно полишаючи абсолютно беззахисні помешкання, напризволяще покидаючи нікому не потрібні речі та скарби, рятуючись на деревах, пагорбах, забираючись на найвищі кручі та гори, вода божевільно і надривно розпочала ще лютіше реготати і ще з більшою шаленістю карати своїх одвічних зловмисників!
Всесвіт раптом здригнувся від несамовитого стоголосого клекоту, який відчайдушно полинув з планети Земля! Це разом об’єдналися канонадне ревище водних буревіїв, що в карному змаганні намагалися перевершити одне одного, та плач мільйонів немічних людських душ в останні хвилини їх смертельної агонії!
Вже зникли за обрієм висотні будівлі, верхівки дерев, з поодинокими відчайдухами-сміливцями, які даремно намагалися оминути загибель. Поодинокі жертви всесвітньої повені здерлися до найвищих круч і приречено спостерігали за кінцем світу! Серед них були верховоди народів, керівники різних партій та організацій, військові керманичі, прокурори і вчені, лікарі та вчителі, письменники та актори, журналісти та священнослужителі. До цієї миті вони вважали себе володарями людських доль і наймогутнішими постатями Всесвіту. Але нині їхня велич і мудрість найменшою мірою не могли порятувати людей від неминучої карної загибелі. Вони з жахом спостерігали, як водні смерчі одним порухом змивали з суходолу міста і поселення з наймогутнішими міцними фортецями, палацами, бібліотеками, музеями, школами, лікарнями, парками, дорогами та мостами. Уся ця велич людських багатолітніх надбань вигладала маковою зерниною в порівнянні з нездоланним рухом водних смерчів і цунамі, які безжально знищували всіх людей та їхні здобутки.
Можливо, комусь у Всесвіті було прикро через повну загибель тварин та птахів, рослин та дерев на Землі? Бо, власне, Творець започаткував усе це розмаїття саме заради людей, яких Він колись Сам створив! А оскільки людей нині чекало повне знищення, то саме існування природи, яка слугувала багато тисячоліть Людині, втрачало усякий сенс.
І вода з несамовитою божевільною насолодою виконувала свою рокову карну місію, безжалісно знищуючи все і всіх навколо! І коли вона випадково виявляла на своїй поверхні якісь залишки вже змертвілих людей чи тварин або уламки людських творінь, то все це тисячократно жбурлялося хвилями, трощилося до попелу, перетворювалося у пісок і водний пил, змішуючись з безмежною водною масою, що клекотала, стогнала, кипіла, здригалася, вирувала та гриміла...
І вода з несамовитою божевільною насолодою виконувала свою рокову карну місію, безжалісно знищуючи все і всіх навколо! І коли вона випадково виявляла на своїй поверхні якісь залишки вже змертвілих людей чи тварин або уламки людських творінь, то все це тисячократно жбурлялося хвилями, трощилося до попелу, перетворювалося у пісок і водний пил, змішуючись з безмежною водною масою, що клекотала, стогнала, кипіла, здригалася, вирувала та гриміла...
Сорок довгих днів і ночей безперервним потоком виливалося на землю чорне бездонне небо, яке шалено шматувалося смерчами і ураганами, блискавками і громами, які об’єднувалися з конвульсивними рухами штормів та цунамі, вже даремно розшукуючи нові жертви для покарання, та вже ніде не зустрічаючи їх, бо вода вкрила собою найвищі гори на землі і суходолу більше ніде навколо не залишилося! У своїй священній борні на безмежних просторах океану, цунамі породжували гуркіт такої небаченої сили, від якого здригався увесь Всесвіт, і тоді здавалося, ніби у ту ж Мить зірки та планети зірвуться з своїх недоторканих орбіт і разом впадуть на Землю від несамовитого стогону природи!
І лише тоді, коли вода остаточно зрозуміла, що на Землі не залишилося жодної людини і живої істоти, водна стихія поволі вщухла і безсило поринула у тривалий відпочинок від безмежної тривалої карної роботи, яка в своїй безмірності, величі і могутності, вперше випала на долю вічної божественної святої води.
Усі чорні хмари вмить впали у блакитний океан, а сонячне проміння блискавично поринуло у безмежний навколоземний простір, врізалося у дзеркальну поверхню синього океану, стоголосо відбилося від цього величезного люстерка і продовжило свій політ у нескінченний Всесвіт, від чого увесь Космос одразу став яскраво-блакитним та неймовірно красивим і казково-чарівним...
У магічно-волошковому незмірному просторі Космосу синя водна куля, яка рухалася по орбіті колишньої планети Земля, перестала вирізнятися з загалу Всесвіту і повністю злилася з космічною блакиттю зіркового безмежжя…
З цієї вікопомної миті, у Всесвіті планета Земля припинила своє існування...
ПОСИЛАННЯ :
Розділ 2. ЛЮБОВ ВРЯТУЄ СВІТ
Подібного у Всесвіті не траплялося за весь час його прадавнього існування. Серед мільярдів зірок з’явилася лише одна планета, яка сяяла не жовто-яскравим кольором, а сліпучо-блакитним. І це синє сяйво було настільки яскравим, що заполонило собою увесь безмежний Космос. Планета вражала абсолютною ідеальною формою кулі з незбагненно рівною дзеркальною поверхнею. І ось ця величезна блакитна сяюча воднева куля випромінювала з себе дивовижну блакить і повільно рухалася навколо Сонця...
Вже сім місяців по тридцять діб тривала ця неймовірна втаємничена тиша. Всі планети і зірки з певним острахом спостерігали за новим незвичним явищем у Космосі, намагаючись осягнути незвідані секрети нової невідомої небесної подруги. Але вичерпною таємницею цього незвичного астрономічного явища володів лише Творець і вода.
Чи здатен був хтось у Всесвіті збагнути дивну втаємничену поведінку води на Землі? Напевне - ніхто!
Насправді ж ніякої таємниці не існувало. Втомлена вода солодко відпочивала від нещодавньої тривалої важкої праці, і в подальших її рухах взагалі не було ніякого сенсу. Адже тепер не потрібно боротися з кимось, як це бувало донині. Люди, найбільші вороги води, були повністю понищені, а суходолу і берегів, круч та гір, як колишніх перепон, також не існувало. Вода ж могла жити лише в постійній і відчайдушній боротьбі з чимось. Тож у повній відсутності ворогів і реальних супротивників вода розлого і тихо спала, повільно обертаючись під колискову мелодію теплих сонячних променів...
І в цьому дивовижному наркотично-сонному мареві, вода навіть не помітила, що на її безмежній поверхні одиноко плаває єдина невеличка цяточка, яка розглядалася лише поруч і не сприймалася з висоти безмірного Всесвіту. Можливо, за інших обставин вода звернула б увагу на цю незвичну краплину, що трималася на поверхні океану. Але навколо незвичної крапки сяяло строкате півколо величезної веселки, що незаперечно підтверджувало велику Божу сутність цього явища, особливе сприяння Творця, таємничі діяння якого для води були неосяжними і незбагненними...
Та навіть безмежна влада Творця не втримала б воду від руйнівних дій, коли б вона довідалася, що на таємничій споруді, котра нагадувала величезний корабель, знаходяться люди!
Їх було небагато - праведний Ной з дружиною, три його сини Яфет, Сим та Хам з дружинами. Величезні розміри корабля були спричинені наявністю на ньому декількох тисяч пар тварин і птахів, які колись населяли Землю.
Згодом вода довідається, що з усіх людей після всесвітньої повені Творець захистив лише Ноя та його родину і залишив по парі усієї живності...
Старий сивий Ной обережно і з певним зусиллям відчинив могутні двері і вийшов на палубу корабля. Навколо панувала блакитна тиша, яку ніщо не порушувало. Синє дзеркало величезного кола води зливалося з безмежною блакиттю небес, і ця безмірна і величава синява зачаровувала усе навколо й випромінювала дещо втаємничений страх невідомості. Ной не бажав коритися найменшим сумнівам душевних поривань, бо чудово розумів: якщо Творець захистив його від всесвітньої повені, то не заради того, щоб він з родиною і всіма тваринами одвічно мандрував поверхнею океану. Він усвідомлював і те, що без твердої земної поверхні ніяке нормальне людське існування неможливе. Тому Ной стримано чекав своєї подальшої долі і повністю довіряв Волі Творця.
Він любив Володаря Всесвіту щиро і безмежно з перших днів свого свідомого існування. Любив за те, що був створений Ним і за Його подобою, що мав щасливу можливість ходити по землею, насолоджуватись усіма її багатствами, милуватися блакиттю зоряного неба, вражатися її надзвичайною красою, дихати чарівними ароматами її квітів, трав та дерев, плодів і рослин, куштувати її найсмачніші дари. Але, найбільше він цінував Творця саме за можливість - ЛЮБИТИ! Ной щомиті упродовж свого життя дякував Творцеві за всі Його дарунки, віддавав належні жертви, виконував усі небесні Заповіти. І чинив це не з примусу, а від щирого бажання подяки за чисельні благодаті свого небесного Батька.
Великий смуток огортав Ноя, коли він бачив тисячі людей, котрі не віддавали належної шани Тому, хто подарував їм життя і землю з усіма її багатствами. В переважній більшості, люди ставали егоїстами, турбувалися виключно про свої чисельні пристрасті, усю свою діяльність направляли лише на збільшення здобичі, речей і скарбів. У цій злочинній естафеті вони безжалісно знищували своїх супротивників, незважаючи ні на друзів, ні на родичів чи близьких людей. Не вдовільнившись багатьма чудовими природніми потребами і бажаючи нових незвичних сильних почуттів, люди почали спиватися штучними алкогольними напоями і веселитися у нескінченних пиятиках, вживати наркотики, палити тютюн, тікаючи зрештою на певний час з реального в уявне життя. В кінцевому рахунку все це приводило до того, що молодь відучувалася працювати, бажала лише насолод і розваг, починала займатися злочинами, розбоями та грабуваннями. Можливо, саме ці обставини особливо спонукали Ноя протидіяти усім строкатим спокусам і міцно триматися Віри Творця.
Люди вважали Ноя диваком, а його незвична поведінка лише тішила оточуючих, слугуючи зайвою розвагою. Ходили плітки, що нібито Ной ховається у безлюдних місцях, славить небесного Бога, віддає йому щодня жертви, розмовляє з Ним. Насправді, ці плітки мали реальні підстави. Підчас однієї з молитов, Творець сповістив Ною про передбачувану всесвітню повінь, наголошуючи, що Він безсилий надалі терпіти безмежні злодіяння людей і понищить їх водою. Він наказав своєму улюбленцю змайструвати спеціальний корабель-ковчег, забрати туди у визначений час свою родину та парами всю живність.
Ной з дружиною й синами почав будувати корабель і виконувати належні вказівки Творця. Це знову викликало у людей насмішки й глузування. Ной відкрито попереджав людей про велику небезпеку, що чатує на них, закликав покаятися, відмовитися від усіх злодіянь і спокус, відродити любов і віру у Творця Землі та Всесвіту, вимолити порятунок. Але всі дії і попередження Ноя потонули у реготі і словесних знущаннях грішників.
Настав визначений Творцем день всесвітньої кари. Ной забрав родину, обраних тварин, і зайшов з ними до ковчегу. Почалася карна всесвітня повінь, яка безупинно продовжувалася сорок днів і ночей...
Ковчег самотньо плив блакитною ковдрою океану, а Ной увесь час перебував у роздумах про минуле і сучасне. Він розмірковував:
-Чому люди виявилися такими дурними і безглуздими? Чому зло у їхньому житті переважило добро? І взагалі, чому зло є сильнішим за Добро? Чи є у Всесвіті сила, що здатна опанувати і впокорити зло? Люди загалом досягли небаченого суспільного розвитку, створили мільйони книг, тисячі наукових закладів, пізнали все навколо, осягнули найбільші таємниці Всесвіту, а от таємниць добра і зла не збагнули?! І саме через це – загинули! Чому вони відкинули святу Любов і Заповіти Небесного Батька? А невже сам великий Творець безсилий вплинути на людей? Адже Він здатний на неймовірні дива. Чому Творець виявився безсилим перед злодіяннями людей? Де вчений, що дасть відповідь на ці питання? Де геніальні вчителі, котрі навчать одвічним таємницям існування Всесвіту дітей і дорослих? У чому полягають секрети існування Любові, яка єдина - здатна врятувати світ?!
Ці запитання неспинно вирували у душі Ноя, але незвіданість він заміняв палкими молитвами до Творця і висловом найщирішої подяки за порятунок і виявлену до нього довіру...
Сто п’ятдесят днів минуло відтоді, як вода знищила все живе на землі і повністю затопила її. Весь цей час вода тихо відпочивала від багатолітніх людських злодіянь. Вона була настільки прозорою, що майже зливалася з чистим повітрям. Ной уважно подивився у воду і раптом чітко пізнав під кораблем обриси гори Арарат, яка добре була відома йому ще з дитинства. В душі майнула довгоочікувана надія і руки самі потягнулися до шафи, де жила голубка. Ной взяв голубку і ніжно промовив:
- Лети моя рідна пташечко, й відшукай землю для нас усіх!
Декілька довгих днів не було жодної вістки! Дещо згодом голубка повернулася до ковчегу. Вона жадібно клювала зерно, і Ной зрозумів, що суходолу вона не знайшла. Він знову вирядив голубку на нові пошуки. Рівно через сім днів голубка принесла у клюві зелену гілочку з дерева. Це свідчило про близьку наявність землі.
Через сім днів Ной знову випустив голубку на пошуки, і вона більше не повернулася на корабель, що переконало сім’ю Ноя у наявності суходолу. В один із днів корабель тихо осів на горі Арарат, а вода щомиті продовжувала спадати.
І промовив Творець:
- Виходь з ковчега з дружиною своєю та синами і дружинами синів, виводьте з собою всіх тварин, птахів та плазунів, нехай розійдуться вони по землі та плодяться.
Ной зробив усе так, як велів йому Творець. Він щомиті славив Велич і Любов Творця, спорудив на Його честь жертовник і ретельно виконував усі заповіти небесного Батька.
Сподобалася Творцеві ця щира Любов і міцна Віра Ноя. І пообіцяв Він, що більше не стане знищувати людей всесвітньою повінню, дасть їм достатньо їжі і рясні благодаті. Він благословив рід Ноя на розмноження нових людей. І на ознаку постійного Заповіту між Творцем та Людиною створив яскраву строкату веселку, яка завжди з’являлася після чергової зливи, нагадуючи людям про Любов Творця...
Ной довго жив, зробивши багато корисних справ. Коли надійшли його останні дні, він розподілив землю між усіма синами. Найменшому з них, Хаму, надав землі Африканського континенту. Середній син Сим отримав землі Близького Сходу та Азії.
А от, найулюбленішому і найчемнішому синові - Яфету він заповів землі Європи з великими річками Дунаєм та Славутичем (від слів “слава тече”). Певною мірою, Хам та Сим постійно заздрили Яфету. Адже їм дісталися переважно пустельні неродючі землі. Яфет став володарем найкращих земель на планеті, особливо уздовж русла Славутича. Тут, якимось дивом, після всесвітньої повені збереглися великі стокілометрові смуги чудових чорноземів, на яких забуяла розкішна рослинність.
Про землі Яфета слава йшла усіма країнами. І коли люди прямували в ті місця, то обов’язково говорили:- Їдемо у Рай (або “к Раю”). З поєднання цих букв і виникло слово УкРАЙна, яким люди позначили найблагодатніші землі на планеті.
Про землі Яфета слава йшла усіма країнами. І коли люди прямували в ті місця, то обов’язково говорили:- Їдемо у Рай (або “к Раю”). З поєднання цих букв і виникло слово УкРАЙна, яким люди позначили найблагодатніші землі на планеті.
Це вже тисячоліттями згодом вчені придумають букву “ї”, що поєднає букви “й” та “і“? і сучасникам найродючіша земля буде відома під назвою – “УКРАЇНА”, а заангажовані шовіністи придумають легенду про походження назви цієї дивовижної держави від слова “окраїна” ( тобто - окраїна великої імперії).
У ті давні часи ця Божа земля мала вікопомну назву - УкРАЙна !
Тут проживали народи, які називалися слов’янами. Свої поселення вони будували переважно на берегах річок, які мали глибоке русло. Влітку по річкам плавали човни, а взимку крига слугувала найкращою дорогою.
Слово “русло” є найдавнішим, а ім’я “Руслан” - одним з перших серед слов’янських народів. Навкруги постійно лунали вигуки: - Русло, русло! Шукайте русло!
Закличне слово “русло” стало магічним, визначальним символом життя і руху. Тому ці землі почали називати ще одним словом - “РУСЬ”. Через багато століть, цю назву привласнила собі інша держава, яка перетвориться у найбільшу і найтривалішу на землі імперію, що отримає страхітливу назву “Імперія Зла”.
А словом “УкРАЙна”, або сучасною мовою - “Україна”, люди назвуть землі, які розташувалися поблизу могутнього Славутича.
Згодом про цю Божу землю почує весь світ! Доля народів планети Земля вирішуватиметься саме тут!
На цих благодатних землях зійдуться у смертельному поєдинку усі сили Добра і Зла, і від остаточної перемоги борців залежатиме доля сотень країн і мільйонів людей...
А нині, після всесвітньої повені, землями Яфета могутньо ніс свої води розлогий Славутич, поширюючи славу про УкРАЙну всіма світами...
ПОСИЛАННЯ :
https://uk.wikipedia.org/wiki/Сим
УкРАЙна. Украйна - назва України болгарською мовою/яка є основою церковнослов’янської мови/
Розділ 3. СПОКУСА САТАНИ
Промайнуло багато віків після всесвітньої повені. Від родини Ноя пішло багато народів, які заселили практично увесь суходіл. Більшість людей ніколи не забували про повеневе боже покарання і намагалися жити праведно і безгрішно. Через великого пророка Мойсея, Творець передав людям свої Cвяті Заповіти.
Усі, хто чемно наслідував божі Заповіти, перебували під постійним захистом Творця.
У грішників володарем був Сатана - керманич усього зла на землі. Між цими основними групами людей віками відбувалося своєрідне духовне змагання, але ніхто й ніколи не здобував одноосібної перемоги.
Хоча зовнішньо складалося враження, що грішників набагато більше. І все ж, зважаючи на любов та відданість своїх найкращих прихильників, Творець більше не надсилав на землю всесвітніх кар.
У грішників володарем був Сатана - керманич усього зла на землі. Між цими основними групами людей віками відбувалося своєрідне духовне змагання, але ніхто й ніколи не здобував одноосібної перемоги.
Хоча зовнішньо складалося враження, що грішників набагато більше. І все ж, зважаючи на любов та відданість своїх найкращих прихильників, Творець більше не надсилав на землю всесвітніх кар.
Одним з найвідоміших обранців Творця був праведний Іов. Слава про його прихильні справи облетіла увесь Схід. Незважаючи на великі багатства, він віддавав Творцю не лише належні жертви, у суворій відповідності з Заповітом, а й додаткові. Бо родина у нього була велика: семеро синів та троє дочок. Він, ніби, наперед прохав у Творця вибачення за можливі гріхи своїх найближчих родичів. За все своє свідоме життя Іов ніколи не порушив жодного Божого Заповіту.
І ось, якось, між Творцем та Сатаною відбулася розмова . Творець спитав:
-Звідкіля ти прийшов?
-Я нещодавно обійшов усю землю і власними очима оцінив життя, створених тобою людей.-відповів Сатана.- І серцю моєму стало радісно від усього побаченого. Більшість людей служить мені, а не тобі, Творець.
- А чи не побачив ти мого улюбленця Іова бува?- спитав Творець.- Бо немає більше на землі подібного праведника, що живе безгрішно, справедливо та богоприхильно.
- Я звернув увагу на нього.-продовжував розмову Сатана.- І дійсно, подібної безгрішної людини ніде не зустрічав. Жодні мої спроби вплинути на нього не мали успіху. Але ж, хіба даремно він має Твоє щедре заступництво? Всі справи його рук Ти благословляєш особисто і поширюєш його багатства на землі. Але, Ти лишень спробуй відібрати у Іова надбані багатства, і тоді побачиш : чи благословить він Тебе і чи залишиться вірним та відданим Тобі до кінця?
Творець, замислившись, відповів:
- Все, що є нині у Іова, можеш привласнити, але лише на життя його не маєш права. Мусимо перевірити відданність та мужність Іова.
І пішов геть Сатана від Творця. Іов про цю розмову не мав і гадки, жив у згоді з собою і продовжував любити та славити Творця.
В один з днів, коли Іов працював на полі, йому сповістили, що його будинок понищено і зруйновано, всі діти загинули, всі свійські тварини знищені ворогами, а надбані багатства пограбовані. Тоді, Іов розірвав на собі одяг, поголив голову, впав на коліна і звернувся до Творця :
- Голим я вийшов з черева матері, голим і повернуся в землю. Творець дав мені все, Творець сам і забрав. Отже так і мусить мені бути. Хай славиться у віках Творець!
Іов почав щиро молитися і славити Творця. Сатана, що стояв поруч, змарнів від побаченого і почутого.
І вдруге відбувається розмова між Творцем та Сатаною. І вже вкотре, Творець вказує на Іова, як особливо відданного праведника, якого навіть найважчі страждання не змусили зректися святої віри. Але, Сатана знову намагається посіяти у Творця зневіру до Іова.- Шкіра за шкіру. Але за власне життя і здоров’я будь-яка людина відмовиться від віри. Ти спробуй зачепити його здоров’я та нутрощі. І тоді, побачиш: чи благословить він знову Тебе?
І відповів Творець:
- Ось він, увесь нині в руках твоїх, окрім його життя. Ще раз перевіримо силу віри Іова.
Сатана стрімко побіг до Іова і одразу покрив його з голови до ніг страшною проказою. І пішов Іов далі від людей, сів на попіл від колишніх багать своїх помешкань, і залишком черепиці почав зчищати вражені проказою ділянки шкіри. І не витримала побаченого дружина Іова і почала йому докоряти:
- Ненормальний ти, Іове. Де подівся твій Бог, якого ти постійно славив і нині прославляє? Чи мало жертов ти Йому приніс? Чи мало молитов Йому відправив, чи мало Він у тебе відібрав добра? Чи замало ти богоугодний Творцю? То ж, проклени свого Бога і помри спокійно, бо вже нічого в тебе немає, бо все вже втрати !
Іов подивився на вражену дружину і відповів:
- Ти говориш нині, немов божевільна. Невже ми маємо від Творця брати лише добро, а іншого і недоброго не брати? Чи можемо ми правдиво оцінити: що є даром Батька, а що покарою? Я візьму від Творця все, що він надішле мені, бо люблю Його безмежно і скоряюся Його святій волі. Я згрішив у чомусь перед Богом і нині мушу прийняти справедливе покарання.
Троє найближчих друзів Іова прийшли подивитися на його незмірні страждання. І не витримали вони усього побаченого і розідрали на собі одяг і сіли поруч з товаришем, бо не мали навіть слів для втіхи.
І почався великий плач Іова, що продовжувався сім днів і ночей. Весь цей час Іов намагався збагнути: коли і у чому він згрішив? Він прохав у Творця лише одного: справедливого суду і покарання. Друзі намагалися втішити Іова. Але, як правило, їхні спроби переходили або у звинувачення самого Іова, або Творця, який раптово відступився від великого праведника.
На сьомий день, перед Іовом з‘явився сам Творець, який вів з праведником тривалу розмову. І вже вкотре, Іов наочно пересвідчився у неосяжній мудрості Творця, Його безмежній любові до Людини. І знову він отримав заступництво Батька небесного.
І промовив Творець до друзів Іова:
- Палає мій гнів на вас, що говорили ви про мене не так вірно і справедливо, як Іов. То ж, візьміть сім телят та сім ягнят і підіть до слуги мого вірного Іова та принесіть за себе жертву ; і хай мій достойний слуга Іов помолиться за вас, бо лише його молитву я спроможний нині почути.
І пішли усі друзі Іова і вчинили так, як велів Творець. Довго перебував у молитві праведний Іов. І прийняв Творець цю щиру молитву, і всі друзі Іова отримали боже вибачення за свою тимчасову зневіру.
А самому Іову, Творець повернув усе сповна: і помешкання, і дітей, а втрачені багатства подвоїв. І прожив Іов довге і чудове життя.
А Сатана засумував від власної поразки і глибоко замислився над силою віри Іова. Раніше він вважав, що знає всі таємниці людини і здатний спокусити будь-кого. Поведінка Іова вразила Сатану і він почав шукати секрети такої міцної віри і безмежної відданості Богу. Ця конкретна духовна битва була програна ним безсумнівно і беззаперечно, а для Сатани будь-яка поразка в боротьбі з людиною була неприпустимою.
Віднині Сатані належало відшуковувати нові та незвичні засоби спокуси людей, особливо праведників, подібних богоприхильному Іову.
Сатану чекала попереду велика і копітка праця...
ПОСИЛАННЯ :
Розділ 4. НОВИЙ ЗАПОВІТ ТВОРЦЯ
(Все, що описано тут, чітко явилося уві сні. Я слово в слово написав тут все, що побачив і почув.
Дуже прохаю до 2033 року не давати жодної світської, чи релігійної оцінки написаному матеріалу у цьому Розділі !)
Батько сидів на небесному троні, оповитий великим сумом. Крижаний холод стиснув душу. Його нині зігрівали лише руки улюбленого і єдиного Сина - Ісуса, та ще очі, з яких на Батька випромінювалося життєдайне тепло чарівної всеосяжної щирої любові.
- Батьку мій, Чому сум великий огорнув тебе і що важливе ти бажав висловити мені, закликавши до себе?
- Ти маєш рацію, Сину, сум великий охопив мене. Сатані вперше за багато віків мого існування, вдалося двічі спокусити мене. Нині, охоплений великою печаллю, я намагаюся збагнути: яким чином це сталося, як вдалося цьому пройдисвіту спокусити мене? Адже я знав напевне, що Іов безмежно любить мене і, що віра його є міцною та нездоланною. Лише у Авраама, Ноя, Мойсея та Ілії була подібна сильна віра. То ж, чи мав я рацію послухатися Сатани відмовитися від мого заступництва над Іовом? Наразі, окрім Сатани, я також, певною мірою спокушав Іова! Чому я не повірив Іову? Для чого і для кого я влаштував ці змагання: для себе, чи Сатани? Чому я так легко і просто піддався спокусливим умовлянням цього негідника?
- Батьку, але ж, Іов витримав це випробовування і виявився до кінця вірним тобі!
- Так. Це правда, Сину. Іов виявився духовно сильнішим, ніж, навіть я передбачав. Він ні на мить не відмовився від мене, незважаючи на неймовірні втрати і великі страждання а також те, що в ту мить я повністю відмовився від заступництва над ним. Виходить - я спокушав його цією перевіркою! Одночасно, його спокушали Сатана, дружина й друзі, важкі обставини, неймовірні болі, велике горе. І все ж, він витримав усі перепони і переміг Сатану. Невже мені цього було недостатньо? Сатані вдалося вдруге спокусити мене цим духовним змаганням!
- Так, ось чому, Батьку, ти наказав друзям Іова, принести йому жертви, належні лише Тобі. І тільки його молитву Ти почув у ту мить.
- Саме так, любий Сину. І Ти повинен зрозуміти мої сумніви : чи мушу я давати моральну духовну силу людям, після цих сатанинських спокус? Будь-хто з людей, після чергових спокус Сатани, вказуватиме на мене і говоритиме: ось і сам Батько був спокушений Сатаною, а як нам звичайним землянам протистояти цьому могутньому негіднику?-Творець на хвильку спинив розмову.- Саме тому я і закликав тебе, Сину, до себе, щоб доручити тобі величезну історичну місію врятування всіх людей.
- Я уважно слухаю тебе, Батьку і виконаю будь-яку твою Волю.
- Що ж, слухай уважно мене, Сину, бо спробую відкрити тобі Істини, суть яких досі ще ніхто не знав. Лише Всесвіт - єдиний свідок нашої з тобою розмови.- Батько ретельно підбирав кожне своє слово.- Я є всесильним володарем і Творцем усього Всесвіту. Це я створив мільярди зірок і планет, і все, що рухається навколо. Всьому існуючому в Космосі я дав одвічні і незмінні закони існування, для яких я є єдиним гарантом їх функціонування. Але, я відчував, що не милий мені навколишній світ, без справжньої великої любові. Тому я і створив єдину у Всесвіті істоту, яка була спроможна на любов - Людину! Я подарував їй найкращу у Космосі планету - Землю, з красивими рослинами і чудовими плодами, деревами та тваринами, рибами і птахами. Але, мені зайвою була насильницька любов людей-рабів(бо, ті ж мурашки, бджоли, бобри, для прикладу, є моїми вічними рабами). Я прагнув справжньої вільної усвідомленої любові. А на таку сильну любов спроможна лише вільна особистість, яка здатна вільно робити вибір між Любо’ю та ненавистю, між Добром та Злом, між Світлом і темінню, між Богом і Сатаною ! Ось чому, я був вимушений створити Сатану і надіслати його на Землю, як свого найбільшого і наймогутнішого супротивника, який би втілював у собі усі сили зла, спокус, гидот і підлостей, руйнації і нещастя!
- Але ж, навіщо, Батьку, ти дав Сатані таку величезну і ніким необмежену владу?
- Я вже пояснював тобі, Сину, що я бажав не звичайної, а великої і справжньої любові. А ця дійсна сила любові могла виявлятися лише у розумінні моєї величі і значущості для людини та навколишнього світу і яскраво вирізнитися тільки у порівнянні зі схожою силою ненависті і зла. Я дав людині повну і абсолютну свободу вибору! А Сатані я надав повну владу над усім земним злом! Лише постійна наявність Бога і Сатани, Добра і Зла, давала Людині можливість постійного вибору, а отже сили для супротиву злу та спокусам і ствердженню справжньої великої Любові на Землі та у Всесвіті!
- Батьку, я схиляюся перед твоєю мудрістю і цілком розумію тебе.
- Тепер, Сину, ти розумієш всю глибину мого розпачу. Адже я повинен постійно бути тією духовною силою, яка б утримувала людей від магічних спокус Сатани. У випадку з Іовом, Сатані вдалося двічі спокусити особисто мене, Творця і Володаря Всесвіту! Тому, мені надалі, буде дуже важко виконувати свою одвічну важливу духовну вказівну роботу. І цю важливу моральну місію візьмеш на себе ти, мій любий Сину!
- Але ж, твоя велич і сила, Батьку, є безмежна. То чому ж, ти вирішив цю велику історичну місію покласти саме на мене?
- Так, Сину, я Володар Всесвіту і мені практично все підвладне. Але жодні мої тисячолітні спроби переконати людей у тому, що без Любові немає життя, не дали позитивних результатів, вони так і не зрозуміли, що я створив людей лише і лише для Любові, і, що тільки в Любові полягає секрет вічності їх існування у Всесвіті! Через Мойсея я дав їм Божі Заповіти. Багато людей свято слідували ним і я їх обдаровував благодатями та Господнім заступництвом. Але, чим могутнішим був я, тим могутнішим і хитрішим щоразу ставав Сатана і йому вдавалося мільйонами спокушати людей на зло та гріхи, відвертаючи від віри та любові до мене. Я нещадно карав людей за це, я знищив їх майже всіх, окрім родини Ноя, під час всесвітньої повені! Але, на жаль, це не змінило гріховної сутності людей. За ці безмежні гріхи я мушу безжалісно знищити усіх нині існуючих людей. Хоча, були і такі праведники, як Авраам, Мойсей, Ілія, Ной та Іов і багато інших, любов яких до мене була безмежною і святою. Ці люди ніколи не піддавалися найхитрішим спокусам Сатани. Отже, Людина спроможна бути сильною і жити у великій Любові! Мені ставало надто прикро через те, що люди щоразу знову мільйонами грішили і ставали слугами Сатани. Можливо, це сталося через те, що люди ніколи не бачили мене вочевидь? Їм потрібен Господь, якого б вони побачили на власні очі! Він повинен мати реальні найвищі моральні риси, що маяком світитимуть людям у віках. Причому, ці риси повинні бути надані не штучно і одразу, а сформовані в реальному людському житті, шляхом подолання великих моральних перешкод, у духовній могутній боротьбі зі злом і гріхами. Я, Сину, існую одвічно! Немає у мене батьків, нікому не відома хвилина мого народження! Ти ж, Ісусе, мусиш народитися у чітко визначений мною день, від якого земляни почнуть нове літочислення і новий моральний вимір життя! Саме Ти відкриєш людям Новий Заповіт життя!
- То що ж, Батьку, у мене буде Мати?
- Так, Ісусе. Твоєю Матір’ю стане найблагословенніша з усіх жінок на землі Марія-Діва, якій через Святого Духа сьогодні повідомлено, що через дев’ять місяців вона народить людям Сина Божого! І щоб наочно підтвердити людям свою невимовну любов до них, я і бажаю, щоб тебе народила земна жінка. Але, ти народишся від Святого Духа, а не від земного чоловіка, як усі інші люди. Хоча, всі завжди знатимуть, що у Всесвіті ти існував вже давно! Та вік твій все ж лічитимуть від дня твого земного народження. Оскільки я утворив землю і все, що на ній з води, то ти і будеш освячений водою у Йордані святим пророком Іоаном, якого вже шостий місяць носить у череві Єлиcавета, родичка діви Марії, дружина праведного священника Захарії, що вимолив у мене народження цієї благословенної дитини, яка ще у череві матері, осяяна Святим Духом. Та це станеться лише тоді, коли тобі виповниться тридцять років. А до того, ти повинен будеш показати людям усю свою чемність, мудрість і вихованість, повагу до людських законів. Бо так, вже повелося у мого богообраного народу Ізраїлю, що проповідник має право пророкувати лише після тридцяти років, коли відбуде всі багатолітні моральні і духовні випробування і загартує свою віру і дух. Мій голос з неба, під час хрещення на Йордані підтвердить твою божественну сутність!
- Батьку, що я мушу зробити для людей?
- Розумієш, Ісусе, я надто ціную любов людей до себе. Та, на жаль, більшість людей ідуть за Сатаною і назавжди потонули у гріховному непролазному болоті. Я мусив би покарати всіх людей за безмірні гріхи. Але свого часу, я дав Ною обіцянку: не знищувати людей всесвітніми карами. За багато віків, я наочно побачив, що покараннями людей важко виправити, а тим паче: пробудити у них справжню Любов! Кара не робить людей добрішими! Адже сама кара є злом! А я бажаю людям лише і лише Любові! Тому, Ісусе, ти мусиш узяти гріхи всіх людей на себе!
-Але ж, великі гріхи можна спокутувати лише неймовірними стражданнями. То ж, і мої страждання мусять бути безмежними.
- Ти правильно все розумієш, Сину. Ти мусиш перенести страждання, які досі не випадали на долю жодної людини і ти увійдеш назавжди і навічно у всесвітню історію під ім’ям Ісус Христос! Тебе судитимуть неправедним судом, нещадно і поволі каратимуть, потім розіпнуть на хресті. Та, найбільшою карою для тебе стануть не тілесні муки, хоча вони будуть жахливими, а духовні страждання. Бо судитимуть і страчуватимуть тебе не за злодіяння, чи гріхи, а за Любов! І розпинатимуть тебе ті, хто перед цим славитиме тебе! Незважаючи на те, що ти мій Син і тобі дана величезна влада, у ті хвилини страти, ти будеш фізично страждати, як звичайна людина, тобто, в ту страхітливу мить, ти залишишся без моєї Господньої опіки. Ти повинен сам пройти це страшне випробування, так, як це щойно зробив праведний Іов. Лише за таких умов, я зможу повністю довіряти тобі. І земні люди, лише тоді гідно оцінять твій подвиг. Не забувай, що тобі будуть надані усі права, які я дав людям. Ти матимеш ту ж повну свободу вибору, як і вони. Я ніколи не триматиму тебе за свого раба і ніколи не буду твоїм рабовласником. І якщо, з якихось причин, ти не витримаєш цього важкого випробування, то ніколи не зможеш стати для землян справжнім Живим Господом!
- Але, невже, Батьку, задля того, щоб на Землі запанувала Любов- потрібна моя смерть?!
- А ти, не помреш, Сину. На третій день після розп’яття на хресті Голгофи, ти воскреснеш, а через деякий час повернешся до мене, але вже у іншій якості , ніж зараз. Ти мусиш стати найбільшою моральною вершиною для людей!!! Для мільйонів і мільярдів землян ти одвічно будеш Сином Божим, що дав їм Нові Заповіти святого життя, що слугуватимуть їм вказівником у всьому подальшому вічному бутті у Всесвіті!
- Я знаю, Батьку, як ти сильно любиш людей і якого великого щастя їм усім бажаєш і я, безсумнівно, виконаю твою священну Волю. Але, чи зможуть люди вичерпно оцінити мою, а по суті - твою жертву, адже я твій Син?!
- Я впевнений, Ісусе, що мільйони людей віками пам’ятатимуть про твою праведну жертву і завдяки тобі, вони вичерпно пізнають і мої попередні Заповіти, більшість з яких ніколи не втратять свою високу моральну сутність. Вічною символічною пам’яттю про твою жертву стане червоний виноградний бальзам та шматочок прісного хліба, який люди вживатимуть під час молитов і урочистих Господніх служб. І лише твоя велика жертва буде втіленням безмежної Любові Творця до людей. І ця Любов, я цілком впевнений, буде взаємною. Коли ж, люди не зрозуміють твоєї жертви і не стануть кращими, коли житимуть ненавистю і злобою, то я буду вимушений знищити людство повністю, остаточно і назавжди!!!
- Але, ж люди можуть заплутатися в нашій субординації, бо з’явиться Свята трійця, чого не було досі .- Я дав людям, Ісусе, вчення, що називається Старий Заповіт. Ти ж, принесеш людям Новий Заповіт. Сутність нового християнського вчення саме і полягатиме у вірі в Святу Трійцю, тобто Бога-Батька, Сина Божого і Святого Духа! Мене люди сприйматимуть як Творця Всесвіту і Землі, твердого гаранта усіх всесвітніх незаперечних законів. Ти і Святий Дух виконуватимуть мою Волю на Землі, постійно духовно оберігаючи людей від спокус Сатани! Кожен з нас виконуватиме свою важливу функцію, але на Землі нас сприйматимуть у нероздільній єдності! Різноманітні мракобіси-проповідники будуть заплутувати людей і вводити їх в оману саме суперечками навколо сутності Святої Трійці і визначенні субординації трьох її найважливіших складових! Але, через багатолітні розчарування і випробування, люди нарешті зрозуміють просту істину: що Господь нічого не робить замість Людини!
Мені дуже прикро, коли деякі священнослужителі, принижують моїх вірних, називаючи їх “рабами Божими”! Усі мої вірні – це Діти Божі, Чада Мої улюблені, абсолютно вільні Люди! Мені Раби-Люди не потрібні!
Від початку свого свідомого життя, людина повинна все робити самостійно, постійно вибираючи між Добром і Злом, вона повинна сама гребти веслами човна свого життя! А Господь служитиме людям надійним світлим маяком у безмежному океані тривалого строкатого життя. Сатана спокушатиме людей чорним маяком. І тільки Людина робитиме власний вибір між світлим і чорним дороговказом течії Життя!
Після незліченних втрат, життєвих спокус, наукових суперечок, люди нарешті зрозуміють увесь простий сенс Нового Заповіту, який зводитиметься до двох основних Божих Заповітів: 1) Любіть Господа свого найбільше за все. 2) Любіть ближнього свого, як самого себе!
Саме ці два заповіти і виконав праведний Іов під час духовних змагань з Сатаною. Тому для тебе, Сину, найважливішим випробуванням стане: не піддатися найменшим спокусам Сатани. Власне, задля цього я і посилаю тебе на Землю. Ти повинен взяти на себе святу жертву чистим і безгріховним, неспокушеним підступними інтригами Сатани.
- Якою мірою, Батьку, я можу спиратися на твою підтримку.
-Ти постійно, Ісусе, відчуватимеш мою опіку та сприяння. Але, коли в твоєму житті наступить найвідповідальніша місійна мить, то на деякий час ти залишишся один з своїми муками, подібно праведному Іову. І саме це стане для тебе найбільшим справжнім реальним випробуванням на міцність твого Духу, і як людини і, як Сина Божого одночасно. Я не зможу в ті хвилини, зняти з тебе найменший біль і полегшити страждання. Ти будеш неспроможний під час голгофських тортур, творити будь-які дива, хоча тебе будуть спокушати на це. Твої страждання будуть тисячократно помножені на муки всіх людей, гріхи яких ти одразу візьмеш на себе. І тому, лише твоя справжня та істинна Любов до мене, а також міцна віра, дадуть тобі змогу витримати всі випробування і почесно виконати свою величну місію перед існуючими та майбутніми людьми! Я поверну свою опіку до тебе на третій день, після розп’яття на хресті Голгофи. Саме в залежності від твоєї поведінки під час суду і покарання, ти зможеш навіки стати для усіх людей найяскравішим світлом у їхньому бурхливому строкатому житті! Тому, на землі, все залежатиме виключно від твоєї поведінки, моє Дивне Улюблене Дитя! Я благословляю тебе, Ісусе, на твою величну земну Місію!
- Батьку,- проникливо промовив Ісус свої завершальні слова,- Даю тобі слово, що я свято виконаю твою Волю, що ніколи не зраджу тебе і твоєї Любові, твоєї праведної віри! Я готовий взяти на себе гріхи всіх людей і дати їм останній шанс повністю звільнитися з полону Сатани! Я готовий принести себе в жертву, заради торжества Любові на Землі та у Всесвіті! Бо знаю, що і тобі самому немиле існування у Всесвіті без великої та щирої Любові. Обіцяю тобі, що ніколи не піддамся жодним спокусам Сатани. Мене завжди гартуватиме твоя велика Любов до мене, і моя щира Любов до тебе. Я до кінця виконаю твою праведну Волю на Землі!
Батько ніжно притиснув Ісуса до себе. І ніхто не знає: скільки продовжувалося це святе прощання Батька - Творця Всесвіту та його улюбленого Сина Божого - Ісуса Христа, який мусив порятувати всіх людей від покарання і повної загибелі…
ПОСИЛАННЯ :
Андрій декілька годин стояв у воді. Йордан ніжною теплотою пестив його тіло і руки. В його карих, напрочуд красивих очах, вирувало безмежне щастя, хоча він змалку боявся води через те, що багато його родичів і знайомих загинуло під час рибалки. Але, нині він бажав постійно стояти у воді, бо виконував надто важливу і відповідальну місію.
До Йордану щодня прибували сотні паломників омитися від гріхів. Навкруги летіла звістка, що пророк Іоан освячує людей у воді і омиває їхні гріхи, а також лікує від важких хвороб. Деякі , вважали його за Месію, який має врятувати народ Ізраїлю, про що вже давно пророкувалося у святих книгах. То ж, дивна звістка, приваблювала багатьох людей, котрі годинами чекали своєї заповітної миті очищення від гріхів та звільнення від хвороб.
Андрій був надто щасливий своєю особистою причетністю до цих місійних визначних подій. Він завжди стояв поруч з пустельником Іоаном і допомагав йому освячувати людей у воді. Особливо його сприяння потребували хворі, каліки та діти, яких відповідним чином тримав над водою. Іоан виголошував палкі слова, омивав людей і висловлював напутню проповідь...
Андрій тримав на руках маленького русявого хлопчика, якого батьки принесли до Іоана. Він спокійно і уважно спостерігав за усім, що коїлося навколо нього. Цей хлопчик, чомусь, викликав у Андрія яскраві спогади дитинства.
Він теж був колись маленьким і жив з батьками на березі Галілейського моря (або - Генісаретського озера). Це була доволі велика водойма прісної води, яка утворювалася зі струмочків, які зтікали з Голландських висот. З цього озера і витікав Йордан і ніс свої води у Мертве пересолене море. Це була єдина велика прісна ріка в Ізраїлі, вона поїла і годувала людей, що проживали у мертвій пустелі. Йордан мав величезне життєве і духовне значення для ізраїльського народу. Давкола Галілейського моря, розташовувалися поселення, у яких жили рибалки. Батьки і родичі Андрія також рибалили. У Андрія був старший брат Петро, якого він рідко бачив, бо той увесь час перебував далеко від берега, у морі, так само як і батьки. Найбільше йому запам’яталася бабуся. Вона, завжди, була поруч з маленьким Андрієм і розповідала йому казки та цікаві історії. Поруч з будинком родини Андрія розташувався великий давній храм. Місцевий священник помітив кмітливий розум юнака і навчив його читати. Саме читання і стало найбільшим захопленням Андрія. Він бажав стати священником і розумів, що для цього потрібно багато вчитися. Щиро зрадів, коли почув про пустелю, в якій з’явився незвичайний пророк Іоан, який багато років прожив тут, а нині лікує людей від важких хвороб і пророкує про близький прихід на землю великого Месії, що повинен врятувати людей і цілі народи.
Батьки Андрія також чули про пустельника Іоана, який власноруч вилікував багато їх родичів та знайомих. Вони не стали заперечувати, коли син взяв у них дозвіл на відвідання Іоана. Андрій поклав у торбу дорожні речі, харчі та попрямував у пустелю.
Галілея, розташувалася навколо життєдайного Галілейського озера, була благодатним краєм, вкритим деревами і квітучою рослинністю. Довкола зелені пагорби особливо милували око на фоні пекельної мертвої пустелі. Пагорби Галілеї раптово переходили в юдейську дику пустелю.
Щойно Андрій піднявся на один з пустельних пагорбів як раптом, йому назустріч вийшов літній дідусь,-
- Добридень, Андрію,-звернувся він до юнака.
- А звідки ви мене знаєте?- здивовано спитав Андрій.
- Я багато чого знаю. Тому не дивуйся. Мені про тебе сказав пророк Іоан, від якого нині йду. Він вже знає, що ти прямуєш до нього, оскільки йому дуже потрібен учень і помічник для великих справ.
- Але ж, звідкіля він знає про мене? Я його ніколи не бачив.
- Іоан є незвичайною людиною,-пояснив дідусь,- Подібну йому силу впливу на людей мають лише ті, кому це визначено вищими небесними силами. Він є великим пророком і повинен прокласти дорогу посланцеві Бога на землі, що з’явиться невдовзі і дасть людям Нову віру. Ти мусиш півроку вірно служити Іоану, а потім станеш Першим учнем Месії. Тобі належить велика роль в історії людства. Ти, Андрію, понесеш цю Нову віру багатьма країнами. Твій життєвий шлях також вже передбачений Богом і ти мусиш свято виконати Його Волю. Запам’ятай все, про що я тобі розповів. І на цій Віщій горі, я благословляю тебе, Андрію, на великі Божі справи!!! - і дідусь при цих словах зробив урочистий порух руки, яким звичайно священнослужителі благословляли людей на визначні справи.
Андрій був вражений всім почутим на Віщій горі. Деякий час, не зміг вимовити й слова. Дідусь попрощався з юнаком і вказав дорогу до печери в пустелі, в якій проживав Іоан. Андрій швидко відшукав пустельника, бо до його печери вели рясні сліди на піску, які залишили чисельні паломники. Іоан виявився саме таким, яким його описували люди. Виглядав на свої тридцять років, був смугляво засмажений пекельним сонцем, у вічі кидалося густе довге волосся і темна борода, яка ніколи не стриглася. Пророк зустрів Андрія приязно і сказав, що давно чекає на нього. Зав’язалася тривала розмова і пустельник розповів Андрію неймовірну історію про своє народження і дитинство.
Батьком Іоана був відомий старий священник, якому вже виповнилося понад шістдесят років. Його дружина Єлиcавета ніколи не мала дітей. Це вважалося поганою ознакою і, навіть, карою Божою. Саме тому, Захарія постійно молився і прохав у Бога подарувати йому дитину, яку він обіцяв виховати священнослужителем, тобто присвятити його життя Богу. Під час однієї з молитов, перед Захарієм з’явився Ангел і повідомив, що його молитва почута Богом і невдовзі Єлиcавета народить сина, який буде ще в череві матері осяяний Святим Духом і, що він прокладе дорогу дуже Великому (тобто Месії). Захарій висловив сумнів щодо пророцтва, за що був покараний тимчасовою німотою, аж до дня народження дитини.
Коли Іоану виповнилося три роки, Захарія привів малюка у пустелю і залишив його там. Так повелів вчинити сам Господь. Іоан ще й нині пам’ятає той день, щирі сльози на батьківських очах, і його дивовижні напутні слова. Він пояснив маленькому хлопчику, що вимушений так вчинити за велінням Господнім. Іоану належало, майже тридцять років провести у пустелі, подалі від людського буденного життя. Він мав вирости безгрішним: не їсти м’яса, не палити, не вживати алкогольних напоїв, не знати жінок. Батько сказав, що після тридцятиліття, Іоан мусить розпочати пророкування щодо приходу Месії і почати освячувати людей в Йордані. Через півроку, повинен з’явитися Месія, який зовнішньо і за віком буде схожий на Іоана. Він мусить охрестити Месію водою Йордану. Для здійснення цієї великої мети Іоан мав прожити безгрішне дитинство і молодість, що було можливе лише поза межами звичайного людського суспільства. Після того давнього прощання, Іоан більше ніколи не бачив батьків і нічого про них не чув. Він все зробив саме так, як заповів йому батько, проживши до тридцяти років у пустелі, харчуючись травами, медом, виноградом, плодами, які приносили йому різні люди, знаючи про життя у пустелі одинокого незвичайного пророка.
Андрію довелося вітати Іоана зі святом, бо пророк повідомив, що саме сьогодні (7 липня /25 червня по старому стилю/) йому виповнилося тридцять років. Але святкувати ювілейну подію не стали, бо пророк сказав, що їм слід негайно прямувати до Йордану і пророкувати людям про близький прихід Месії, готуючи людей до цієї великої події.
У той же день, вони прийшли на Йордан, по дорозі, збираючи навколо себе багато людей, яким вдивовиж було усе, про що їм розповідали Іоан та Андрій.
Слава про дивного пророка одразу облетіла увесь Ізраїль та навколишні країни і сюди потягнулися сотні і тисячі людей. Швидко промайнуло літо, осінь, прийшла зима. Хоча на вулиці стояв місяць січень, було тепло.
Іоан попрохав Андрія бути в ці дні особливо уважними. Саме нині, згідно пророцтв його батька, тобто через півроку після тридцятилітнього ювілею Іоана, мусив з’явитися Месія.
Стояв особливо теплий сонячний день. Біля Йордану юрмилися сотні людей, які бажали омитися водою священної ріки та отримати відпущення гріхів від знаменитого пророка.
Андрій та пророк впізнали Його одразу, бо Він, і справді, був схожим на Іоана. Дивовижним чином усі люди розступилися перед Ним, ніби, відчувши незбагненну велич того, хто нині з’явився на березі Йордану.
Ісус Христос поволі зайшов у воду і підійшов до Іоана та Андрія, покірно схиливши перед ними голову, на ознаку готовності до обряду водного хрещення. Іоан ніяково сказав:
Ісус Христос поволі зайшов у воду і підійшов до Іоана та Андрія, покірно схиливши перед ними голову, на ознаку готовності до обряду водного хрещення. Іоан ніяково сказав:
- Мені слід хрестится від Тебе, а ти приходиш до мене?!
- Залиш ці умовності,- відповів Ісус.- ти маєш виконати свою місію і виконати Волю мого Небесного Батька.
- Чи маю я бути поряд?,- спитав Андрій у пророка Іоана і Месії.
- Ти мусиш бути найголовнішим свідком, цієї вікопомної події, Андрію,-тихо промовив Ісус.- Бо визначено тобі бути Першим учнем у пророка Іоана, а потім у Мене. І саме ти, спільно з іншими учнями, повідаєш багатьом народам про все, що відбудеться на цій Богообраній річці та землі і понесете ви землянам далеко навкруги Нову віру.
Ісус знову покірно схилив голову перед Іоаном і пророк особливо урочисто виконав обряд водного хрещення, промовивши:
- Хай славиться у віках ім’я і справи Господа !!!
У ту ж мить, сонце засяяло ще яскравіше і над Ісусом злетіла голубка, схожа на ту, яка сповістила Ною про припинення всесвітньої повені. А з небес почувся могутній голос Батька-Творця Всесвіту і Землі:
-Це є Син мій улюблений, що Вам Я надіслав Його з моїм благоволінням!
Усі присутні стояли зачаровані побаченим дивом і довго не могли зрушити з місця. Ісус поволі вийшов з води, вклонився всім людям, які стояли на березі, приклав свої руки до калік. На очах у всіх, хворі одразу одужали, а сліпі почали бачити. Всі ці дива безмежно вразили присутніх людей. Месія поволі попрямував у пустелю.
З цієї миті, у землян починався новий відлік часу життя...
СИН БОЖИЙ, ГОСПОДЬ ІСУС ХРИСТОС РОЗПОЧАВ НА ЗЕМЛІ ВЕЛИКУ СВЯТУ МІСІЮ ЛЮБОВІ !!!
ПОСИЛАННЯ :
Розділ 6. ВЕЛИКА СПОКУСА САТАНИ
(Все, що описано тут, чітко явилося уві сні. Я слово в слово написав тут все, що побачив і почув.
Дуже прохаю до 2033 року не давати жодної світської, чи релігійної оцінки написаному матеріалу у цьому Розділі !)
Щоб після охрещення в Йордані, розпочати велику місію на Землі, Ісус Христос мусив сорок днів поститися в пустелі. Всі спекотні дні Він нічого не їв, лише зрідка втамовував спрагу з одинокого джерела і перебував наодинці зі своїми думками і молитвами до Батька, щоб гідно підготуватися до великої Божої справи на Землі.
За ним, безупинно слідував чоловік, одягнутий у чорний смокінг. Він був явно незвичним і надзвичайно мінливим. В одні хвилини він здавався дуже гарним і приязним, в іншу мить, він ставав страшним і жорстоким, з підступним поглядом очей. Інколи, хитрість, неймовірними акторськими гримасами, вигравала на його мінливому обличчі.
Це був - Сатана, який достеменно знав походження Ісуса Христа та його місію, яку належало виконати Сину Божому на Землі.
Це був - Сатана, який достеменно знав походження Ісуса Христа та його місію, яку належало виконати Сину Божому на Землі.
Надійшов сороковий день священного посту. Ісус Христос був фізично виснажений і йому дуже хотілося їсти. Саме у цю мить, Сатана сміливо підійшов до Сина Божого і улесливо запропонував:
- Я всі сорок днів за тобою уважно слідкував і помітив, що Ти нічого не їв і нині надто голодний. Я добре знаю Твою силу та можливості Твого Батька. Тобі нічого не вартує, Ісусе, перетворити оце пустельне каміння у хліб! І сам втамуєш голод і силу свою Божу мені виявиш.
- Не спокушай мене, Сатано,- відповів знесилений Ісус,- Не хлібом одним живе Людина, а й Словом і Духом Божим. Та й, не личить, Сину Божому хизуватися перед Сатаною своєю силою. Про неї тобі достеменно відомо вже давно.
Враз, Сатана поворухнув рукою, і вдалині з’явилося неймовірне видовище величезних багатств : розкішні палаци з субтропічними парками, ресторани і кафе, зі столами наповненими усілякою смачною їжею і різноманітними напоями, цирки і театри, гладіаторські спортивні арени, розважальні зали з повіями і стриптизерами, кіоски з тютюном та алкогольними напоями, мисливські угіддя зі зброєю і тваринами для полювання, сховища скарбів і грошей, інші розважальні установи.
- Подивись на оцю мертву пустелю, довколо Тебе, і на оці незмірні багатства, які належать лише мені і над якими повну владу дав мені Твій Батько. Я сам, кому забажаю, можу цю владу віддати. Лише вклонися мені - і усі ці безмежні скарби одразу стануть належати Тобі!
- особливо урочисто і спокусливо промовив Сатана.
-Відійди від Мене, Сатано,- гордо відповів Ісус Христос,- Сказано Батьком: Лише Господеві вклоняйся і тільки Йому одному служи!
Роздратований Сатана, з розлюченими нотками у голосі, знову звернувся до Ісуса:
- Але ж, на Землі, лише я - є повновладним господарем у людей!
І більшість землян служить мені, а не твоєму величному Батькові. Це мільйони людей, саме за моїм велінням і покликом, створили всі ці незмірні багатства і проголосили мене володарем усієї Землі, постійно слугують лише мені. Твоєму Батькові віддають належну шану лише поодинокі диваки, з яких всі люди насміхаються. Та я, зроблю все можливе, щоб абсолютно всі люди на Землі служили лише одному мені!
-Я і прийшов на Землю, щоб порятувати людей від твоєї диявольської страшної влади і дати їм Любов та життя вічне,-відповів Ісус,- Інакше, усі люди загинуть від страшних кар та навіки відійдуть у вогнисте Пекло!
- Ну що ж,- знову улесливо продовжував свою розмову Сатана,- Мені дуже кортить перевірити Твою справжню силу та владу на Землі,- І якоюсь незбагненною силою, Сатана переніс Ісуса Христа в Єрусалим на дах головного Божого Храму.- Кинься нині униз на землю, Сине Божий, і покажи свою велику силу. Не бійся! Адже, написано у Святих книгах, що ангелам святим заповідано- постійно оберігати Тебе, і на руках вони понесуть Тебе і не торкнешся ніколи землі у падінні смертельному.
- Ще раз тобі повторюю, Сатано,- відповів Ісус,- не спокушай нічим Господа.
Сатана та Ісус Христос знову повернулися в пустельні піски. Сатана роздратовано промовив:
Ну що ж, можеш тішитися! Не вдалося мені Тебе спокусити ніякими вмовляннями, хоча я виявив нині увесь свій талант та здібності. Навіть, твій Батько двічі піддався моїм спокусам, коли я умовив Його перевірити силу віри праведного Іова. О, як я тоді тішився! Але, й одночасно, був надто злий на Іова, що не зміг його нічим спокусити. Можеш бути певен, Ісусе, що я не стану більше спокушати та випробовувати Тебе, бо Ти є неприступним для мене! Та, людям, на моє щастя, дана повна свобода вибору шляхів життя. І більшості людей миліші мої величезні надбання, а не суха голодна філософія Твого далекого небесного Батька. Вони легше піддаються моїм спокусам і умовлянням, ніж праведним суворим Божим Заповітам. Я і надалі прикладатиму всі зусилля, щоб усі земляни пішли лише за мною! І, коли усі люди стануть служити мені, то Ти залишишся одинаком! Тоді, ніяка Твоя найсильніша влада не допоможе! Бо, Ви з Батьком самі дали людям повну духовну свободу! Вони ж, в переважній більшості своїй, надають перевагу мені!
-Ти що, Сатано,- відповів Ісус,- забув про всесвітню повінь, про загибель Содома і Гомори? Невже ти певен, що Я з Батьком не покараємо усіх грішників?! Ти ж сам розумієш, що коли усі люди підуть за тобою, то вони загинуть разом з тобою і вічно страждатимуть у пекельному страшному вогні!
- А я не боюся цього! -гордовито промовив Сатана ,- Я настільки люблю свою безмежну владу над людьми, що згоден загинути разом з ними. Але, загинути тільки в якості їхнього беззаперечного володаря!
- Невже, тебе та твоїх прихильніків, не лякає страшна Божа кара та вічні пекельні муки?-спитав Ісус Христос.
- Тобі важко, Сине Божий, зрозуміти людей та мене. Поглянь на деякі мої справи. От, я видумав тютюн, наркотики і алкогольні напої. Всі люди достеменно знають : наскільки ці речі небезпечні і навіть смертельні для здоров’я. Однак, ця жахлива правда не зупиняє людей і вони мільйонами вживають всі мої сатанинські спокуси! Так само і з розпустою, від якої йде безліч страшних хвороб та смертельних кар. Але ж, це не зупиняє людей. Влада вже сама не витримала, і збудувала в’язниці, придумала суддів і прокурорів, суворо карає і вбиває злочинців. Але, хіба примара в’язниці, чи смертної кари, зупиняє тисячі злодіїв від злочинів ? Жадоба наживи і насильства оволоділа мільйонами людей! Я вселяю своєю величезною владою у людей дух зла і ненависті, заздрості та підлості. Егоїзм, який я плідно насаджую довкола, іржею поїв душі людей, і цю страшну хворобу вже ніколи не здолати! Наркотичний дурман зла, підлості, егоїзму, крадійства та здирництва, виявився набагато сильнішим від пісних Заповітів Твого Батька - Творця Всесвіту і Людині!
- Жахливо чути Мені тебе, Сатано,- з сумом у голосі, відповів Ісус Христос.- Ти дійсно маєш велику владу, яка повністю залежить від кількості людей, які прислуговують тобі. Але ти, та твої спокуси, роблять могутніми і міцними усіх Божих людей і дають їм можливість оцінити усю велич Бога в їхньому подальшому житті. Вони розуміють, що лише Господь і діяльність у відповідності з Божими Заповітами - дадуть людям вічне щасливе і радісне життя на Землі і в інших світах! Мене Батько і надіслав на Землю, щоб Я відкрив їм очі та безпосередньо Божими вустами і Словом Господа, закликав покаятися в усіх гріхах і почати жити виключно за Божими Заповітами! Без Любові, люди понищать одне одного, навіть, і без твоїх особливих зусиль. Лише в щирій Любові до Господа і один до одного люди знайдуть вічне щастя життя! Я прийшов дати людям Новий Божий Заповіт і врятувати їх!
- Ну що ж, Сине Божий, я завжди шанував владу Твого Батька і шануватиму Твою силу. Вважай, що ми розпочинаємо на ТРИ ТИСЯЧОЛІТТЯ духовні змагання за всіх людей на Землі , нинішніх і майбутніх поколінь! Ти керуйся своєю владою, а я своїми диявольськими надійно-перевіреними засобами. І побачимо, в кінцеву мить - хто з нас переможе! Ти повинен чітко розуміти, що я ретельно пильнуватиму кожен Твій особистий крок і будь-які діяння всіх людей! Ти, прекрасно знаєш, що ті, хто вірно служить мені - не підвладні Твоїй владі і Ти ніколи не зможеш силою забрати їх від мене, без їхньої власної згоди і їхнього вільного вибору! Тому, ніколи не намагайся своєю владою забрати моїх вірних прихильників до Себе. Але, і я безсилий будь-що зробити з твоїми вірними Божими людьми, хоча постійно їх спокушатиму! Я не маю влади безпосередньо брати під свою опіку Твоїх вірних! Але, в разі будь-якої спокуси і визнання ними першості на Землі моєї влади, Ти будеш безсилим утримати їх біля Себе! Якщо Тобі вдасться закликати під Свої прапори більшість людей, то я буду змушений визнати свою поразку і змирюся з цим, бо визнаю владу Батька, який особисто сотворив мене, і владу, яку він дав Тобі, як Сину Божому! Я також повністю визнаватиму вільний вибір кожної людини на Твою, чи мою користь і не зможу зачіпати їх! Але, в разі, коли більшість людей, все ж, збереться під диявольськими стягами, то й Ти - маєш визнати власну поразку і не забирати до Себе моїх вірних прихильників, до остаточної Божої всесвітньої кари!
- Ти сам, Сатано, сказав,- відповів Ісус Христос, на завершення цього тривалого діалогу,- що людям Батьком надана повна свобода вибору шляхів життя. Це свята правда! Ні Батькові, ні Мені, раби віри та Любові не потрібні! Батько, Син Божий і Дух Святий - уособлюють собою світлий маяк у безмежному океані людського життя! Сатана - уособлює собою чорний зловісний маяк! Кожній людині під час народження дається умовний духовний човен, на якому вона лише власноруч мусить плисти у майбутнє! Ніхто і ніколи, замість кожної конкретної людини , не буде гребти за неї веслами! Але, в безмежному океані життя, людина сама мусить обирати вірний маяк і напрямок руху та чітко знати: куди вона припливе та до якого берега пристане, що її там , попереду, чекає! Я прийшов на Землю до людей закликати їх прямувати лише за білим світлим променем Божого маяка! Я прийшов дати всім людям Новий Божий Заповіт! Їм прощаються нині всі їхні гріхи, які Я повністю беру на Себе, даючи їм змогу почати життя з чистого і безгрішного початку! Я безмежно люблю людей і прийшов дати їм Любов і вічне життя! Ти лише спокушаєш людей, але ти їх не любиш ! Пройшовши через неймовірні поневіряння і страшні спокуси, люди зрозуміють твою справжню жахливу сутність і смертельну кінцевість життя на Землі з твоїми зловісними принципами існування!
Тільки Любов - врятує Землю і Всесвіт від загибелі!
- Ну що ж, Сине Божий,-зловісно промовив Сатана,- Я не можу Тобі ні заперечити, ні заважати. Дій, як вважаєш за потрібне. Спробуй врятувати свої немічні творіння. Я ж, впевнений у своїй повні та незаперечній перемозі! Більшість людей занадто слабодухі та морально ниці. Вони належать мені!
ПОСИЛАННЯ :
Розділ 7. ЕСТАФЕТА ЛЮБОВІ
Третій місяць Апостол Андрій Першозваний, разом зі своїми чисельними прибічниками, рухався уздовж могутнього, широкого та незкінченного Славутича, а його, ще й досі, переслідувало невимовне відчуття особливої надзвичайності неймовірного сприйняття: і оцієї великої ріки та дивовижної розкішної землі, якою вона урочисто несла свої води. Він багато чув про цей Райський край, де жили нащадки Яфета - улюбленого сина Ноя, про унікальні плодючі чорноземи, подібним яким не було на всій Землі, про могутні і неосяжні ліси, наповнені різноманітними тваринами та птахами, про ріки та озера, переповнені смачною рибою, про роботящих та сильних людей, які цінували та любили цю землю понад усе на світі.
Це, насправді, був Рай на землі, і, недарма, всі, хто їхав сюди, говорили: “ їдемо у Рай !“, ніжно називаючи ці благословенні землі “УкРАЙною” ( що дослівно означало : Райська країна, або Божа земля).
Андрій провів своє дитинство та молодість в Юдеї, де переважними кольорами були: жовтопустельний, коричневогірський, сіроземляний. Зелений колір вважався особливою екзотикою і зустрічався лише поблизу озер, річок і джерел. Землі Славутича буквально вразили Андрія та його супутників неймовірним буянням зелені, різнобарвним багатством рослинного світу. Апостол зловив себе на думці, що обійшовши півсвіту, ніде ще не бачив такої величавої та красивої землі.
Йому щойно виповнилося тридцять три роки, хоча виглядав він значно молодшим. Де ж відшукати в мові стільки слів, щоб описати все, що відбулося з ним від далекої юності , коли він зустрів пророка Іоана та самого Ісуса Христа? Йому згадалося все: пустеля з пророком Іоаном Хрестителем; святий Йордан ї Хрещення Сина Божого; закликання його першим учнем до Ісуса Христа; три роки месіянського проповідництва, разом з Сином Божим, аж до самої Голгофи; Велике Воскресіння Ісуса Христа, на третій день, після розтину на хресті; Вознесіння Ісуса до Небесного Батька; сходження Святого Духа на дванадцять учнів Ісуса - Апостолів Нової віри .
У п’ятидесятий день, після Воскресіння Ісуса Христа, Апостоли вирішили піти в різні країни, щоб розповісти усім народам Благовіст про Сина Божого та про Новий Заповіт Господа. Разом з іншими Апостолами, Андрій Першозваний пройшов з проповідями всю Юдею, Сірію, майже увесь Близький Схід. Він плідно проповідував у Греції, в Римській імперії, Болгарії та інших маленьких та великих країнах. Він охрещував людей і привертав їх до Нової Божої віри. Андрій чув багато незвичного і цікавого про безмежні та дивовижні землі, поблизу могутньої річки Славутича, де за переказами, жили язичники, які вірили та вклонялися своїм власноручно зробленим богам, як це було нещодавно в Греції, Римі, та інших країнах. Апостол, бажав розповісти нащадкам Яфета про Новий Заповіт Ісуса Христа. Він пішки пройшов землями ближньої Азії, Грузії та Вірменії, Болгарії, Румунії та інших багатьох країн.
Далі його подорож тривала на човнах купців, які везли свої товари в інші країни. Купці та рибалки розповідали, що до початку Славутича треба плисти на човнах майже два місяці. Потім дерев’яними балками човни перекочували до іншої ріки, яка несла свої води в Північний океан. Це був знаменитий шлях “з варягів у греки”. Андрій мав намір пройти цей шлях, щоб розповісти апостолам про казкову та загадкову землю, в якій ще досі не бував жоден з учнів Ісуса Христа. Розповідати було що! Це була дивна земля, яка відрізнялася від того, що бачив Апостол досі. Він тривалий час провів у багатьох країнах Європи, Азії та Африки, бачив величні палаци та храми, бібліотеки та музеї. У великих містах були водогони, кам’яні дороги, фортеці з гарнізонами і найсучаснішим озброєнням.
Нічого подібного на землях Славутича не було. До річок горнулися затишні поселення з одноповерховими помешканнями. Люди працювали на присадибних ділянках, тримали багато свійської худоби, розводили бджолині пасіки, вирощували хліб та овочі, фруктові дерева, збирали лісові ягоди та гриби. Люди були щирими та привітними, завжди частували гостей, люб’язно запрошували їх на ночівлю. Вони дуже уважно слухали розповіді Андрія Першозваного про Ісуса Христа, але сприймали почуте, немов дивовижну казку. У кожному поселенні на особливому місці перебував ідол, зроблений з дерева, до якого виголошувалися молитви і приносилися жертви, а також здійснювалися різноманітні яскраві ритуали.
Минали дні та ночі, поселення та переправи, а кінця подорожі не було й видно. Славутичем їм доводилося плисти навпроти течії угору на Північ. В багатьох місцях течія була швидкою та бурхливою, яка заважала пристати до берега. Купці повернули човни у спокійну затоку Славутича, яка мала назву Старець, поблизу поселення Корчувате. Тут, на пагорбах, знаходилося велике печерне місто. Андрій, раптом, згадав Юдею, де йому іноді доводилося жити в печерах. Але він ніколи не чув про печерні міста.
У пагорбах Китаєва (так дивно називалося це місце) Апостол побачив велику кількість зручних печер, у яких постійно проживали люди. Стежкою, він піднявся до головного входу, і став уважно розглядати печерне місто, де були десятки ходів та сотні кімнат, видовбаних у м’якій глині. Тут завжди, у будь-яку пору року трималася постійна температура. Андрія дуже здивувала та обставина, що у печерах вільно дихалося, хоча він далеко відійшов від головного входу. Люди, які жили у печерах, пояснили, що свіжим повітрям завдячують кротам. Вони робили в стелі печери отвір, і пускали туди крота, одразу забиваючи отвір шматком дерева. Кріт намагався дібратися до поверхні, і таким чином робив своєрідні тунелі, якими свіже повітря надходило до печер. Апостола надзвичайно потішила ця кмітливість печерних людей.
У наступні дні, Андрій Першозваний відвідав й інші печерні поселення в Звіринці та Печерську. Він пригадав чисельні печери навколо Риму, де ховалися та молилися перші християни. Зловив себе на думці, що печери, поблизу Славутича, могли б бути ідеальним місцем для проживання та служіння Божих людей. Тому щиро благословив усі ці печерні поселення для проживання християн.
Андрій зачарувався високими пагорбами поблизу Славутича. Вони нагадали йому Галілею з Йорданом. Його душу охопили неймовірні почуття, яких він донині ніде не відчував. За ним постійно слідували чисельні прихильники. На одному з пагорбів, де він розпочав свою проповідь зійшлися сотні мешканців.
Андрій Першозваний сказав у ті хвилини незвичайні та загадкові слова, які століттями передаватимуться з вуст у вуста :
- Браття і сестри! Ви перебуваєте на особливо благословенному місці. Відкрито мені самим Господом, що на цих пагорбах буде побудоване велике місто, в якому побудується найбільше на землі християнських храмів. Назвуть це місто другим Єрусалимом, а річку Славутич - Великим Йорданом. Через дев’ять століть весь ваш народ прийме Нову віру Сина Божого. Тут житимуть найвідоміші на землі християнські праведники, ніде більше не буде такої великої кількості святих богоугодних людей. Але й тут з’являться найбільші лжепророки людства. Тут зійдуться в смертельному двобої всі сили Добра та Зла. Ваше велике місто багато раз знищуватимуть і стільки ж раз воно воскресатиме. Згодом, ваше святе місто визначатиме долю всього світу. Сатана саме тут збере всі сили зла, щоб понищити християнський світ ! Доля всієї Землі залежатиме від християн цього міста! Але, саме з цих Благословенних гір почнеться естафета духовного порятунку усього світу!!!
Спантеличено і вражено слухали люди ці дивні пророцтва Апостола. Вони вірили йому, бо перед ними стояв перший учень Іоана Хрестителя та самого Ісуса Христа - Апостол Андрій Першозваний - який був освячений у день П’ятидесятниці Святим Духом!
Після відпочинку, Андрій , зі своїми вірними супутниками, пройшов Поділ та очерети Оболоні, і вирішив йти на Північ . Знову Апостол був незвіданно вражений побаченим.
Поблизу Славутича розташувалася дивна гора, яка нагадала йому Віщу гору в Галілеї, на якій сімнадцятилітній Андрій зустрів дідугана-віщуна, від якого почув пророцтва про свою майбутню долю.
- Я бачу священну Віщу гору, - сповістив своїм вірним прихильникам Андрій Першозваний,- Відкрито мені, що відбуватимуться на цій горі надзвичайні події, які визначатимуть з часом долю усього людства. Тут побудують величний християнський Храм, який потім зруйнують. Сатана, на певний час розташує тут своє володіння-Лігво і загрожуватиме усьому християнському світу!
Тільки тоді, коли храм повністю відбудують, всі місцеві люди повернуться до Бога і буде знищено Лігво Сатани, земляни зможить спокійно жити і спати!
Супутники Андрія Першозваного були вражені усім почутим з вуст святого Апостола. Відтоді, цю гору назвали Віщою. А коли, з часом, тут виникне княже місто, то його наречуть ВІЩИМ ГОРОДОМ, а сучасники називатимуть його - ВИШГОРОДОМ. Андрій, з своїми прихильниками пройшов увесь важкий та тривалий шлях “з варягів у греки”, потім повернувся назад у Грецію, де зустрівся зі своїми друзями - Апостолами, які зачаровано слухатимуть його неймовірні розповіді про дивовижну землю Яфета, уздовж могутнього Славутича.
Перед його очима назавжди залишаться дивовижні пагорби КИтаЄВА та Печерська, які згодом отримають назву міста КИЄВА, а також вікопомна ВІЩА ГОРА біля Славутича...
На цій ВІЩІЙ ГОРІ, згодом дійсно збудують один з найбільших у світі християнських храмів. А в самому Києві на історичному пагорбі, християни спорудять найкрасивіший на землі храм на честь Андрія Першозванного. Кияни встановлять декілька пам’ятників Андрію Першозваному, таким чином глибоко вшановуючи великого Апостола.
Але, це станеться згодом ...
А нині Андрій Першозваний стояв на Віщій горі поблизу Славутича та щиро молився Ісусу Христу, милостиво прохаючи у Господа захистити весь християнський світ від зловмисних діянь та підлих намірів Сатани...
ПОСИЛАННЯ :
Розділ 8. РОК ВИШГОРОДУ
Доба княгині ОЛЬГИ
У вечірню годину, княгиня Ольга сиділа на ліжку біля улюбленого онука Володимира,якому щойно виповнилося десять років. Вона ніжно погладжувала волосся дитини. Несподіванно міцно притисла хлопчика до своїх грудей і поцілувала його у щоку. Маленький Володимир зрозумів чуйність княгині і обійняв її своїми рученятами.
- Бабуню моя люба, я так тебе люблю.
- І я тебе, Володимире, дуже люблю.
- Бабуню ! А, чому у Ярополка і Святополка є мати, а у мене - немає?
Княгиня подивилася у допитливі очі дитини і тяжко зітхнула. Що вона мала відповісти майбутньому князю? Щирі дитячі оченята дивилися на мудру жінку і чекали її відповіді. Вона не могла розповісти всю правду, але й мовчати не могла. Ще ніжніше притисла Володимира до себе:
- Померла твоя неня давно, коли ти був немовлям. А Ярополк і Святополк народилися від Пракседи - другої дружини твого батька Святослава.
- То чому ж,- спитав маленький хлопчик,- брати постійно кличуть мене байстрюком та робочичем?
- Тому, що твій батько не встиг одружитися з твоєю матір’ю Малушою.
- А вона була гарна?
- Так. Батько дуже любив твою матір.
- Бабуню, а чи можна: я буду тебе називати ненею?
Княгиня Ольга ще міцніше притиснула хлопчика до себе, і відповіла:
- Я, Володимире, і є для тебе ненею, бо виховала тебе. Але я - княгиня, мене усі знають, так само, як відають, що я твоя бабуня. То хай воно вже так і буде. Ти для мене на світі є наймилішим і найкращим.
Більшого княгиня розповісти хлопчику не могла. Ольга промовчала, що матір’ю Володимира була її власна ключниця - молода і вродлива дівчина Малуша. Поїхавши у тривалу подорож до Константинополя, Ольга залишила дев'ятнадцятирічного сина Святослава керувати Київською Руссю, замість себе. Після повернення з далекої заморської країни до Вишгорода, вона побачила Малушу вагітною, а від людей дізналася про кохання Святослава та Малуші. Син Ольги вирішив одружитися на ключниці. Але, княгиня Ольга привезла йому наречену Пракседу - дочку угорського князя. Мабуть вперше в юнацькому житті сильно плакав тоді її суворий Святослав і благав княгиню-матір не розлучати його з Малушою. Та, Ольга була невблаганною і хотіла одружити сина з Пракседою. Вона говорила, що князь не може побратися зі звичайною рабинею. Пізніше, люди розкажуть правду , що Малуша була дочкою князя Мала, того самого, який убив чоловіка Ольги - князя Ігоря.
Відправила княгиня Ольга Малушу подалі від Вишгорода і наказала охоронцям ретельно вартувати її. А, коли у Малуші народився хлопчик, забрала дитину та відвезла у князівські палати до Вишгорода. Про Малушу більшо ніхто ніколи не чув.
Святослав дуже зрадів дитині, бо немовля було обличчям схожим на його кохану Малушу. Саме він і назвав малюка - Володимиром. Так і сказав:
- Ну що ж, дитино. Коли ти сирота, то володій миром, будь Володимиром!
Святослав, на відміну від своєї дружини Прекседи, дуже любив Володимира. Сини Пракседи - Святополк і Ярополк знали, що Святослав з поміж них віддає перевагу Володимиру. То ж, намагалися постійно принизити свого меншого брата. Маленького княжича рятувала особлива прихильність бабусі Ольги, яка сама виховувала його і постійно тримала біля себе, ніби відбуваючи спокуту за Малушу, яку силою забрала у сина Святослава.
- Бабуню, а чому ми живемо у Вишгороді, а не в Києві?,- допитувався Володимир.
- Не любий мені Київ нині, Володимире, погані відчуття у мене від нього та й серце там тривожиться споминами.
- А чому тобі у Києві не любо?
- У Києві, дитино, мені усе нагадує про мого чоловіка, а твого дідуся князя Ігоря.
- Чому я його ніколи не бачив? -зацікавлено спитав Володимир.
- Бо, ти народився, через три роки, після загибелі діда Ігоря.
- Від чого він помер?
Княгиня Ольга здригнулася. Їй важко було відповідати на це питання. Адже, її чоловіка багато років тому вбили жителі Коростеня, коли князь Ігор удруге повернувся туди зібрати данину. Вона ще пам’ятає той страшний день, коли у Київ блискавкою долинулала звістка про вбивство чоловіка, з яким вона прожила у любові багато років...
Перше знайомство Ігоря та Ольги було незвичайним та несподіваним. Вона стояла на березі річки і розглядала човен, на котрому плив молодий князь. Раптом, човен наблизився до берега, і князь швидко зійшов на землю.
- Здорова була, дівчино! Як звати тебе, красуню?
- Ольгою.- відповіла впевнено і гордо вісімнадцятилітня молодиця.
- А чи знаєш мене?
- А чому ж, не знати! Князь ти наш, Ігор.
- Звідкіля ти знаєш про мене?- здивувався молодий княжич.
- Онде, на човні - князівські відзнаки.
- Ти - вмієш читати?- здивовано спитав Ігор.
- Вмію!
- А хто ж тебе навчив?
- У нашій сім”ї багато років живе болгарський священник, який втік від переслідувань іновірців. Він мене й навчив грамоті, а також болгарській та грецькій мові.
Ольга полонила серце молодого князя. Він вперше зустрів у своїх володіннях дівчину, яка вміла читати та писати. Лише тепер він зрозумів: чому ця красуня виглядала незвичною. У промінчиках сонця, відбитих водою, вона виглядала чарівною принцесою.
- А чи любиш ти свого князя?- з натяком спитав Ігор.
- Чому ж не любити?- Опустивши очі додолу, але з впевненністю відповіла Ольга.
- Скажи відверто, Ольго, чи не бажала б ти спізнати справжніх князівських любощів?- раптом спитав молодий князь. Ольга багато разів чула від людей, що неодружений князь полюбляє молодих дівчат, а після любощів осипає їх коштовними дарунками.
Відповідь Ольги стала абсолютною несподіванкою:
- Якщо я подобаюся князю, то присилайте сватів! Я згідна стати вашою дружиною. А просто так займатися любощами ніколи не стану, бо я дівчина з княжого роду, а до того ж - християнка.
Нічого подібного в житті князя ще не траплялося. До нього, навіть знатні люди ставилися з належним шануванням і він майже ні з ким ніколи не розмовляв на рівних, а тим паче, з жінками. Ольга стала першою жінкою в його житті, яка поводила себе, як рівна. Ця дивовижна жінка вочевидь виглядала царівною.
- Ну що ж, Ольго, чекай сватів.-відповів Ігор, і подарував дівчині княжий перстень з своєї руки.
Минув місяць і Ольга вирішила, що князь пожартував. Та другого місяця до її оселі прибув човен з Києва зі сватами та дорогими подарунками. Ольгу, мов справжню царівну, з великими почестями привезли у столичне княже місто. Зіграли весілля.
Князь Ігор кохав Ольгу всім своїм серцем. Була вона йому не лише вірною та любою дружиною, а й мудрою помічницею в усіх княжих справах. Згодом, Ольга стане княгинею величезної держави. Більше ніхто і ніколи з жінок Украйни не повторить її долі у ІІ тисячолітті.
Через десять років щасливого подружнього життя, у них народиться син Святослав, якого Ольга численими молитвами випрохала у Бога. Князь Ігор був язичницької віри, але він толерантно ставився до християнського віросповідання Ольги. Вона, навіть, спромоглася збудувати у Києві першу в Украйні християнську церкву, куди постійно ходила молитися, разом з іншими сотнями християн, що завдяки її сприянню, проживали у державі.
Коли Святославу щойно виповнилося чотирнадцять років і прийшла ота раптова страшна звістка про загибель Ігоря, Ольга, всупереч християнським канонам, жорстоко помстилася коростенцям за смерть чоловіка. Оточивши місто, вона знищила його повністю.
Після повернення до Києва, не змогла надалі тут жити, бо кожна стежка, будинок, дерево, нагадували їй про щасливу довголітню любов. Тоді ж, княгиня Ольга наказала побудувати княжий терем і фортецю на Віщій горі під Києвом де, за переказами, побував сам Андрій Першозваний, який і дав цій дивній горі над Славутичем таку цікаву назву. Коли побудували княже місто, то назвали його Віщгородом. Але, люди переінакшили його у Вишгород й ця назва залишилася назавжди.
Місто Вишгород збудували на високому пагорбі, з якого відкривався величний вигляд на Київ. Там, за Оболонню, на високих горах, залишилася її молодість і любов, щасливі та сумні згадки про минуле. У Вишгороді все було нове, тому й не тривожило душу. Княгиня Ольга до самої смерті прожила у Вишгороді...
Хоча княгиня була засмучена коханням свого сина Святослава до Малуші, однак вона була радою, що у ключниці народився син. Святослав увесь час перебував у бойових походах і у нього не залишалося часу на виховання своїх синів. Пракседа сама займалася вихованням Ярополка та Святополка. Володимира вона відкрито не любила, постійно виявляючи до нього зневагу та показну зверхність.
У княгині Ольги у Вишгороді нікого з близьких рідних поруч не залишилося, тому онуку Володимиру вона присвячувала всю свою увагу та дарувала щиру любов.
Вона часто розповідала Володимиру про своє дитинство, про болгарського священника, який довго жив у них і навчив її письменності та багатьом мовам, завдяки чому і стала княгинею та дружиною князя Ігоря.
Ольга захопленно розповідала про Ісуса Христа та Нову віру, про Апостола Андрія Першозванного, що відвідав Украйну, Київ та Вишгород, промовивши тут знаменні пророчі слова. Княгиня Ольга пишалася тим, що жила на Віщій горі, наймення якій дав перший учень Ісуса Христа.
Чотирнадцятирічним юнаком, Володимира новгородці забрали до себе князем. Лише повнолітнім він знову повернеться до Вишгорода і стане київським князем. На все життя він запам’ятає велику любов бабусі- княгині Ольги та її розповіді про християнську віру, вчення Нового Заповіту, що надалі найвагомішим чином визначать його особисту долю та долю всієї Русі-Украйни на тисячоліття вперед!!!
Доба князя Володимира
Швидко промайнув час. Володимир знову опинився у Вишгороді - місті свого дитинства. Десять років тому померла бабуня-неня княгиня Ольга. Володимиру щойно виповнилося тридцять років. Він гідно та справедливо правив у славному Новгороді, куди на князювання його посадив батько - князь Святослав.
Минулі дитячі змагання між різними синами Святослава, нині переросли у запеклу братовбивчу війну. Князь Святослав - мужній та сильний воїн, який все своє життя боронив Украйну-Русь, загинув шість років назад, у 972 році, в бою з печенігами, коли повертався з переможного походу Болгарією.
Після Святослава, в Києві розпочав володарювати Ярополк, який виявився гордливим владолюбцем і в аморальній боротьбі за владу не гребував жодними негідними засобами. Задля захоплення необмеженої влади у всій державі, Ярополк, пішов війною супроти свого брата - древлянського князя Олега, який керував в Овручі, і вбив його. Потім, почалася збройна боротьба між Ярополком та Володимиром, у якій спочатку брав гору Ярополк, спираючись на величезні багатства Київського князівства. Володимиру, навіть, довелося певний час переховуватися у Скандинавії, де він найняв добре озброєну і загартовану в боях норманську дружину, вирушивши з нею на Київ.
Спочатку захоплено Вишгород, звідки відкривалася велична панорама красеня-Києва. Володимир надсилає Ярополку парламентерів, з пропозицією: розпочати переговори між братами-князями.
Саме у Вишгороді нині вирішувалася доля усієї Украйни-Русі. Володимир не бажав йти війною супроти брата і намагався мирним шляхом полагодити всі незгоди між братами та навести спокій в державі.
Ніхто з істориків досі не наважився достеменно пояснити події, які сталися в ті дні у Києві та Вишгороді. Відомо лише, що Ярополк раптово покинув Київ і князь Володимир без бою увійшов до столиці.
Пізніше, Ярополка зрадять власні вартівники і вб’ють його. З того часу, майже чотири десятиріччя Володимир князюватиме в Київській Русі-Украйні.
А, через десятиліття, увесь світ дізнається про запровадження на землях Украйни християнства. З того часу, Ісус Христос стане духовним наставником мільйонів нащадків Яфета! І виповниться дивне передбачення Апостола Андрія Першозванного про те, що в Києві побудують найбільше на Землі християнських храмів.
На Печерську, поблизу печер, де перебував Апостол, з’явиться образ діви-Марії, матері Ісуса. На честь цієї вікопомної події, на високих пагорбах збудують найвеличнішу та найвідомішу на земній кулі, Києво-Печерську Лавру. Київ здивує усіх землян нетлінними станками двох сотень святих праведників Лаври. Нічого подібного не станеться більше ніде на планеті.
На Печерську, поблизу печер, де перебував Апостол, з’явиться образ діви-Марії, матері Ісуса. На честь цієї вікопомної події, на високих пагорбах збудують найвеличнішу та найвідомішу на земній кулі, Києво-Печерську Лавру. Київ здивує усіх землян нетлінними станками двох сотень святих праведників Лаври. Нічого подібного не станеться більше ніде на планеті.
Князь Володимир створить першу школу в Київській Русі, побудує перші кам’яні величні храми, почне збирати унікальну бібліотеку, яку пізніше значно розширить його син - Ярослав, який стане гордістю всіх слов’янських народів, продовжить велику справу свого визначного батька і прославить Украйну -Русь на усій планеті.
Доба князя Ярослава Мудрого
Збігав 1054 рік по народженню Ісуса Христа. У доленосному Вишгороді помирав славний князь Ярослав, якого за значні корисні справи народ назвав Мудрим. Ніхто з володарів Украйни-Русі ніколи не вшановувався подібним найменням.
Нікого не дивував той факт, що Ярослав помирав саме у Вишгороді, а не в Києві. Він дуже любив Вишгород, провів у ньому своє дитинство, прожив майже все життя.
Ярослав Мудрий керував державою чотири десятиріччя. Християнство розповсюдилось усією країною. У Києві та у всій державі йшла велика будова. За часи правління Ярослава Мудрого споруджено майже десять тисяч храмів.
Такого могутнього поступу поширення християнської віри не знала жодна держава світу. У кожному храмі князь наказав відкривати школи та бібліотеки, де усі діти мали змогу навчатися письменності. Іноземці, які відвідували Украйну-Русь, неймовірно вражалися розмахом суцільної освіченності людей. Подібного, на той час, не було в жодній країні світу. Київ, у часи Ярослава Мудрого, вважався найвеличнішим і найкрасивішим містом Європи. Усі володарі європейських країн вважали за честь породичатися з сім’єю Ярослава Мудрого. Його доньки одружилися з французьким та норвезьким королем, з німецьким та угорським князем. При дворі Ярослава роками проживали принци та принцеси з різних країн.
Такого могутнього поступу поширення християнської віри не знала жодна держава світу. У кожному храмі князь наказав відкривати школи та бібліотеки, де усі діти мали змогу навчатися письменності. Іноземці, які відвідували Украйну-Русь, неймовірно вражалися розмахом суцільної освіченності людей. Подібного, на той час, не було в жодній країні світу. Київ, у часи Ярослава Мудрого, вважався найвеличнішим і найкрасивішим містом Європи. Усі володарі європейських країн вважали за честь породичатися з сім’єю Ярослава Мудрого. Його доньки одружилися з французьким та норвезьким королем, з німецьким та угорським князем. При дворі Ярослава роками проживали принци та принцеси з різних країн.
Ярослав Мудрий залишив нащадкам могутню, красиву та освічену державу. Храм Софії Київської став одним з найвизначніших архітехтурних шедеврів земної кулі, який тисячоліттями вражатиме уяву землян. Навіть багатостолітній монголо-татарський полон не зможе знишити духовність українського народу, засади якої започатковані князем Ярославом.
Помирав він у великій шані. У Вишгороді зібралися всі його діти та рідня. Він передав їм свій останній заповіт, закликавши завжди жити у мирі та злагоді, інакше вороги переможуть тих, хто змагатиметься у борні за владу. Прохав свято оберігати християнську віру в Украйні-Русі.
Він буде похований у рідному Вишгороді. Згодом, його саркофаг навічно встановлять у Софіївському соборі в Києві.
Під час правління Ярослава Мудрого, Київська Русь-Украйна досягла найбільшого розквіту та могутності за всю свою багатовікову, складну історію .
Доба князя Юрія Довгорукого
Доба князя Юрія Довгорукого
Спливав 1169 рік від народження Ісуса Христа. Князь Андрій стояв на верхівці фортечної стіни Вишгорода і споглядав красень Київ. Минуло два століття від того дня, коли померла його прадавня прабабка - княгиня Ольга, яка заснувала місто і фортецю у Вишгороді. Суздальський князь дивився на Київ одночасно: з захопленням і ненавистю, яка пожежею нуртувала в його душі. Чому красень Київ викликав у нього таку ненависть? Можливо тому, що за київський престол пролито так багато крові?
Його батько - князь Юрій Довгорукий, який заснував Москву на півночі Украйни-Руси, віддав майже усе своє життя боротьбі за князівський київський престол і таки оволодів ним у 1154 році. Однак, через три роки правління, він раптово помирає. Ходили чутки про його отруєння невдоволеними київськими боярами. Саме тоді Андрій дав клятву - грізно помститися киянам за смерть батька.
Андрій з дитинства чув щодня багато разів слово “Київ”. Воно було магічним. Можливо тому, що Київ вражав людей своєю величчю та багатствами, надзвичайною красою. Тому, коли батько подарував молодому Андрію невеличкий Вишгород, то він, навіть образився таким скромним дарунком і поїхав геть у велике містоВолодимир, де став Суздальським князем. Однак, його влада була значно обмежена Київським князем, особливо , після смерті батька, коли до влади у Києві прийшов князь Мстислав. Києву належало платити величезну данину і давати постійний звіт з усіх питань, навіть найдрібніших. Князь Андрій постійно намагався зрозуміти: чому Київ має такий величезний вплив та значення?
Багато можновладців та мислителів віками не могли розкрити доленосної таємниці Києва. Князь Андрій виявився першим володарем, який зрозумів: у чому полягають ці секрети? І ця доленосна сутність першої столиці слов”ян визначалася у величезній ролі Києва насамперед як релігійного центру держави. У Києві, з часів князя Володимира, містилася резиденція головного християнського ієрарха держави - Київського митрополита, якому по суворій ієрархічній драбині підпорядковувалися архієпископи, єпископи та всі інші священнослужителі країни. Причому, ця сувора ієрархія зберігалася століттями і була практично непорушною. Саме ця обставина і зумовила величезний авторитет церкви, який вона мала у всій державі. Жоден князь не міг приступити до виконання своїх обов”язків без офіційного благословення церкви. Князі мусили сповідуватися єпископам щодо своїх гріхів і прохати благословення на усі великі справи. Родини, вінчання і поховання також відбувалися лише за участю поважних священнослужителів.
Князь Андрій розумів, що без явної перемоги над церквою, він ніколи не досягне необмеженої влади в державі. Вірніше, він вирішив підпорядкувати церкву князівській владі. З цією метою у 1162 році, він, як Суздальський князь, надсилає до Константинопольського патріарха Луки спеціальне посольство з проханням: прийняти рішення щодо утворення у Володимирі окремої митрополії, незалежної від Києва. Він запропонував призначити владикою у Володимирі свого знайомого єпископа Федора, який погодився за велику винагороду сприяти князю Андрію в його негідних задумах.
Патріарх Лука терміново скликав собор православних владик, який одноголосно відмовив князю Андрію у його нечесних духовних змаганнях. Тоді, Суздальський князь надсилає до Константинополя другу повноважну делегацію з пропозицією: призначити у Володимир автокефального, незалежного від Києва єпископа. Але, Константинополь знову категорично відмовляє Андрію.
Після всіх невдалих намагань, князь Андрій приймає злочинне рішення: повністю знищити Київ, разом з його християнською митрополією.
Саме у цей час, усі князі Украйни-Русі надто потерпали від Київського князя Мстислава. Андрій пообіцяв їм, після знищення Києва, відмінити всі податки і дати повну автономію. Завдяки ганебним обіцянкам, йому вдалося в 1169 році зібрати чисельні військові дружини невдоволених князів, а також за гроші запросити військові з’єднання половців, угорців, поляків, чехів та литовців.
Зроду-звіку під Києвом не збиралася така величезна військова сила. Швидко захоплено Вишгород, звідки князь Андрій керував штурмом древньої столиці. Мстиславу поставлено ультиматум: здатися, разом з усіма священнослужителями.
Князь Андрій проголосив напередодні штурму перед військовими дружинами останню промову:
- Київ - це місто зла і ненависті, це сучасний Содом і Гомора. Він обклав нас усіх непосильними податками, втручається у кожен наш крок. Київські бояри підступно отруїли мого батька. Митрополит та єпископи контролюють кожен наш крок та подих. Ми покладемо край усім цим знущанням і рабству. Ми потребуємо повної свободи від Києва. Всі його багатства будуть належати вам. Зруйнуємо лігво зла!
Ця коротка зловісна промова князя Андрія потонула у войовничих вигуках нападників і вони лавиною посунули на святе древнє місто. Дві доби йшла смертельна боротьба. Руйнувалися храми та будинки, помешкання киян. На місці Києва залишилося чорне страшне згарище. Про велич Києва нагадували лише пограбовані Софіївський Собор, Золотоверхий Михайлівський монастир, Десятинна церква та Успенський собор Печерської Лаври, які дивом збереглися після навали.
Завойовники, у божевільному дурмані, розподіляли між собою награбовану здобич. Князь Андрій з прибічниками святкував найбільшу криваву перемогу свого життя. Єдине, що його занадто турбувало: це безслідне зникнення митрополита Київського Костянтина з усіма єпископами та священнослужителями. Як виявиться згодом, вони всі сховалися у Печерських, Звіринецьких та Китаєвських печерних містах. Ченці стверджували, що їх порятував сам Господь та Андрій Першозванний.
Князь Андрій нашвидкоруч проголошує місто Володимир столицею Русі. Він самостійно приймає рішення про заснування тут митрополії. Невідкладно споруджується Успенський собор та Золоті ворота на зразок київських. Кривавий переможець надсилає до Константинополя представницьку делегацію з проханням затвердити митрополію усієї Русі у Володимирі та призначити сюди патріарха.
Але, Константинопольський патріарх офіційно повідомляє про те, що у Києві є канонічний законний митрополит Костянтин і увесь єпископат з підлеглими священнослужителями української та інших православних церков, які засуджують великий злочин князя Андрія та закликають його розкаятися у незмірних гріхах перед Богом.
Князь Андрій зрозумів свої помилки щодо недооцінки сили та впливу церкви. Йому була оголошена Анафема. У тисячах церков люди Украйни дізналися про злочини князя. Він відчув явне неприховане засудження своїх вчинків усім народом. Своїм найближчим прихильникам він сповіщав, що ночами йому почав являтися сам Апостол Андрій Першозваний, закликаючи негайно покаятися та відбудувати святий Київ.
І сталося диво: князь Андрій повністю розкаявся у своїх гріхах. Він надіслав єпископа-зрадника Федора на церковний суд. Вперше в історії української православної церкви, єпископ був фізично страчений, за свої страшні злочини..
Князь Андрій надає величезні кошти на відбудову Києва та усіх його храмів, повертає Києву його високий столичний державний та духовний статус. Усе своє наступне життя, він присвячує відбудові красеня Києва. Через сімдесят років, коли незліченні орди хана Батия підійдуть до Києва, вони будуть вражені величною красою незбагненної слов’янської столиці.
Згодом, Російська православна церква проголосить князя Андрія Боголюбського святим, його зображення зберігатиметься у Володимирському соборі Києва. Нащадкам і сучасникам тяжко пояснити цей крок Російської православної церкви, як і деякі інші. Скажімо, княгиня Ольга, князь Володимир, князь Олександр Невський знищили десятки тисяч людей. Але, вони також проголошені святими, поряд з князем Андрієм Боголюбським- сином Юрія Довгорукого.
Це загадка для високоморальних нащадків, яку ще сотні років, ні вчені, ні мільйони справжніх християн, не зможуть розгадати.
Деякі мислителі вважатимуть, що саме подібні незрозумілі вчинки попереднього керівництва Російської православної церкви у проголошенні святими керманичів, які винні у вбивствах тисяч людей, включно з безневинними, стануть причиною подальших величезних трагедій та чисельних розколів Російської православної церкви та християнських церков України !
Перед смертю, князь Андрій Боголюбський, відвідає Київ та Вишгород, і , в останнє, прочитає покаянні молитви перед Господом...
Доба монголо-татарської навали
У травні 1240 року нової християнської ери, сотні тисяч монголо-татарських завойовників грізно насувалися на Украйну-Русь, знищуючи все на своєму шляху. Понищено Васильків, Білгород. Захоплено Вишгород !
Хан Батий гордою ходою здійнявся на високу вежу Вишгорода. Йому розповіли усю історію, пов’язану з цим роковим місцем. Він чув про минуле знищення Києва князем Андрієм Боголюбським.
Слов’янська столиця вразила хана Батия своєю величчю та красою. Він надіслав до Києва своїх парламентерів і запропонував киянам добровільно здатися в полон, обіцяючи життя і повне збереження міста. Але захисники вбили парламентерів, що викликало у хана Батия глибоке обурення. У стані бурхливого гніву, він наказав повністю знищити Київ та усіх його мешканців.
І вже вкотре, з боку Вишгорода, на Київ посунула страшна військова навала. Незліченні монголо-татарські орди постійно штурмували Київ і згодом увірвалися в древнє місто. Знову, як і сімдесят років тому, за князя Андрія Боголюбського, Київ був повністю знищений. Останні кияни сховалися у Десятинній церкві, яка завалилася, разом з людьми.
І знову про величне місто нагадували лише могутні пограбовані споруди Софії Київської, Золотоверхого Михайлівського собору та Києво-Печерської Лаври. На місці святого міста, ще декілька століть лишатиметься згарище, і лише у 1918, а потім у 1936 році, воно знову стане столицею Украйни.
1246 року повноважний посол Папи Римського - Плано Карпіні проїжджатиме через Київ і напише у офіційних документах, що на згарищах Києва- колишнього найкрасивішого міста Європи, він нарахував лише дві сотні жалюгідних халуп, серед суцільних руїн. Києва, як міста, більше не існувало!
Руйнація Києва, з часом, призведе до виникнення нового центру політичного та релігійного тяжіння - Москви, заснованої князем Юрієм Довгоруким.
Саме ці рокові історичні обставини надалі переважним чином визначатимуть надзвичайно трагічну історію Украйни-Русі, та десятків інших держав і народів!
Саме ці рокові історичні обставини надалі переважним чином визначатимуть надзвичайно трагічну історію Украйни-Русі, та десятків інших держав і народів!
Вишгород також був повністю знищений ханом Батиєм. Його відбудують тільки через сім століть!
Доба литовського протекторату
1362 року з боку Віщої гори, до Києва наближалися військові загони лицарів. Їх очолював знаменитий литовський князь Ольгерд. Його попередник, князь Гедимін, сорок років тому, вже намагався звільнити Київську землю від монголо-татарського поневолення. Але це йому не вдалося.
Князя Ольгерда кияни зустрічали, як визволителя. З того часу, литовський князь взяв жителів Украйни під свій захист і поставив заслін карним місіям монголо-татарських орд. Литва ретельно запроваджувала законність і порядок, залучаючи до управління талановитих місцевих людей. Йшло сприяння розвитку української мови та культури.
Згодом, Князівство Литовське об’єднається з Польським королівством і цей польсько-литовський протекторат, під назвою Річ Посполита, триватиме майже три століття, до остаточного поневолення України царатом найбільшої у світі Російської Імперії…
Доба гетьманства
1647 року гетьман Богдан Хмельницький приїхав у Київ до Київського митрополита Петра Могили взяти благословення на праведну боротьбу проти польських завойовників, які нестерпно пригнічували український народ. Йому повідомили, що митрополит перебуває у Межигірському монастирі, поблизу Вишгорода. Митрополит особисто благословив Богдана Хмельницького на визвольну боротьбу і разом з гетьманом Украйни піднявся на Віщу гору. Тут вони провели декілька годин у розмовах про минуле та майбутнє Украйни-Русі. На Віщій горі, Митрополит Петро Могила спільно з гетьманом Богданом Хмельницьким прочитали спільну молитву про Боже сприяння у визволенні Украйни від поневолювачів...
Доба царизму
Що робив у Вишгороді геній українського народу Тарас Шевченко? Чому його так вабило у це заповітне місце? Він намалював декілька малюнків Вишгорода та написав тут деякі поезії. У “Кобзарі” Тараса Шевченка, з часом, з’являться дивовижні рядки, які тривалий час залишатимуться великою загадкою для сучасників
Схаменіться недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну...
Схаменіться! будьте люде,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших ... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить
Сонце перед вами.
І навіки прокленетесь
Своїми синами...
Таємниця цих рядків українського пророка розкриється лише через століття, коли поблизу Вишгорода буде побудовано страхітливе Київське море...
А в ті вікопомні дні, Тарас Шевченко гірко плакав на Віщій горі. Він вже знав, що через декілька днів його буде заарештовано прямо на середині святого Дніпра-Славутича і його, так само, як і увесь український народ, чекатиме багатолітнє смертельне рабство Російської імперії...
Доба більшовицької навали
Віталій Примаков із двомастами червоних козаків, зупинився у Вишгороді. Він не мав найменшого сумніву у захопленні Києва. Солдати напували та годували потомлених коней і самі харчувалися хатами. Примаков уважно розглядав пагорби Києва, які йому належало захопити через декілька годин.
Він виразно бачив далекі золоті куполи Софіївського собору. Саме там, поруч розташувалося приміщення Центральної Ради, котра проголосила Україну та її столицю Київ незалежними від багатолітнього ярма Російської імперії, після антиконституційного більшовицького заколоту в Петрограді.
Вождь більшовицьких заколотників-Володимир Ленін поставив завдання: негайно захопити Україну та Київ. Саме з цією метою сюди прямували чисельні військові загони більшовиків, на чолі з колишнім царським військовиком - полковником Муравйовим. Ленін та його злочинні прибічники чудово розуміли, що без України, майбутня більшовицька імперія, ніколи не зможе повноцінно існувати. В Україні на той час розташовувалась половина всієї промисловості царської імперії, вироблялося дев”яносто відсотків продовольства, добувалися величезні об”єми вугілля та залізної руди.
Війська Муравйова захопили Бровари та Бориспіль, наблизилися до Києва. Єдиною перепоною для загарбників був могутній Дніпро. Йшов кінець місяця січня 1918 року. Стояла незвичайно тепла погода. Дніпром йшла кригова шуга, що повністю унеможливлювало його форсування.
Війська Центральної Ради, на чолі з Симоном Петлюрою, добре налагодили оборону Києва з боку Дніпра. На київських пагорбах було встановлено сотні кулеметів та гармат. Саме тоді, Муравйов наказав Віталію Примакову, з двомастами червоних козаків ( так тоді промовисто називалися більшовицькі вояки), піднятися вище Дніпром, форсувати його і вийти в тил військам Центральної Ради.
Саме навпроти Вишгороду, дивом залишилася міцна смуга криги, якою козаки з кіньми переправилися на правий берег. Віталій Примаков розумів, що його невеликий загін не зможе протистояти військам Симона Петлюри. Тоді він наважився зробити бойову розвідку. Всі козаки, на великій швидкості, з червоними прапорами і голосними гуками, увірвалися на Поділ і Куренівку.
І тут, сталося непоправне. Комендант Подолу телефоном терміново повідомляє керівництво Центральної Ради про захоплення більшовицькими військами Поділу та Куренівки. Однак, він не сповістив кількості більшовицьких військ. Після цього панічного повідомлення, у Центральній Раді вирішили, що війська Муравйова форсували Дніпро і вийшли в тил. Тому одразу пролунав наказ про негайний відступ усіх військ Центральної Ради з Києва.
26 січня 1918 року над Києвом замайорів загарбницький червоний прапор.
Він криваво майорітиме ще сім десятиліть, а згодом, буде скинутий звільненим народом України та урочисто замінений жовто-блакитним прапором князя Володимира та Ярослава Мудрого !
Він криваво майорітиме ще сім десятиліть, а згодом, буде скинутий звільненим народом України та урочисто замінений жовто-блакитним прапором князя Володимира та Ярослава Мудрого !
Доба фашистського поневолення
Саме з боку Вишгорода влітку 1941 р., фашистські війська здійснювали постійні спроби захоплення міста Києва. Суттєвою природною перешкодою для них стала ріка Ірпінь та величавий Пуща-Водицький ліс. Але, 21 вересня фашисти на довгих два роки загарбали святий Київ.
6 листопада 1943 року сталінські війська 38-ї армії і 5-го гвардійського танкового корпусу завдали з боку Вишгорода ніщівного удару по фашистським окупантам, які два роки полонили святе місто Київ, знищивши понад півмільйона киян. Київ вже вкотре звільнився від полону чергового завойовника!
Доба тоталітарного окупаційного режиму
6 листопада 1964 року Христової ери, Вишгород перебував у полоні червоних прапорів. Чисельні оркестри грали урочисті більшовицькі марші. З могутніх гучномовців лунали пісні про Комуністичну партію та “вічно живого” Леніна, про швидку побудову комунізму. Безперервно відбувалися багатотисячні мітинги, на яких з палкими вітальними промовами виступали червоні оратори. Телевізійні та кінокамери фіксували для всесвітньої історії надзвичайну подію. У Вишгороді урочисто відкривалася Київська ГЕС на Київському морі!
Місцеві газети писали в ті дні: “Кияни! Ви найщасливіші люди на землі. Під вашими ногами хлюпоче стокілометрове штучне море, створене вашими власними руками!“ Щоправда, вони не писали про плач та горе тисяч людей з десятків поселень, які були знищені під час спорудження моря.
На Віщій горі самотньо сумували руїни знищенного комуністичними вандалами християнського храму. Поблизу гори вирізнялося новозбудоване велике сучасне місто будівників моря та ГЕС, яке найменували старовинною назвою - Вишгород. А інакше не могло й бути. Вишгород - назавжди став Віщім городом! І не лише для киян та жителів України, а й для усіх землян! Згодом, про це заповітне місце дізнається уся Земля!
А нині, у Вишгороді тривали урочистості, з нагоди відкриття Київської ГЕС та Київського моря ...
Зарубіжні газети надрукували з цього приводу цікаву інформацію:
“За наказом комуністичного керівництва Радянського Союзу, під Києвом, збудоване величезне штучне Київське море, площею у тисяча квадратних кілометрів, що дорівнює відомому Мертвому морю в Ізраїлі, або території трьох Мальт. Море будувалося протягом чотирьох років. Відселено біля ста поселень з тисячами мешканців. Вартість штучного моря є фантастичною і за міжнародними цінами дорівнює 200-м мільярдам доларів(це сукупний річний бюджет декількох європейських країн). Будівництво штучного моря в оточенні вікових боліт і лісів є абсолютно абсурдним. Потужність ГЕС є зовсім мізерною, наповненість водосховища є недостатньою, тому ГЕС зможе працювати лише декілька годин на добу. За підрахунками фахівців, уся отримана електроенергія фактично йтиме на роботу насосів для перекачування у Київське водосховище річки Ірпінь, що опинилася на сім метрів нижче рівня штучного моря.
Багатолітнє будівництво Київського моря відбувалося в режимі особливої та надзвичайної секретності, що викликає закономірну тривогу міжнародної спільноти. Можливо, час розкриє людям справжню таємницю Київського моря поблизу древнього міста Вишгорода на Україні...”
ПОСИЛАННЯ :
ПОСИЛАННЯ :
ПРОХАЄМО ПОВІДОМИТИ ПРО ДАНИЙ БЛОГ ДРУЗІВ, ЗНАЙОМИХ ТА РОДИЧІВ!
