.
ВОДА
Частина друга. Розділи 9-13.
“СКАЖЕНСТВО САТАНИ”
(Твір є незавершеним /не може підлягати оцінці, чи рецензуванню з літературної точки зору/. Оприлюднюється, як робочий рукопис, на величезне прохання учнів письменника, багатьох громадян, національних та міжнародних екологічних та міждержавних організацій, зважаючи на його виняткове інформаційне значення для мільйонів громадян десятків країн Європи, Азії, Африки і усього світу).
У липні 1996 р. Всесвятіший Блаженніший Патріарх Єрусалимський Діодор особисто благословив публікацію епопеї “ВОДА” у своїй Патріаршій резиденції /поблизу Храму Гробу Господнього/, через її величезне моральне та інформаційне значення для усього людства і мільйонів християн Землі.
(Сам твір “ВОДА” Благословення не має, оскільки є незавершеним, а лише у вигляді робочого рукопису /попередніх нотаток/. Тобто, Патріарх Єрусалимський Діодор Благословив лише публікацію цього твору!)
У даній частині епопеї наявні понад 600-т активних Посилань на енциклопедичні та інформаційні Інтернет-джерела українською та російською мовами по темі кожного розділу /зрідка – англійською/. Уважно читайте назву джерела, визначайтеся з мовою і натискайте Посилання – необхідний матеріал з’явиться у вас на моніторі ПК. Багато посилань можна читати іншими мовами. Ряд матеріалів існують лише в одному мовному варіанті /здебільшого російською мовою/.
Епопею можна читати на 40-ка мовах світу. Але технічно-комп’ютерний переклад, звісно є приблизним і не завжди повністю відображає зміст мовою авторського оригіналу. Також, при перекладі, зникає більшість Посилань /тому користуйтеся Посиланнями в україномовному варіанті твору/.
УВАГА: (повноцінне використання БЛОГУ можливе лише при підключенні до Інтернету)!!! В разі копіювання тексту епопеї на ваш комп'ютер - зникає активність усіх ПОСИЛАНЬ та динамічність АНІМАЦІЙ! Зміст епопеї має сенс лише при можливості використання АКТИВОВАНИХ ПОСИЛАНЬ!!!
/Проскановано з тексту, надрукованого на друкарській машинці. Оприлюднюється без літературної редакції. У тексті можливі орфографічні та орфоепічні помилки, які не впливають на інформаційний зміст даного рукопису./
( ДЛЯ ГЛИБИННОГО РОЗУМІННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ СУТІ ДРУГОЇ ЧАСТИНИ
ЕПОПЕЇ ДУЖЕ РЕКОМЕНДУЄМО ПРОЧИТАТИ ЇЇ ПЕРШУ ЧАСТИНУ )
ЗМІСТ :
- АВТОРСЬКА ПЕРЕДМОВА
Розділ 9. - Великий Антихрист
/підрозділ про Олександра Керенського/
/підрозділ про Олександра Керенського/
Розділ 10. - Всесвітня сатанинська змова
Розділ 11. - Вождь усіх народів
Розділ 12. - Віра
Розділ 13. - Найгеніальніший диктатор
Розділ 14. - Реве та стогне Дніпр широкий
Розділ 15. - Хіросіма Свято-Георгієвська
- / КНИГА ПАМ’ЯТІ ЗНИЩЕНИХ МІСТ І ПОСЕЛЕНЬ ДНІПРА І ВОЛГИ /
- ВЕЛИКЕ РОЗКАЯННЯ УКРАЇНЦЯ
- ЗВЕРНЕННЯ ДО ЧЛЕНІВ КОМУНІСТИЧНИХ ПАРТІЙ УКРАЇНИ І РОСІЇ
Розділ 16. - Атомне божевілля
Розділ 17. - Велика таємниця
Розділ 18. - Київський Апокаліпсис
Розділ 19. - На грані життя та смерті
Розділ 20. - Вселенський спрут
Розділ 21. - Саркома душі
Розділ 22. - Київський Везувій
Розділ 23. - Найбажаніший епілог
ПІСЛЯМОВА АВТОРА
ДРУГА ЧАСТИНА
“СКАЖЕНСТВО САТАНИ”
Розділ 9. ВЕЛИКИЙ АНТИХРИСТ
(>>> ДАНИЙ РОЗДІЛ ПРИЗНАЧЕНИЙ ЛИШЕ ДЛЯ ПОВНОЛІТНІХ ОСІБ! <<<)
(>>> ДАНИЙ РОЗДІЛ ПРИЗНАЧЕНИЙ ЛИШЕ ДЛЯ ПОВНОЛІТНІХ ОСІБ! <<<)
У невеликому містечку Симбірську, яке загубилося на безкрайніх просторах Російської імперії, в просторому дерев’яному будинку, чотирнадцятирічний гімназист Володимир (названий на честь Київського князя - першого хрестителя Русі) стояв у незвичній позі поблизу дверей і дивився оком у ключовий отвір, а потім підкладав до шпаринки вухо, уважно прислухаючись до слів, які линули з вітальної кімнати. Юнака особливо цікавив дивний підозрілий чоловік, який щомісяця приходив до їхньої оселі, надовго закривався в окремій кімнаті з його батьком Іллєю Миколайовичем і вів тривалі розмови.
Батько загалом був відкритим, балакучим, багатослівним педагогом. Але, він ніколи не обмовився бодай словом сину про цього загадкового чоловіка. Лише один раз на наполегливе запитання Володимира відповів, що загадковий відвідувач є інспектором Міністерства освіти Російської імперії.
Виникало цілком закономірне питання - чому ж він приходив у важливих справах до батька додому, а не в контору - губернське управління освіти?
З часом, юнак дізнався, що цей дивний чоловік є особливим таємним агентом-інспектором Царської охоронки (так називалася служба безпеки царської адміністрації Росії).
- Ілля Миколайовичу,- говорив, з явним роздратуванням, інспектор,- до мене надходять чутки, що ваш син Володимир ніколи не відвідує церкви, ігнорує заняття Слова Божого, хизується атеїстичними висловами, відкрито глузує з релігійних переконань однокласників.
- Так, пане інспекторе, Ви торкнулися болючої теми. Мені також незрозумілий войовничий атеїзм сина. За будь-якої розмови на релігійну тему, він починає войовничі суперечки. На мої наполегливі вимоги, категорично відмовляється відвідувати церкву. Щоправда, він ще носить хрестик на грудях. Мабуть тут є суттєвий вплив його діда по материнський лінії Мошки Бланка, який, як вам відомо був німецьким євреєм і спочатку перейшов з іудаїзму в протестантизм, а після переїзду в Росію формально перехристився у православного. А одна з бабусь походить з калмиків і, звісно, християнства не визнавала. Можливо існують якісь інші причини?
- Ще б пак,- глузливо зауважив інспектор,- Вам, та й ще не знати? Займаєтеся з Володею содомським мужеложницьким гріхом, а потім від нього чогось вимагаєте! Добре, що Ви не торкаєте Олександра, бо і не жити б Вам на цьому світі!-грізно промовив інспектор.
Володі стало соромно від почутих слів. Батько дуже любив його з дитинства, постійно тримав його на руках, пестив, гладив по голові та всьому тілу. Щедрі пестощі дуже подобалися хлопчику і він повсякчас линув до батька. Коли Володя підріс, батько кликав юнака на ніч до себе у ліжко. Під час сну, він робив незрозумілі для юнака рухи, від яких сину ставала дещо неприємно і боляче. Але, з часом, Володі вже самому кортіло щоразу відчувати нові, незвичні для нього почуття. З літератури він довідався, що це є педерастія, або мужоложництво, яке властиве деяким чоловікам. Володя відверто спитав у батька,- чи живе він статевим життям з своєю дружиною. Батько відверто відповів, що в цьому немає потреби, оскільки у Марії Олександрівни є достатньо інших чоловіків. Також, він сказав, що не є рідним батьком Володі, бо не жив статевим життям з його матір’ю.
- Що Ви мені порадите, пане інспекторе ?- запитав Ілля Миколайович, не знаючи про підслуховування розмови сином.
- У вашому випадку необхідно бути безжалісним,- безапеляційно відповів чиновник.- Коли б у мене був син-педераст, ще й безбожник, то бив би я його немилосердно! Бити треба, Ілля Миколайовичу, за кожний непослух!
Від цих слів, у Володі закіпіла кров. Він скаженіло вискочив на вулицю і почав несамовито кричати:
- Сволота! Покидьки! Який Бог? Батько - підар! З мене зробив підара! А вони - Бог! Немає Бога!- в цю мить, він розірвав на грудях сорочку, зірвав хрестик і кинув його на землю, почав несамовито тупцювати ногами, примовляючи істеричним тоном,- ще й примовочки видумали : ми тебе назвали на честь першого хрестителя Русі! Князь Володимир охрестив Русь! А я її розхрещу!!!- несамовито волав юнак, погрозливо вимахуючи кулаками.
На істеричний галас Володі, вибігли сестри і спробували вгамувати брата. Він продовжував плакати та топтати хрестик.
Раптом, сестри помітили за дерев’яним парканом дивного чоловіка, якого вони у Симбірську ніколи не бачили. Він з цікавістю розглядав усе, що відбувалося у дворі. Його обличчя сяяло радісною посмішкою. Звісно, сестри не могли знати, що дивний чоловік був схожий на того, який майже два тисячоліття тому спокушував самого Ісуса Христа в юдейській пустелі...
Це був Сатана! Як він нині радів усьому побаченому, як довго шукав він цю найаморальнішу родину для виконання заповітних мрій! Сатану вже давно турбувала православна Росія (разом з Україною). Ніде на планеті не було такої незліченної кількості храмів - майже сто тисяч! Держава і церква були поєднані. В усіх навчальних закладах викладалося Слово Боже. Християнські свята відзначалися як загальнонаціональні події. В той час, коли в Європі, Америці й на інших континентах, почали активно з’являтися протестантсько-сектантські рухи, Росії ці розколи майже не торкнулися. Сатана не мав влади від Бога робити щось самостійно! Він міг лише спокушати людей різними гріховними справами. Сатана вже давно блукав Росією у пошуках найкращого претендента на роль головного Антихриста. Він бачив безліч претендентів, але такої аморальної родини, як у Сімбірську, ніде не знайшов. Мабуть велика група істориків та найталановитіших письменників не спромоглася б розібратися у складних лабіринтах життєвої долі родини головного Антихриста ІІ-го тисячоліття? Бо викривальні архівні документи у великій кількості були знищені зацікавленими службами.
Коли узагальнити найсуттєвіші деталі тих місійних подій, які визначили трагічну долю десятків країн і сотень мільйонів людей, то вони розвивалися наступним чином:
(Примітка: якщо біографію мами та тата Володі вимовляти скоромовкою, то у будь-якого початкуючого актора, чи ведучого-журналіста буде чудова дикція! Дуже вибачаюся перед читачами щодо цього біографічного «вінігрету», але як кажуть: - з пісні слів не викинеш! Ця інформація була частинами надана мені різними солідними людьми, яким я довіряю. Пишу про це формально-телеграфно.)
Дід Володі, по материнській лінії, був наполовину німець, наполовину єврей Мошка Бланк з Житомира(знову Украйна!).
У нього в Петербурзі був впливовий родич єврей-купець(ім’я якого він ретельно приховував усе життя). Так отой родич меркантильно-показово вихрестився у православного. Він був тісно пов’язаний з впливовими банками(які, звісно насамперед очолювали євреї) та побратимами євреями-купцями в Росії та за кордоном і надавав багатьом впливовим особам при дворі Імператора Росії Олександра 1 суттєві послуги комерційно-торгового або кредитно-грошового характеру, включно і знаменитому графу Апраксіну. Так от, коли його син Абель Бланк, дуже красивий юний єврей, який народився майже на початку століття, закінчив пристойну Житомирську гімназію, відсвяткував повноліття, батько Мошка Бланк, направляє свого вродливого хитро-розумного сина до родича в Петербург. Родич сприймає Абеля(дуже схоже на біблійного Авеля-сина Адама і Єви) дуже приязно і намагається будь-яким чином наблизити його до царського двору. Саме в цей час родич активно допомагав графу Апраксіну і умовив його стати хрещеним батьком юному Абелю Мошковичу Бланку. В архівах зберігається церковне свідоцтво про те, що хрещеним батьком нововихрещенного православного Олександра Дмитровича Бланка є граф Апраксін. Саме в цей час, Медико-хірургічна імператорська Академія набирала безкоштовно талановитих юнаків і ще й надавала їм проживання, харчування та солідну стипендію. Щойно завершувалися війни по визволенню Європи від наполеонівського гніту і розпочиналися постійні військові дії на Півдні Росії (знову Украйна!). І царату потрібні були сотні молодих лікарів-хірургів. У 1818 році у Імператора Олександра 1 саме народився син, якого він назвав на свою честь також Олександром (це буде майбутній, з 1855 р. Імператор Олександр II). Невдовзі після цієї знаменної для царської родини події, Саша Бланк і стає, по рекомендації графа Апраксіна (а до будь-якого навчального закладу Росії, безумовно надавалося офіційне оригінальне свідоцтво про хрещення у церкві) студентом Петербурзької імператорської медико-хірургічної академії. Він прекрасно вчиться, спеціалізується по акушерству і фізіотерапії. Він був прихильником народної природної системи лікування і практично ніколи не використовував лікарських хімічних препаратів (які в той період набували небувало активного використання). І граф Апраксін почав активно виводити молодого студента-лікаря в царське оточення.
А тут, при дворі виникли страшенні інтриги. У Імператора Олександра 1 з’явилися постійні депресивні стани (як відомо він прийшов до влади на початку 19 століття в результаті жорстокого кривавого вбивста його батька Павла 1, що чудово відображено у знаменитому фільмі «Бедный, бедный Павел!», який можна подивитися в Інтернеті ).
/ Олександр І /
Він відверто говорив оточенню про те, що не хоче більше правити і піде в монастир ченцем. Його офіційним наступником був син Костянтин, який не любив Росію (бо ж мати була німкенею Луізою-Марією-Августою Баденською, а це дуже давалося взнаки, хоча після «навернення» у православіє вона стала Єлізаветою Олексіївною) і практично постійно жив за кордоном. Цар Олександр 1 почав їздити Росією і у 1925 році прибуває в місто Таганрог, де «дивним» чином «помирає». У столицю прибуває звістка «про смерть» Імператора, через тривалий час прибуває спеціальна труна, яку ніхто не розкривав (з огляду на можливе розтління трупу царя), яку швидко закопують у головному храмі Петропавлівської фортеці (де було заведено, ще з Петра 1 ховати російських імператорів). А по Росії ще довго блукають настирливі «плітки» про те, що цар не помер, а пішов в один з монастирів ченцем (ці плітки досі ніким не нівельовані!). До речі, через рік, було оголошено і про «смерть» його дружини-вдови Єлізавети Олексіївни, а в одному з монастирів з’являється черниця дуже схожа на неї.
Сенат проголошує Імператором Костянтина 1 і прохає його приїхати в Росію з Європи і почати царювати. Але той постійно відмовляється приїхати на Батьківщину, одночасно не зрікаючись трону на честь рідного молодшого брата Миколи 1. Виникає дуже суттєва політична криза. Фактично величезною країною править дружина Олександра 1 (нагадую - німецька принцеса). Костянтин 1 продовжує знаходитися в Європі і продовжує відмовлятится їхати в Росію. Його брат Микола 1 знаходиться в підвішеному стані. На цьому фоні царські спецохоронні служби (по сучасному: служби національної безпеки) відзначають небувалу активізацію діяльності певних груп дворян, що запланували у Росії велику «революцію» і зміну суспільного ладу! Тому у всій царській родині панує хаос і паніка, всі одне одного бояться (а Микола 1, був дуже недовірливий і побоювався отруєння чи вбивства). Того ж, дуже побоювалася німкеня-вдова Олександра 1. А тут, при дворі з’являється молодий красивий 23-річний юнак Саша Бланк, випускник-відмінник Імператорської медико-хірургічної академії (формально «православний», але по материнській лінії-німець). Усій царській родині все це дуже імпонувало. Тим паче, він був чудовим акушером і фізіотерапевтом, не визнавав хімічних ліків, а користувався лише природними натуральними методами оздоровлення. Особливо любили молодого лікаря-медика вдова Олександра 1 і Великий князь (а пізніше Імператор) Микола I і його дружина. Це до речі тішило і графа Апраксіна, який завдяки талановитиму юнакові, не втрачав впливу на царську родину. Саші Бланку і дружину вдалу підшукали (теж німкеню, типу Аніт Рошопф) яку також вихрестили у православну і найменували Анною Іванівною. До речі Саша її любив і народив з нею одного хлопчика і п’ятеро дівчаток, серед яких Марію Олександрівну - матір онука Володі, майбутнього «революційного імператора» «червоної Росії».
Але це буде, дещо пізніше… А нині, під кінець 1825 року, сенат нарешті «вичавлює» з проголошеного Імператора Костянтина 1 офіційного зречення від престолу на користь брата Миколи 1.
/ Микола 1 /
В день прийняття імператорських регалій, на Сенатській площі відбувається знамените «повстання декабристів», яке було жорстоко придушено, а всі змовники заарештовані і суворо покарані (серед них, до речі, було багато українців – почитайте в Інтернеті про «декабристів»).
/ Микола 1 /
В день прийняття імператорських регалій, на Сенатській площі відбувається знамените «повстання декабристів», яке було жорстоко придушено, а всі змовники заарештовані і суворо покарані (серед них, до речі, було багато українців – почитайте в Інтернеті про «декабристів»).
Микола 1 особисто очолює слідство і особисто суворо карає усіх змовників (це чудово показано у знаменитому фільмі «Звезда пленительного счастья», який також можна вільно подивитися в Інтернеті). 30 років правління Миколи 1 відзначаються особливою «імператорською диктатурою» і жорстоким придушенням будь-якого вільнодумства. Практично усі «революціонери-декабристи» загинуть у далекому Сибіру непрощенними. У Миколи 1 ще до вступу на трон у 1816 році народжується син Микола (який був проголошений наступником престолу-Великим Князем і названий на честь Миколи Чудотворця та свого батька і раптово помре у 50 років у майбутньому місті всесвітніх кінофестивалей, далекій Ніці, так і не ставши Імператором Росії). А у 1818 народжується хлопчик, якого наречуть на честь знаменитого діда-Імператора Олександром, який у 37 років(у 1855 році) стане Імператором і який у 1861 році звільнить велику Імперію від кріпацтва. Коли Олександру виповниться 23 роки, його одружать на черговій «німецькій» принцесі Марі Гессен Дармштадській (так було прийнято в царській родині Романових, аж до кінця царювання у 1917 році). Ця Марі, також вихрестилася у «православну» і стала Марією Олександрівною. Через чотири роки, у 1845 році, у вінценосної пари народжується хлопчик, якого нарекли на честь батька також Олександром (який повторить біографію батька і у 36 років в 1881 році стане передостаннім Імператором царської Росії).
І саме в цей час, оцих чисельних «одружень і народжень» царських дітей, молодий придворний лікар (йому офіційно дали таке звання, а пізніше надали і дворянський титул) Саша Бланк був дуже в нагоді. У 1935 році в Санкт-Петербурзі народжується його знаменита донька Марія Олександрівна, яку дуже любили при царському дворі. Їй особисто симпатизували цар Микола 1 і його дружина-німкеня (теж Марія Олександрівна - теска!).
/ Бланк М.О. /
І хоча Олександра Бланка офіційно направляють на роботу в різні міста Росії, але при потребі його регулярно викликають у Петербург для лікування царських осіб (позастоличне життя придворного лікаря Бланка повністю влаштовувало царську родину, оскільки повністю унеможливоювало «медичні плітки» про медичні проблеми «вінценосних» у великій пліткарській столиці Російської Імперії). Його праця непогано оплачується і у 1847 році приблизно за 40-к кілометрів від Казані він купує пристойний маєток в «знаменитому» Кокушкіно (згадаємо про нього пізніше).
У 1951 році (коли Марії Олександрівні Бланк виповнюється 16 років), їй надають статус «таємної фрейліни» при царському дворі. Усі члени царської родини її знають, бо ж вона виросла буквально у всіх на очах. Марія дуже красива, розумна, вільно володіє, окрім російської, французькою та німецькою мовами. Вона стає таємною коханкою Великого князя Олександра (йому саме виповнюється 33 роки).
/ Олександр ІІ /
Його дружина (також Марія Олександрівна Гессен) дружньо товаришує з юною тескою. Вона знає про «любовне захоплення» чоловіка, але її все влаштовує, бо вона часто хворіла і не могла регулярно виконувати «подружні обов’язки». А Маша Бланк чудово виконувала роль «гейші» і ні на що не претендувала, та все тримала у таємниці. В цей час сину Великого князя Олександру виповнилося 6 років. Він часто бачив свого батька в оточенні юної вродливої Марії і явно симпатизував їй (можливо, як молодій «мамі»). Марія Бланк також дуже любила маленького Сашу і часто проводила з ним час, як фрейліна, вихователька і вчителька іноземних мов. У 1855 році (Марії Бланк саме виповнюється 20 років, а Олександру III – 10 років), помирає цар Микола 1, і Імператором стає Олександр II, а «імператрицею» Марія Олександрівна Гессен-Романова. Маша Бланк продовжує гідно виконувати роль царської «фрейліни-коханки» (ще раз наголошую, що це влаштовувало усю царську родину).
Коли молодому Олександру виповнюється 16 років (у 1861 році-знаментимому році звільнення Росії від кріпосного гніту), 26 річна фрейліна Марія Бланк також стає його коханкою.
/ Олександр ІІІ /
Він і справді дуже її любив щирою синівською любов’ю, бо знав ще змалку і проводив з нею багато часу (набагато більше, ніж з рідною матір’ю). Тим паче, що офіційно Марія Олександрівна навчала майбутнього Імператора французькій та німецькій мові та іншим наукам (а вчителькою вона була відмінною).
Марії вже було 26 років, а вона була незаміжня. Це стало певною проблемою для царської родини. Вони хотіли, щоб вона для загалу вважалася заміжньою, але при цьому, щоб вона обов’язково залишалася таємною коханкою і діючого Імператора і Великого юного князя. Царській охоронці було доручено розшукати поза межами Санкт-Петербурга підходящу кандидатуру. Довго-довго шукали і нарешті знайшли, аж у Пензі. Був там молодий вчитель Ілля Миколайович, який дуже полюбляв тішитися з молодими хлопчиками-учнями. Царська охоронка підловила, шантажувала і зробила його своїм таємним агентом (це загальноприйнята колишня і нинішня метода усіх спецслужб). Вони підсилали юнака до впливових осіб нетрадиційної орієнтації, він розігрував велике «кохання» і інформував своїх «опікунів» (для прикладу відомими гомосексуалістами Росії були Петро Чайковський, Карл Брюлов, вбивця Пушкіна Дантес і т.д.). Іллі Миколайовичу чітко було вказано на його майбутню роль «пристойного жениха» (йому обіцяли щомісячну суттєву платню, нагороди, просування по службі, дворянське звання і т.п.). При цьому йому дозволялися таємні гомосексуальні втіхи. Ілля Миколайович ніяк не міг відмовитися від такої унікальної пропозиції (таке дісно буває раз у житті!). Отож у 1961 році в Пензі була влаштована зустріч Марії та Іллі, а через два роки, у 1963 році вони одружилися.
Через рік у Марії народилася донька Анна. Пліткували, що вона була позашлюбною донькою Імператора Олександра II (це цілком ймовірно, бо вона все життя приховувала певні таємниці і дуже негативно відносилася, як до діда Олександра Бланка, так і до вітчима-гомосексуаліста Іллі Миколайовича.).
Через рік у Марії народилася донька Анна. Пліткували, що вона була позашлюбною донькою Імператора Олександра II (це цілком ймовірно, бо вона все життя приховувала певні таємниці і дуже негативно відносилася, як до діда Олександра Бланка, так і до вітчима-гомосексуаліста Іллі Миколайовича.).
/ Ульянова Анна /
В усякому разі, вона завжди підтримувала і брата Олександра і Володимира, щодо вбивства царя і сама особисто весь час пропонувала свою реальну допомогу. Але сам Олександр категорично забороняв їй приймати у цьому участь.
Весною 1865 року у царській родині сталися трагічні події – дуже важко захворів наступник Престолу Великий князь Микола, який у квітні швидкоплинно помре у далекій французській Ніці від туберкульозу спинного мозку). У 20-річного брата Олександра – теж Великого Князя через це була постійна депресія. Він був ще не одружений і єдиною людиною, яка могла його втішити, була 30-річна «коханка-неня» Марія Бланк, якій він безмежно довіряв (до речі до самої смерті). І саме, влітку у 1865 році, коли офіційно проголошений наступником Імператора Великий Князь Олександр, проводив з Марією багато часу, вона завагітніла (безсумнівно від Великого князя), а через рік,весною народила хлопчика, якого на честь батька нарекли Олександром.
/ Олександр Ульянов /
Все було «чудово», бо ж Марія Олександрівна була «заміжня» і формально дитина була записана звісно на прізвище та ім’я Іллі Миколайовича. Але тепер у Іллі Миколайовича постало нове надзвичайне «Імператорське завдання-доручення» - постійно оберігати маленького Олександра. Царську родину також влаштовувало те, що Марія Олександрівна проживала не в столиці, а в далекому Симбірську. Тут ще й співпало, що під час відвідин хворого помираючого брата, він познайомився з його нареченою (датською принцесою Міні Дагмар), а оскільки брат помер, то він і одружився на дівчині, яка дуже сподобалася йому (ну не «пропадати ж добру»!). Невдовзі, після одруження та офіційної інтронізації, у них народиться хлопчик, якого на честь діда і брата назвали Миколою (він у 1895 році стане останнім Імператором Великої Росії, до речі також одружиться на німкені-лютеранці принцесі Алісі, яка після вихрещення у «православну» стане Олександрою Федорівною, також останньою «царицею» Великої Російської Імперії!), ще через рік у них народжується хлопчик Олександр, через два роки, у 1871 народжується хлопчик Георгій, далі у 1875 дочка Ксенія і у 1878 син Михайло. Тому тут було не до Марії Бланк!
Фактично, з 1866 року (коли Марії Олександрівні Бланк виповнилося 30) років вона реально перестала бути «фрейліною-коханкою» царської родини, постійно проживала в Симбірську і не бачилися з Імператором понад десять років (до 1887, коли вона кинулася до «коханого» Імператора рятувати його позашлюбного сина царевбивцю Олександра!). Їй допомогли придбати великий будинок у Симбірську (потім місто назвуть на честь її «чоловіка» Ульяновськом!).
Щомісяця родину навідував інспектор царської охоронки, цікавився життям «царського позашлюбного сина» Олександра і передавав суттєві кошти на утримання родини. Ілля Миколайович був нагороджений багатьма царськими орденами і здобув титул дворянина (що для звичайного вчителя було нечуваним і безпрецедентним фактом в історії царської Росії). У 1859 році дворянське звання отримала і 26-річна Марія Бланк (завдяки суттєвій протекції її батька Олександра Бланка, який отримав непогану пенсію і проживав у Кокушкіно аж до смерті у 1881 році).
Тому всі діти, включно і з Олександром офіційно вважалися дворянами. Хоча самі корінні дворяни ніколи не поважали ні Марії Олександрівни, ні Іллі Миколайовича, бо знали, що ці звання їм були надані «незаконно-аферно». У Симбірську, Марія Олександрівна дружила з декількома чоловіками, які періодично відвідували її і непогано платили за це. То ж у 1870 році від якогось «Івановича» народився Володя, а потім і інші діти (двоє з яких маленькими померли).
Щомісяця родину навідував інспектор царської охоронки, цікавився життям «царського позашлюбного сина» Олександра і передавав суттєві кошти на утримання родини. Ілля Миколайович був нагороджений багатьма царськими орденами і здобув титул дворянина (що для звичайного вчителя було нечуваним і безпрецедентним фактом в історії царської Росії). У 1859 році дворянське звання отримала і 26-річна Марія Бланк (завдяки суттєвій протекції її батька Олександра Бланка, який отримав непогану пенсію і проживав у Кокушкіно аж до смерті у 1881 році).
Тому всі діти, включно і з Олександром офіційно вважалися дворянами. Хоча самі корінні дворяни ніколи не поважали ні Марії Олександрівни, ні Іллі Миколайовича, бо знали, що ці звання їм були надані «незаконно-аферно». У Симбірську, Марія Олександрівна дружила з декількома чоловіками, які періодично відвідували її і непогано платили за це. То ж у 1870 році від якогось «Івановича» народився Володя, а потім і інші діти (двоє з яких маленькими померли).
Ілля Миколайович підшукував собі партнерів серед бідних учнів, гарно оплачував їм свої послуги. Але тут підріс дуже вродливий син Марії Олександрівни Володя. Він дійсно був дуже красивим і вродливим юнаком.
То ж, з 14-років Ілля Миколайович залучив Володю до «содомських гріхів». Володя нічого не знав про «педерастію», «гомосексуалізм» і таке інше. І тому сприймав «дивні» відносини з «батьком», як належні. Спочатку йому було дещо боляче, але потім почало подобатися і він звик до приємного задоволення своїх юнацьких статевих потреб (все ж він був статево розвинутий юнак-майбутній чоловік!).
То ж, з 14-років Ілля Миколайович залучив Володю до «содомських гріхів». Володя нічого не знав про «педерастію», «гомосексуалізм» і таке інше. І тому сприймав «дивні» відносини з «батьком», як належні. Спочатку йому було дещо боляче, але потім почало подобатися і він звик до приємного задоволення своїх юнацьких статевих потреб (все ж він був статево розвинутий юнак-майбутній чоловік!).
Царська охоронка знала про статеві відносини Іллі Миколайовича і Володі (так само як і те, що Володя не рідний син чоловіка Марії Бланк), але це їх не дуже турбувало на той час.
Єдине, що йому було категорично заборонено царською охоронкою - це мати будь-які статеві зносини з Олександром (все ж, юнак належав до царської імперської крові).
Ілля Миколайович був ідеальним наглядачем і акуратно щомісяця отримував щедру «царську» винагороду від справжнього батька-Імператора з самого Петербургу. Агент-інспектор щомісяця відвідував Іллю Миколайовича, обов’язково розмовляв на різні теми з Олександром, збирав інформацію про сім’ю від інших сексотів і регулярно таємно сповіщав про усе самого Імператора Олександра III.
Ілля Миколайович був ідеальним наглядачем і акуратно щомісяця отримував щедру «царську» винагороду від справжнього батька-Імператора з самого Петербургу. Агент-інспектор щомісяця відвідував Іллю Миколайовича, обов’язково розмовляв на різні теми з Олександром, збирав інформацію про сім’ю від інших сексотів і регулярно таємно сповіщав про усе самого Імператора Олександра III.
Спочатку, Олександр нічого не знав про своє походження, та про минуле Іллі Миколайовича. Але, якось, під час студентських канікул, без попередження, він раптово забіг до батька у спальню по надто терміновій справі і застав його за мужоложницьким актом з Володею. У юнака стався шок. Він вирішив тікати з дому і зректися батьків. Іллю Миколайовича суворо попереджали ще раніше, що якщо з Олександром щось станеться, то його чекають тортури і смерть. Тому, він був вимушений розповісти Саші і Володі правду про їх походження і про себе. Володі саме виповнилося шістнадцять років і він завершував навчання у гімназії. Саші у цей час було вже двадцять років і він навчався на третому курсі у Петербурзькому Університеті і вважався одним з кращих учнів відомого вченого Мендєлєєва, був відмінником навчання, отримав золоту медаль. Саме тоді, у стриманого і чемного Олександра, який завжди вражав оточуючих своєю вишуканою поведінкою, і виник задум фізичного знищення свого рідного батька, який на той час був коронованим імператором Росії - Олександром ІІІ. Він щиро розповів Володі про свій задум відплатити батьку-царю за те, що він підсунув їм “батька- мужоложника» і взяв у Володі клятву, що в разі його загибелі, або невдачі, Володя завершить цю праведну помсту. Володя і Олександр власною кров’ю закріпили цю клятву.
Олександр терміново від’їздить до столиці, зв’язується з терористами і активно готується до замаху. Дізнавшись про це, Ілля Миколайович приймає сильну отруту (вона завжди була при ньому) і раптово вмирає. Усім оголошують, що у того стався серцевий напад, хоча він ніколи не скаржився на серце, та й виповнилося йому щойно лише 55 років.
Зверніть особливу увагу на те, що Олександр категорично відмовився приїхати з Санкт-Петербургу у Симбірськ на поховання ненависного «вітчима», хоча Марія Олександрівна дуже благала його це зробити. Мешканці Симбірська та священнослужителі були просто приголомшені вчинком Олександра, оскільки вони нічого не знали про реальні таємниці родини Ульянових.
Майже одразу після поховання Іллі Миколайовича, у Симбірськ приходить звістка про арешт Олександра, після чергового замаху на Імператора (цікаво, що Саша обміняв свою золоту медаль на вибухівку!). Марія Олександрівна негайно виїздить у столицю і одразу попадає на прийом до імператора (все ж, минуле кохання!), що по усім канонам царської Росії було абсолютно неможливим і неприпустимим явищем. Для подібних прийомів були службовці різних рангів, міністри, таємні особливі радники, канцелярія Імператора і т.п. Для усього вищого світу було особливою загадкою сам факт того, що Імператор разом зі звичайною дворянкою (однією з десятків тисяч у Імперії) особисто відвідав в’язня-терориста у Петропавлівський фортеці. Широкий загал нічого не знав про колишні амурні зв’язки Імператора зі звичайною дворянкою і про позашлюбного сина, який хотів вбити власного батька. Взагалі, уся Росія тоді була буревійно шокована самим фактом того, що дворянин (яким офіційно вважався Саша) підняв руку на самого царя! Це було нечувано і неприпустимо. В довгій історії Росії таке трапилося вперше і в останнє, назавжди залишившись таємницею за сімома замками. Імператор Олександр ІІІ, відвідавши Сашу у Петропавлівській фортеці, вперше зізнається йому у своєму батьківстві і спитає:- чому ти підняв на мене руку? Адже я тобі усе життя постійно допомагав і надалі допомагатиму. Ти ж розумієш, що я не міг офіційно одружитися з Марією Олександрівною. Тим паче, що в мене була дружина-цариця, яка нічого не знала про тебе і Марію Олександрівну.
Саша, з сльозами на очах, звинуватить Імператора у тому, що йому підсунули батька-мужоложника, який займається педерастією з його рідним братом Володею. Імператор був вкрай здивований цим повідомленням і навіть обурений. Він пояснив Саші, що під час бурхливого кохання з його матір’ю, він був лише Великим князем і не мав тих величезних повноважень, які були у нього нині. Все тоді робилося у повній таємниці. І царська охоронка не повідомила йому про гомосексуальні нахили агента-сексота Іллі Миколайовича. Це виявилося лише зараз. Імператор відкрито обурювався цим фактом і обіцяв розібратися. Саша сказав, що це йому не потрібно, тим паче, що Ілля Миколайович вже покінчив життя самогубством і всі таємниці поніс з собою у землю. Імператор обіцяв Саші княжий титул і достойну працю після закінчення Університету, але царський незаконний син категорично відмовився. Він сказав, що його ім’я назавжди осоромлено. Він так і сказав :- про що я розповім своїм дітям і онукам - про батька педераста і матір-розпутницю?
Марія Олександрівна весь час плакала і благала Сашу покаятися, але той категорично відмовлявся. Відомості про Іллю Миколайовича, про розпутнє життя Марії Олександрівни з різними чоловіками і самим Імператором морально знівечили і потрясли його чисту юну душу. Він вважав за краще померти, аніж жити з таким соромом усе життя.
Керівників терористичної групи повісили. В газетах було повідомлено, що син Марії Олександрівни також повішений, але цього ніхто не бачив. Його тіла не видали матері для поховання, хоча тіла усіх інших терористів були передані родичам. Не допомогло навіть звертання до самого Імператора. Навіть Марія Олександрівна до кінця своїх днів не знала, що Сашу не стратили, а таємно посадили у закрите відділення столичної психіатрічної лікарні, де він збожеволів і помер на самому початку 20 століття.
Марія Олександрівна привезла Володі столичні газети, у яких офіційно повідомлялося про страту його брата Олександра. Тоді Володя ще раз підтвердив матері, що виконає колись дану братові кровну клятву про знищення царської родини. Але він сказав матері, що піде іншим, більш тривалим, але беззаперечно надійним шляхом. Вже у радянській майбутній імперії, у всіх школах висітиме знаменита картина 16-річного Володі з 50-літньою матір’ю під назвою “Ми підемо іншим шляхом”.
Незважаючи на смерть батька і страту брата (Володя нічого не знав про психушку), він відмінно складає іспити і з золотою медаллю закінчує гімназію (хоча саму медаль йому, через злочини брата не вручали). Але, формально, всі навколо його вважають рідним братом царевбивці. Звісно у той момент, практично усі люди у Симбірську відмовилися від будь-яких стосунків з цією аморальною сімейкою. Тим паче, що більшість людей у Симбірську знали про педерастичні нахили Іллі Миколайовича та аморальну амурну поведінку Марії Олександрівни. Вона знову їде у столицю до Імператора, і завдяки його особистому сприянню отримує дозвіл, на вступ Володі до Імператорського Казанського Університету, де їхню сім’ю, власне ніхто не знав. Зрозуміло, що ректор Університету знав про те, що Володя є рідним братом терориста-царевбивці і він ніколи не дозволив би йому вступити до Імператорського університету. Але, ж у Володі на руках був офіційний дозвіл Імперського Міністерства освіти.
Слід відмітити, що Володя був надзвичайно талановитим юнаком, він на відмінно склав іспити і вважався одним з кращих студентів. Але, у той рік по російським університетам прокотилася хвиля страйків пов’язана з суворими, практично військовими методами дисципліни. Студенти вимагали відміни цих суворих правил у цивільних навчальних закладах. Після подібного виступу у Казанському Університеті, понад сто студентів було заарештовано. Під час слідства виявилося, що Володя не лише приймав участь у “революційних” заколотах, а й поєднував це з педерастією з деякими студентами. Слід зауважити, що на той час у православній царській Росії мужоложництво вважалося стократно гіршим гріхом, ніж революційна діяльність. За це, навіть офіційно карали набагато суворіше.
Ректор університету особисто попрохав Володю не соромити його вищий навчальний заклад (він встиг навести відповідні довідки і про Іллю Миколайовича) содомськими гріхами, бо цей факт міг би публічно виплисти на суді. Володя (єдиний зі ста заарештованих студентів) пише заяву з проханням виключити його з лав студентів у зв’язку з неможливістю навчання у подібних умовах, яка одразу була підписана ректором. Про всі ці справи неодмінно було повідомлено Імператора. Було вирішено зробити все можливе для повної ізоляції аморальної сімейки. Марії Олександрівні і Володі у суворій формі, під загрозою арешту, було наказано негайно переїхати на постійне проживання у село Кокушкіно до садиби, яку колись за кошти (надані до речі, царською родиною) придбав у власність дід Олександр - батько Марії Олександрівни. Для унеможливлення небажаних контактів, сім’я знаходилася у Кокушкіно під постійним наглядом поліції та царської охоронки.
Це були найгірші, найнестерпніші, наймученицькі три роки для Володі, Марії Олександрівни, та їх родини. Вони жили практично у повній ізоляції від суспільства, неначе у в’язниці. З одногу боку, вони не мали права нікуди відлучатися з Кокушкіно, а з іншого, з ними взагалі з людей ніхто не мав найменшого бажання спілкуватися, навіть найближчі родичі. Мабуть, в отих три страшних роки і накопичилася у Володі ота величезна неймовірна ненависть до царського режиму, яку він потім десятками років з диявольською ненавистю буде виливати на Росію та її мільйони людей.
Життя родини стало абсолютно нестерпним. Марія Олександрівна вже вкотре використала свої неординарні спокусливі сексуальні здібності з охоронцями, і таємно на декілька днів виїхала у Петербург. Вона знову спромоглася безпроблемно-вільно попасти до Імператора.
Довго плакалася, розповідаючи про страшенні поневіряння. Фактично, єдиним дорослим чоловіком у родині був двадцятилітній Володя. А ще на руках купа дітей. Вона прохала дати дозвіл Володі на складання іспитів екстерном. Вже вкотре, особисте втручання Імператора допомогло, і Володя отримав офіційний дозвіл імперського Міністра освіти на складання екзаменів екстерном у Імператорському Петербурзькому Університеті, незважаючи на те, що над ним висіло суспільне клеймо брата терориста-царевбивці. І коли б не офіційний царський дозвіл, то ніхто і ніколи б не допустив його до будь - якого навчального закладу Імперії (а не те що – Столичного!). Слід відмітити, що Володя за півроку серйозно підготувався до екзаменів. Йому сприяла і та вагома обставина, що разом з ним у ті дні екстерном складали екзамени півтори сотні синків вищого чиновництва Росії. Тому на фоні сотень лінивих молодиків, він виглядав цілком пристойно, отримав четвірки і п’ятірки по основним предметам, і йому видали диплом («Присяжного-Поверенного») з правом працювати адвокатом-захисником у звичайних цивільних юридичних справах. (До речі Володя наполіг, щоб в дипломі значилося «Володимир Іванович» , а не «Ілліч», оскільки несамовито ненавидів розпутника-вітчима!). Слід відмітити, що у своїх подальших творах Володя понад двісті раз згадає матір. Але ніколи, жодним словом він ніколи не згадає свого знаменитого «вітчима-педераста»!
Довго плакалася, розповідаючи про страшенні поневіряння. Фактично, єдиним дорослим чоловіком у родині був двадцятилітній Володя. А ще на руках купа дітей. Вона прохала дати дозвіл Володі на складання іспитів екстерном. Вже вкотре, особисте втручання Імператора допомогло, і Володя отримав офіційний дозвіл імперського Міністра освіти на складання екзаменів екстерном у Імператорському Петербурзькому Університеті, незважаючи на те, що над ним висіло суспільне клеймо брата терориста-царевбивці. І коли б не офіційний царський дозвіл, то ніхто і ніколи б не допустив його до будь - якого навчального закладу Імперії (а не те що – Столичного!). Слід відмітити, що Володя за півроку серйозно підготувався до екзаменів. Йому сприяла і та вагома обставина, що разом з ним у ті дні екстерном складали екзамени півтори сотні синків вищого чиновництва Росії. Тому на фоні сотень лінивих молодиків, він виглядав цілком пристойно, отримав четвірки і п’ятірки по основним предметам, і йому видали диплом («Присяжного-Поверенного») з правом працювати адвокатом-захисником у звичайних цивільних юридичних справах. (До речі Володя наполіг, щоб в дипломі значилося «Володимир Іванович» , а не «Ілліч», оскільки несамовито ненавидів розпутника-вітчима!). Слід відмітити, що у своїх подальших творах Володя понад двісті раз згадає матір. Але ніколи, жодним словом він ніколи не згадає свого знаменитого «вітчима-педераста»!
Володя одразу їде у Самару з надією знайти роботу. Але, адвокати Самари одразу навели довідки про минуле Володі і його батьків, і створили навколо нього своєрідний моральний вакуум. Його не допускали до жодної сер’йозної справи. А отже він не мав практично ніяких грошових гонорарів. Він провів декілька дрібних справ з бідними селянами, практично усі їх програв і потерпів повне фіаско. Його подальше перебування у Самарі стало нестерпним і абсолютно неможливим. 23-літній Володя кидає усе, практично повністю відмовляється від своєї родини та їде у Петербург. Починається нова ера його строкатого неймовірного життя!
В цей час, в загальному суспільному плані, у Росії іде бурхливий економічний розвиток, будуються сотні заводів, прокладаються тисячі кілометрів нових залізниць, що стократно збільшує можливості пересування великої кількості людей. Петербург оточується десятками заводів. Навколо них споруджуються казарми і гуртожитки для робітників, переважно юнаків та чоловіків. Звісно, капіталісти намагаються нажитися, виплачують мізерну заробітню платню. На цьому фоні йде активний розвиток соціал-демократичного руху, виникають десятки підпільних гуртків. Володя саме і попадає у цю бурхливу атмосферу підпільної революційної боротьби. Він прекрасно розуміє, що з його педерастичною і аморальною біографією усі шляхи на офіційному суспільному грунті йому назавжди перекрито. Сама ситуація змушує його майже на три десятиліття перейти на нелегальне (шпіонсько-підпільне, революційно-акторське) становище, що давало йому змогу вести абсолютно закритий для широкого загалу спосіб життя, виправдовуючи це необхідністю таємної революційної діяльності. Тому підпільні соціал-демократичні гуртки стали благодатним середовищем для брата знаменитого терориста-царевбивці. У цей час революціонери почали створювати підпільні недільні школи для робітничої молоді. Більшість юнаків приїздило у столицю на заводи з села, вони були безграмотними і шлях у офіційну освіту їм був закритий. Революціонери використали цю ситуацію і вирішили за допомогою підпільних шкіл виховувати своїх майбутніх числених спільників. Володя став у великій нагоді підпільникам. По перше, як не як, а він мав вищу юридичну освіту, не був зв’язаний нічим з офіційною владою, був ворогом царського режиму. Та й революційні організації частково оплачували викладачам проведення занять. Але, найбільшою знахідкою для Володі, стала можливість практичного вільного вибору коханців з молодих робітників, які проживали без сімей у чоловічих казармах і мали великі проблеми з нормальним інтимним життям. Володя був пасивним мужоложником, тому йому було неважко за відсутності достатньої кількості дівчат серед робітничої молоді, достойно заміняти жінок. Нарешті, після тривалої і нестерпної гомосексуальної ізоляції у Кокушкіно та Самарі, він опинився у бурхливому океані нездоланних содомських пристрастей. Це була сторицева нагорода за його багатолітнє терпіння.
Серед усіх своїх учнів-коханців, Володя найбільше зблизився з юнаком з України-Петром. Він приїхав з Києва, де закінчив початкове училище поблизу Золотоверхого Михайлівського собору, навпроти пам’ятника княгині Ользі та Апостолу Андрію Першозванному (тепер на цьому місці побудований сучасний готель). Він був на два роки молодше Володі, двохметрової висоти, могутній, красивий чорноволосий юнак з роду Запорожців.
/ Петро Запорожець /
Володя одразу назвав його “Гуцул”. Доля закинула у пошуках роботи Петра в Петербург, де він і зустрівся з викладачем-революціонером Володимиром. Володя проявляв до красеня юнака особливу увагу, що Петру дуже подобалося. Він був одиноким і бідним. А тут, вчитель запрошує його постійно додому, щиро пригощає-годує, запрошує на безкоштовну ночівлю (а готелі на той час коштували недешево). Їхні відносини зайшли далеко і Петро щиро покохав Володю, який практично замінів йому і жінку, не вимагаючи нічого особливого навзаєм. Він став тінню викладача-революціонера, майже всюди його супроводжував, спав у одному ліжку. Володя почав доручати Петру найвідповідальніші завдання. Він настільки довіряв коханому юнаку, що навіть доручив йому носити усі свої антидержавні статті, що призначалися для підпільної газети, яка мала бути надрукована наприкінці 1895 року. Петро був настільки могутнім і сильним, що міг легко впоратися з декількома поліцейськими. Ця обставина також була найвагомішою для охоронця підпільної преси. Володя жартома називав Петра “ходячим сейфом російської соціал-демократії”. Але, навіть Володя не знав про те, що Петро усі його статті переписав власним почерком, а оригінали спалив. «Гуцул» начебто відчував можливість швидкого арешту і таким чином намагався перестрахувати свого коханого чоловіка.
У царській охоронці, на той час, не знали всіх означених вище подробиць. Їм було відомо лише одне - на початок грудня заплановано випуск першого екземпляру антидержавної газети. Головним автором є якийсь “Старець” (на той час це був підпільний псевдонім Володі). Було вирішено одразу заарештувати усіх активістів підпільних шкіл та гуртків і таким чином виявити керівників революційного підпілля та авторів статтей.
У перші дні грудня 1895 року в Петербурзі відбулися масові арешти підпільників, включно з Петром і Володею. Тільки у Петра, під сорочкою були знайдені статті написані його почерком. Саме тільки одного Петра і відвезли у Петропавлівську фортецю, де трималися найбільш небезпечні антидержавні злочинці. Інших помістили у рядову столичну в’язницю.
Почалися тривалі допити. З них, Петро зрозумів, що слідчі нічого не знають про реальне становище справ, а у нього є унікальна можливість врятувати свою кохану людину. Він усю вину взяв на себе, повідомив, що він і є “Старець”, а також автор усіх статтей. Надзвичайний суд призначив йому кару у 5 років найсуворішого режиму, тобто у Петропавлівській фортеці. Його тримали багато місяців у темному підвалі, без найменших контактів з навколишнім світом. Юнак не витримав цих нелюдських психологічних тортур і збожеволів. Спочатку його тримали у столичній психушці, потім відправили у психіатрічну лікарню в Київ, а далі по етапам у Вінницю, де він помер. У Вінниці, ще й досі є його могила і пам’ятник. Його ім’я носить одна з найбільших вулиць на лівобережжі Києва. Отака неймовірна чоловіча любов, що фактично врятувала життя майбутньому вождю світового пролетаріату! /Кримінальна справа Петра Запорожця досі зберігається в колишніх архівах царської охоронки, у Санкт-Петербурзі/.
/Петро Запорожець стоїть за Володимиром Ульяновим - посередині, другий ряд/
/Петро Запорожець стоїть за Володимиром Ульяновим - посередині, другий ряд/
Володя усіх описаних деталей не знав. Він вже декілька місяців сидів у в’язниці і чекав завершення слідства і суду, з визначенням міри покарання. Власне його ні в чому особливому не звинувачували. У нього знайшли марксистську літературу, деякі антидержавні листівки, але явна організаційна діяльність ніде не була зафіксована. Це, до речі самого Володю дуже дивувало, бо він не знав про самозречувальну поведінку свого коханого Гуцула. Але в ході слідства виявилося, що Володя займався з деякими молодими учнями-слухачами підпільних шкіл педерастією. А це за кримінальнимим статтями була дуже серйозна справа, яка вимагала втричі суворіше покарання, ніж за революційну діяльність. І тут його врятувала Надя, його колега по революційній справі, яка була на два роки старша за Володю. Вона була родом з польської родини (на той час Польша знаходилася під володінням Росії), деякий час вчилася у гімназії в Києві на вулиці Прорізній. Доля закинула її родину у Петербург, де Надя зв’язалася з соціал-демократами. Вона також викладала у підпільних робітничих школах, де і познайомилася з Володею. Незважаючи на своє 27-ліття, Надя була красивою дівчиною і користувалася увагою чоловіків.
/ Надія Крупська /
Але Надя уникала будь-яких серйозних контактів з чоловічою статтю. Володя особливо сподобався їй своєю чемністю і тим, що він, вибачте, не ліз до неї з “чоловічими” наполяганнями( вона тоді нічого не знала про його гомосексуальну орієнтацію). Сталося так, що багато занять Володя проводив з Надією у паралельних гуртках, і підпільний комітет доручив йому, після занять проводжати дівчину додому. Володю в певній мірі влаштовувало це доручення, бо батьки Наді дуже прихильно відносилися до Володі і завжди смачно годували його кожного разу, коли він приводив її додому, після підпільних занять. Одного разу, Володя відверто спитав у Наді,- чому вона при всій своїй красі неодружена і уникає чоловіків? Надя щиро і вперше в життя розповіла Володі про свою трагічну і рідкісну хворобу статевих органів, що назавжди унеможливлювала інтимне життя з чоловіками, а також народження дітей. Вона відверто сказала Володі, що дуже поважає його саме за те, що він, на відміну від інших представників чоловічої статі, веде з нею себе коректно і не домагається статевих відносин. Володя узяв цю інформацію до відома. Можливо, в іншій ситуації, вона йому ніколи б не знадобилася. Але нині, ця інформація могла коштувати дорожче власного життя.
Володя, дізнавшись, що Надя знаходиться у тій же в’язниці, де й він, але поверхом вище, пише соком цибулі між рядками сторінки книги листа і через знайомих передає цю книгу родині Наді, а ті вже далі по естафеті безпосередньо дівчині у камеру. Надя, отримавши книгу, зрозуміла, що там є важлива інформація для неї, яку потрібно негайно прочитати. Але у камері вдень не було гасової лампи, над якою можна було проявити текст, написаний цибулиним соком. На столі стояла склянка чаю. Надя нашвидкоруч вирвала з книги позначену сторінку, акуратно розірвала її на рівні смужки і по черзі встромляла у чай. На декілька секунд, на папері з’являлися рядки слів, а потім безслідно зникали.
Людство назавжди втратило унікальний документ - формальне освідчення в коханні гомосексуаліста до хворої дівчини, нездатної до сімейного звичайного життя. Ніхто не може нині автентично відновити той унікальний лист. Але, у подальших спогадах, Надя розповість знайомим, що Володя, одразу запропонував їй стати його дружиною. Причому він відверто писав про те, що буде жити з нею виключно як з сестрою, знаючи про її невиліковні хвороби. Він також написав, що вирішив усе своє життя присвятити революційній діяльності, і йому потрібна не дружина для любовних утіх, а революційна подруга-помічниця. Володя прохав негайно дати відповідь і тут же у в’язниці повінчатися. Що могла у тій ситуації зробити Надя? І кому вона хвора була потрібна? І тому вона одразу дала відповідь - так, я згідна. Швидко повінчалися прямо у в’язниці (на той час це дозволялося законами православної Росії). Це був єдиний випадок у житті, коли Володя був змушений витримати офіційний ритуал священнослужителя, яких він ненавидів люттю звірячою.
Звинувачення у педерастії, після офіційного вінчання, автоматично відпали. І суд, замість можливих за педерастію семи років суворого режиму, присудив Володі за революційну діяльність три роки висилки у село Шушенське (це була найменша можлива кара у царській Росії).
Вони поїхали з Надею на три роки у Шушенське. Звісно, в інтимному плані йому було набагато важче, ніж у столиці. Та й про любого «Гуцула» нічого не відомо. Але, навіть у дикому далекому Шушенському, Володі вдавалося знаходити молодих людей і проводити з ними у лісі “революційну“ роботу (про це з гордістю писатимуть майбутні революційно-історичні книги, не сповіщаючи інтимних деталей “революційної” роботи у лісі з юнаками). Слід відмітити, що Надя була ідеальною дружиною для Володі - хазяйновита, уважна, чистоплотна, розумна, покірна. А, найголовніше, вона не вимагала від Володі виконання належних чоловічих обов’язків.
Про гомосексуальні нахили Володі, вона дізнається через три роки, після завершення терміну покарання і їх від’їзду за кордон, саме на початку ХХ століття. Там Володя і Надя знову поринуть у європейську соціал-демократичну стихію з обширною російською революційною еміграцією. І одного разу, вона застане Володю у ліжку з Гершою (так люб’язно друзі називали революціонера Зінов’єва).
Станеться величезний скандал. Але, Володя замість виправдання, звинуватить Надю у тому, що це вона винна у його відхиленнях (він нічого не розповість їй про своє багате содомське минуле). Він доведе їй, що йому доцільніше зустрічатися з чоловіком, аніж “зраджувати” з жінкою, де є реальна можливість незаконного народження байстрюків і наступної сплати суттєвих аліментів. Як це не дивно, але дані аргументи вплинули на Надю, і вона була вимушена терпіти і багато років приховувати аморальне розпутнє життя свого чоловіка...
У 1917 році, коли масонська ложа, через Німеччину переправила Володю у Росію з метою вчинення антидержавного заколоту, він був вимушений декілька місяців переховуватися у різних місцях. Ненаситні содомські пристрасті переслідували його навіть під час конспірації. Сталін, який був у курсі справ інтимних відхилень Володі, підготував йому разом з Гершею курінь у Розливі під Петербургом, де пройшов знаменитий місяць безперервного “кохання на природі”, який пізніше, соратниками вождя антиконституційного заколоту, будуть десятиліттями пропагуватися, як великий революційний подвиг, тут створять музей содомського куреня і будуть привозити сюди для “виховання” мільйони юнаків та дівчат, не деталізуючи при цьому подробиці особливих відношень Герші та засновника Радянської імперії, а також не пояснюючи таку тривалу відсутність рідної дружини вождя світового пролетаріату - Наді у Розливі.
Одразу після Жовтневого антидержавного заколоту у Росії, Володя ніби сказився і втратив пильність. Навіть сторонні люди помічали його ненормальні статеві відносини з Гершою, Лейбою (дружній псевдонім Троцького) і іншими чоловіками.
/ Лев Троцький /
Володя став керівником більшовицького уряду, а фактично необмеженим диктатором найбільшої на земній кулі держави. І тепер, за право бути коханцем вождя, йшла справжнісінька битва між чоловіками( хоча більшість з них, до того не відмічалися педерастичними нахилами). Особливо ці змагання завирували у Москві, до якої переїхало усе більшовицьке керівництво, проголосивши місто столицею революційної Росії.
Надя переговорила з своєю ліпшою подругою Інесою Арманд і попрохала зробити все можливе, щоб припинити жахливі плітки, що поповзли усім революційним керівництвом Росії, про сексуальні “подвиги” вождя революції. Вона також була вимушена серйозно натиснути і на Володю.
І сталося неймовірне. Інеса стала рятівною ниточкою для Володі. Він почав з’являтися з нею на людях, публічно цілуватися, освідчуватися у коханні. Надя сама розпускала плітки навколо, про те, що Інеса є коханкою Володі. Усіх дивувало те, що Надя спокійно спостерігала за “вибуховим коханням” між Інесою та Володею. Надя пішла на жахливу обмову чоловіка і розпустила плітки, ніби він захворів сифілісом (хоча лікарі вважали, що ця хвороба витікала саме з його розпутнього гомосексуального минулого). Але, мета була досягнута. Усі осудники мужоложницьких нахилів Володі були поставлені в тупик, а усі повідомлення про содомські захоплення вождя почали сприйматися, дійсно як плітки. Коли Інеса раптово померла, то Володя наказав поховати її поруч з Кремлем, щоб підтримувати легенду про його святе кохання...
/ Інеса Арманд /
/ Інеса Арманд /
Наслідуючи гидкі содомські гріхи Калігули та Нерона, до влади у святій Русі-Україні прийшов аморальний розпутник Антихрист- Володимир!
(Читайте детальніше у ПОСИЛАННЯХ:)
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ульянова_Марія_Олександрівна
https://ru.wikipedia.org/wiki/Семья_Ульяновых
https://ru.wikipedia.org/wiki/Семья_Ульяновых
НАЙБІЛЬШИЙ РЕВОЛЮЦІЙНИЙ ШКІДНИК (Олександр КЕРЕНСЬКИЙ)
Якщо, проаналізувати усі європейські та світові революції, то найжахливішим шкідником-революціонером Автор вважає Олександра КЕРЕНСЬКОГО (так званого Голову Тимчасового Уряду Росії). Жоден революціонер не наніс такої величезної шкоди своїй власній державі, як Олександр КЕРЕНСЬКИЙ! Його можна назвати найшкідливішим революціонером у світовій історії людства!!!
Це він своїми діями в якості міністра юстиції, військового міністра, а потім і Голови Тимчасового уряду Росії “вистелив червону доріжку” Леніну і його злочинній хунті!
Звісно і однозначно, що Керенський був авантюристом-аферистом найвищого ґатунку, революційним пройдисвітом і оратором-демагогом. І та шкода, яку він завдав найбільшій і наймогутнішій у світі державі на початку ХХ століття може здатися на перший погляд результатом його інтелектуального і фахового невігластва. Але, коли ви уважно ознайомитеся з енциклопедичними історичними джерелами, то впевнитеся однозначно, що Керенський геніально здійснив усі задуми-плани масонських світових лож по повній ліквідації найбільшої і найпотужнішої у світі православної держави!
Не буду переповідати детально біографію цього політичного авантюриста-шкідника. Почитайте про нього у Посиланнях /нижче/. Відмічу лиш те, що він, як і Ленін, народився 22 квітня, але на десятиліття пізніше. Родини Керенських та Ульянових були у дуже дружніх стосунках, оскільки батько Олександра Керенського був директором гімназії, у якій навчався Володя Ульянов, а вітчим Леніна – Ілля Миколайович Ульянов був начальником над усіма гімназіями Симбірського повіту.
Коли Володя Ульянов завершував навчання у Симбірській гімназії, то батько з своїм сином Сашею Керенським часто бував в родині Ульянових. Тому Володя Ленін завжди і все життя знав Сашу Керенського!
Певних здібностей у Саші Керенського явно не було, він нерідко сидів у в’язницях за різноманітні кримінальні авантюри /через це ніколи не служив у армії).
Але, якщо Ленін завжди приховував свої реально-фінансові зв’язки з масонами, то Керенський пишавсься ними і у 1912 році вступає у регіональну масонську ложу.
Після розпочатої масонами першої світової війни та цілеспрямованому провокуванні революційної ситуації в Росії, на фоні деградації царського режиму на чолі з Грішою Распутіним, Олександр Керенський став для масонів найвдалішою кандидатурою для повного розвалу православної Росії. Почитайте уважно усі об’ємні Посилання нижче про Лютневу революцію в Росії.
І зверніть особливу увагу на те, як послідовно шкідник-революціонер /ставленик масонів/ Олександр КЕРЕНСЬКИЙ за декілька місяців фактично ліквідував вікову величезну могутню православну Російську Імперію!!!.
-Як міністр юстиції він своїми розпорядженнями ліквідував Верховний Суд і усю судову систему Росії, звільнив з посад практично усіх суддів великої Імперії.
-Також він ліквідував Жандармерію /яка була оплотом порядку в столиці і головних містах/.
-Він ліквідував поліцію і створив так звану «міліцію» /у яку пізніше набрали переважно кримінальних осіб/.
-Він ліквідував військово-польові суди, ввів у армії виборність командирів і посади так званих «комісарів» /які мали право розстрілу на місці командирів військових частин/.
-Він ліквідував охоронні відділення поліції і нацькував анархістів на знищення самого приміщення та унікального архіву /з картотекою усіх кримінальних осіб Імперії/ царської охоронки /яка мала величезний позитивний досвід профілактичної роботи з противниками державного ладу/.
-Як міністр юстиції він своїми розпорядженнями ліквідував Верховний Суд і усю судову систему Росії, звільнив з посад практично усіх суддів великої Імперії.
-Також він ліквідував Жандармерію /яка була оплотом порядку в столиці і головних містах/.
-Він ліквідував поліцію і створив так звану «міліцію» /у яку пізніше набрали переважно кримінальних осіб/.
-Він ліквідував військово-польові суди, ввів у армії виборність командирів і посади так званих «комісарів» /які мали право розстрілу на місці командирів військових частин/.
-Він ліквідував охоронні відділення поліції і нацькував анархістів на знищення самого приміщення та унікального архіву /з картотекою усіх кримінальних осіб Імперії/ царської охоронки /яка мала величезний позитивний досвід профілактичної роботи з противниками державного ладу/.
-Він підписав указ про загальну амністію в Росії – і на волю, поряд з політичними в’язнями вийшли мільйони кримінальних злочинців /що призвело до повної правової кримінальної анархії в державі/.
-Він заарештував усіх найталановитіших-найвпливовіших військових генералів та офіцерів /тим самим привівши до повної деморалізації та дезорганізації найбільшої у Європі армії.
-Він повністю ліквідував усі елітні частини Російської гвардії, які постійно століттями забезпечували повну військову обороноздатність столиці Імперії.
-Він видав наказ про арешт Царя і його родини.
-Своїми указами він повністю дезорганізував Військово-морські та Військово-повітряні сили Імперії, залізничні війська.
-Була повністю заблокована робота військової розвідки та контррозвідки а її унікальні архіви знищені фізично.
-Він антизаконно ліквідував:
-Державну Думу Росії.
-Державну Раду, Сенат та Уряд Імперії, інші найвищі державні органи, усі імперські міністерства і відомства.
-Він повністю ліквідував усі елітні частини Російської гвардії, які постійно століттями забезпечували повну військову обороноздатність столиці Імперії.
-Він видав наказ про арешт Царя і його родини.
-Своїми указами він повністю дезорганізував Військово-морські та Військово-повітряні сили Імперії, залізничні війська.
-Була повністю заблокована робота військової розвідки та контррозвідки а її унікальні архіви знищені фізично.
-Він антизаконно ліквідував:
-Державну Думу Росії.
-Державну Раду, Сенат та Уряд Імперії, інші найвищі державні органи, усі імперські міністерства і відомства.
Саме усі вищеозначені дії Олександра Керенського і привели до влади Більшовицьку хунту на чолі з Антихристом Леніним, жертвами якої на протязі семи десятиліть стануть мільйони мешканців Росії, України, та десятків інших країн!
Коли Олександр Керенський, у 1970 році помер, то у США та світі не знайшлося жодного священнослужителя, який би погодився провести християнський обряд його поховання. Також усі кладовища та цвинтарі США відмовилися поховати його тіло на своїх територіях. Його син був вимушений вивезти прах Олександра Керенського у Лондон і поховати на так званому «мішаному» кладовищі /призначеному для людей різних вір, бомжів та самогубць/!
Зверніть увагу на те, що Ленін і Сталін знищили усіх своїх політичних супротивників /включно і з українськими патріотами-лідерами/, а Олександра Керенського ніхто не чіпав до кінця його 90-літнього життя! Червона хунта завжди була безмежно вдячна цьому масонському слузі за те, що він привів її до збройного тривалого захоплення влади!
Якби, незважаючи на революційну ситуацію в Російській Імперії, повноцінно діяли б армія (з її гвардійськими частинами), жандармерія, військово-польові суди, поліція та охоронні органи, судова система і інші міністерства та відомства /які за наказами масонів ліквідував Олександр Керенський/, то Червона хунта з Леніним ніколи б не захопила владу у величезній Імперії світу /до якої входила багатостраждальна Україна/!
ПОСИЛАННЯ :
ПОСИЛАННЯ :
Розділ 10. ВСЕСВІТНЯ САТАНИНСЬКА ЗМОВА
Після призначення синедріоном смертної кари Ісусу Христу, суспільство Ізраїлю розкололося на дві непримиренні частини. Одна з них свято наслідувала Нові Заповіти Сина Божого. Інша частина, навпаки вела непримиренну боротьбу з християнами, публічно переслідуючи їх на державному рівні.
У Єрусалимі залишилася невелика громада палких прихильників Ісуса Христа, але вона була вимушена майже увесь час діяти підпільно. Інша, більша частина християн осіла у Антіохії, де поступово виникла велика релігійна громада. Власне завдяки її діяльності та сприянню, апостоли змогли подорожувати по світу, поширюючи Новий Заповіт на планеті.
Тому вийшла дивна ситуація - на богообраній землі Ізраїлю, християнство було практично відкинуто, а за його межами отримало значне поширення. Особливо це торкнулося слов’янських земель Русі-Украйни. Тут за тисячу років було побудовано майже сто тисяч храмів. Православна віра стала державною релігією і поширювалася практично на все населення. Виникають десятки монастирів. Києво-Печерська Лавра у Києві стає одним з найвизначніших духовних центрів у всьому світі. Цьому сприяло особливо праведне життя майже двох сотень ченців, поховані тіла яких, через століття залишилися абсолютно нетлінними і являли собою реальне втілення Божої благодаті. Київ починають називати другим Єрусалимом, а Дніпро-Славутич другим Йорданом. Мільйони християн пішки добираються до Лаври у Києві, щоб вклонитися нетліннм станкам праведників та помолитися на святому місці. І хоча, після монголо-татарської навали і знищення Києва, державний центр Украйни-Русі (що стала називатися Російською імперією), переноситься у Москву, а потім у Санкт-Петербург, Київ і надалі залишатиметься безумовним духовним християнським центром усієї країни.
На початку ХХ столліття, Росія була наймогутнішою і найбільшою державою світу, а її християнська церква кількісно переважала подібні церкви інших країн разом узяті. Подібне поєднання величезної незмірної території, над якою ніколи не сідало сонце (дванадцять часових поясів), з імперським державним управлінням та могутньою єдиною православною церквою перетворювало Росію у наймогутнішу панівну державу cвіту, яка повинна була стати такою у ХХ столітті.
Ця обставина, на початку нового, останнього у ІІ тисячолітті віку, дуже стривожила головну масонську ложу, яка розробила активний план дій у вигідному їй напрямку. Про масонські ложі написано багато літератури (дивіться-Посилання в кінці Розділу). Ми виокремимо лише ті актуальні аспекти, які стосувалися глобальних проектів на ХХ століття. /Особливо наголошую, що автор даного рукопису в жодній мірі не є антисемітом, і цей виклад робиться формально-історично!/
Після розгрому Ізраїлю, знищення Єрусалиму і головного Божого Храму на початку нової ери, єврейський народ був змушений розселитися по багатьом країнам і фактично не мав до 1948 року своєї власної Батьківщини. Безпосередні нащадки керівництва синедріону, що стратило Сина Божого, утворювало в інших країнах абсолютно закриті групи елітарних людей, які приймали певні плани і рішення і намагалися їх втілювати. Але, крім власних фінансових, меркантильних, майнових інтересів, вони завжди намагалися зберегти старозавітні традиції єврейського народу, і активно боролися проти поширення християнства.
Після економічного дива 19 століття, коли економіка, фінансова система, залізничний та автомобільний транспорт тисячократно зросли, багато представників таємних масонських лож стали володіти незмірними фінансовими багатствами. Тепер, вони отримали найсильніші фінансові важелі впливу на усі процеси на земній кулі. Змінилася лише методика діяльності. Після прийняття керівництвом масонських лож необхідних рішень, на їх втілення виділялися відповідні необхідні кошти, які передавалися безпосереднім виконавцям, що втілювали ці задуми. В цей період практична діяльність масонських лож вийшла за рамки суто національних обмежень і прийняла інтернаціональний характер в інших країнах. Тобто, виконавцями рішень масонських лож тепер могли бути люди будь-якої національності, які могли найвдаліше реалізувати бажані плани. Так само, до керівництва масонських лож почали залучатися найвпливовіші та найбагатші люди інших країн різних національностей. Тому багато людей допускають величезну помилку, пов’язуючи діяльність масонських лож виключно з юдейською ідеологією та єврейською національністю, провокуючи дурний і необдуманий антисемітизм, який не дозволяє об’єктивно розглянути усі трагічні події ХХ століття. Насправді ж, саме у ХХ столітті панівним напрямком у діяльності масонських лож став усе ж таки -економічний, а вже після нього - ідеологічний.
На початку останнього віку ІІ тисячоліття, основні масонські ложі знаходилися у Швейцарії, Франції, Італії, Німеччині, Великобританії, Росії (включно з Україною), Америці, Бельгії, Голандії, Австрії, Іспанії. Вказані країни були найбагатшими на земній кулі. Зробивши відповідні прогностично-економічні підрахунки, масони виявили, що найбагатшими країнами ХХ століття можуть об’єктивно стати Америка, Росія, Великобританія, Німеччина, Франція, з огляду на їх людські, територіальні, та природні ресурси. Масони ж мали на меті усі свої основні фінансові центри перенести у найбагатшу країну світу, яка б стала панівною і диктувала усім іншим країнам будь-які умови. За всіма ознаками неперевершеним лідером серед усіх країн була Росія (включно з Україною) з своїми незмірними територіями, безмежними запасами гідроресурсів, нафти, газу і вугілля, лісів, залізної руди і абсолютно усіх необхідних корисних копалин, золота та алмазів, чисельною кількістю мінеральних лікувальних джерел. Подібних багатств не мала жодна країна cвіту!
Але Росія була централізовано-православною державою і вона не могла стати осередком зосередження масонських центрів. При усій своїй могутній владі масони розуміли, що одразу змінити духовність мільйонів людей практично неможливо. Саме через ці обставини ставка була зроблена на Америку. Це була друга після Росії держава за усіма багатствами. Там не було жодної панівної релігії, а ті строкаті, які й були не мали практично жодного впливу на державні органи.
Таким чином, масонськими ложами, головною країною ХХ століття була визначена Америка! Вона повинна була стати наймогутнішою супердержавою на землі і диктувати усім іншим країнам свою політичну, військову, економічно-фінансову волю, а американський долар повинен був стати єдиною панівною валютою cвіту, що мало приносити найперше масонам фантастичні прибутки .
Америці могли реально протистояти лише Росія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія і частково Іспанія. Масони вже виділили необхідні кошти на підготовку першої світової війни і вони напевне знали, що могутність імперії Великої Британії невдовзі буде підірвана (що вони успішно зреалізували, втягнувши Великобританію у два світові військові конфлікти, вони відкинули її розвиток на декілька десятиліть назад). Проти Німеччини робились необхідні заходи для максимального втягування її у війну, а також виділялись кошти на так звану “робітничо-комуністичну революцію” (війни і фашистське божевілля, також відкинули Німеччину назад на десятки років). Проти Франції проводилася та ж робота, але тут вдалося проїхатися лише на війні. Бо французи ще пам’ятали страхіття Паризької Комуни і їм поки що не хотілося захоплюватися новими революціями. І все, ж дві війни відкинули Францію також на декілька десятиліть назад. В Італії була та ж картина, з тією лиш різницею, що кошти виділені масонами на революційну діяльність, привели до влади політичного дегенерата Мусоліні, що повністю влаштовувало керівництво лож. Війна і фашистський режим залишили Італію далеко позаду інших країн на багато десятиліть. У Іспанії усі виділені кошти також спрацювали, в кінцевому рахунку привівши до влади диктатора Франко, відкинувши країну на багато десятиліть назад.
Та найбільше проблем було з Росією - це був гігант! Тому то, масонські ложі на політичну та економічну дезорганізацію Росії виділили найбільші кошти. Стояло основне завдання - повністю знищити у Росії існуючий лад, спробувати повністю знищити-ліквідувати православну церкву, вивезти з країни увесь золотий запас (який перевершував тоді золотий запас усіх країн світу разом узятих), будь-якими методами загальмувати економічний розвиток країни. Це завдання здавалося нереальним! Почався пошук необхідних людей та сил. По Росії основним координатором масонських лож був визначений Парвус. Його люди вийшли на видатного і найвпливовішого революційного діяча Росії-Плеханова. Але той категорично відкинув усі умови масонів, хоча вони обіцяли фантастичні кошти для революційної діяльності. Парвусу вдалося вийти на інших лідерів політичних партій та рухів. Але, погоджуючись на отримання фінансової допомоги, і навіть ліквідацію царського режиму, усі одностайно відкидали навіть думку про ліквідацію православної церкви (усі ж бо вони були хрещеними і в переважній мірі віруючими людьми). І ось, нарешті у Швейцарії, Парвус зустрівся з керівником більшовицької партії Росії Володимиром Іллічем Ульяновим (Леніним).
Парвус, який вважався серед керівництва масонів одним з найвизначніших організаторів, людина, яка могла змінювати долю багатьох країн та народів, особистість яка побачила на своєму віку багатьох видатних людей, був буквально вражений та шокований Ленінім. Це був політик-фанатик, маніакально-шизофренічного типу, з явно означеним ораторським та кверулянтським синдромом, якому не було рівного мабуть на усій планеті. Він міг тривалий час не пити і не їсти, але він не міг провести жодної хвилини, щоб щось не писати, або не говорити-повчати! Це був вулкан політичної магми, яка вогненно безперервно виливалася з нього і нищила все на своєму шляху. Саме такий політик потрібен був Парвусу для виконання важливих справ у Росії. Звісно, Ленін одразу погодився на величезну допомогу масонів, і на всіх їх умови. Коли ж мова зайшла про тонке питання по православній церкві у Росії, то Ленін сказав, що він не лише підірве її основи, а просто фізично знищить її і зруйнує усі храми. Навіть Парвус не чекав від Леніна такої рішучості. Але, дізнавшись про усі факти таємної біографії Леніна, його “інтимні” справи, його особисту кровну помсту по відношенню до царської родини (Росію на цей час очолював Микола ІІ - син покійного Олександра ІІІ ), він впевнився, що лише цей політик здатен виконати усі плани масонів у імперській Росії.
Вже третій рік продовжувалася, розпочата масонами війна, яка виснажувала людські та економічні ресурси усіх європейських країн. Америка уважно спостерігала за усім, що відбувається навколо, її майже все влаштовувало. У лютому 1917 року відбулася буржуазна революція у Росії, в результаті якої цар зрікся влади і утворився Тимчасовий уряд на чолі з масоном Олександром Керенським, який своїми кримінально-антиконституційними рішеннями повністю дезорганізував усі державні та військові органи Російської Імперії, фактично привівши до влади Комуністично-більшовицьку хунту на чолі з Антихристом-Леніним.
/ Олександр Парвус /
Загалом Парвус боявся маніакального Леніна, бо той був явно психічно хворою людиною, маніакально-депресивним психопатом і істероїдним шизоїдом. Та, у нього нині не було особливого вибору і ставка була зроблена на Леніна. Завдяки сприянням Парвуса, Леніна таємно, через Німеччину і Фінляндію, переправляють з величезними коштами, у революційну Росію.
І сталося диво - найменша кількісно партія більшовиків, раптом заволоділа політичною ініціативою. Почали величезними тиражами виходити газети, створюватися озброєні військові дружини, по всій величезній країні, включаючи і національні утворення, купуються приміщення для більшовицьких комітетів партії. Долари робили свою справу! Тимчасовий уряд був смертельно наляканий штормовим натиском більшовицької партії, яка відкрито закликала до збройного повстання і повалення законного уряду, тому оголосив Леніна поза законом та видав ордер на його арешт. Саме ж тоді, у липні та серпні, Ленін та Зінов’єв провели незабутні “романтичні” дні в курені у Розливі під Петроградом (переіменований Санкт-Петербург).
Величезні кошти, виділені масонами Леніну, робили свою велику справу. В кінці жовтня, озброєні загони більшовицької партії силою увірвалися у Зимовий палац і заарештували Тимчасовий уряд, пізніше найменувавший цей заколот - Великою Жовтневою революцією.
Коли б більшовики діяли експромтно, то у них нічого б не вийшло. Але, вони виконували чітко розроблений керівництвом масонських лож план дій, долаючи будь-які непередбачені перешкоди. Негайно була утворена ЧК (чрезвычайная комиссия) неначебто для боротьби з ворогами революції. Насправді ж, найважливішим завданням ЧК став пошук усіх скарбів і коштовностей безмежної Імперії і переправка їх за кордон (переважно у Америку і Швейцарію). Найсуворіший контроль за вивозом усіх цінностей і золотого запасу Росії вів особисто Парвус, так само, як і він особисто визначав суми мільйонних гонорарів вищого керівництва більшовицької партії разом з Леніним, які переважно осідали у Швейцарських банках. Звісно, під час чисельних ревізій, деякі скарби привласнювалися співробітниками ЧК, але це безжалісно каралося. За декілька років, з Росії було вивезено практично усе її золото і усі скарби, окрім тих, яке більшовицьке керівництво залишило для надзвичайних подій (на випадок раптової втечі з країни) і розташувало їх прямо у Кремлі. Потім черга дійшла і до Російської православної церкви. Під приводом врятування голодних людей, Ленін підписав декрет про вилучення церковних цінностей. Почалася найбільша антихристиянська вахканалія, якої людство не знало за усі два тисячоліття християнської ери! Загони ЧК громили Храми і церкви, захоплювали монастирі, вилучали дорогоцінні ікони і предмети культу. Все це також відправлялося у більшовицький центр, а далі за кордон. Священнослужителі і віруючі стали на захист одвічних святинь. Але вони безжалісно розстрілювалися, арештовувалися, вивозилися на Соловки і в Сибір, і повністю винищувалися. Лише за архівними даними, під час тих страшних подій у Росії було практично знищено майже вісімдесят тисяч християнських храмів (з них на Україні- майже сорок тисяч).
Коли б більшовики діяли експромтно, то у них нічого б не вийшло. Але, вони виконували чітко розроблений керівництвом масонських лож план дій, долаючи будь-які непередбачені перешкоди. Негайно була утворена ЧК (чрезвычайная комиссия) неначебто для боротьби з ворогами революції. Насправді ж, найважливішим завданням ЧК став пошук усіх скарбів і коштовностей безмежної Імперії і переправка їх за кордон (переважно у Америку і Швейцарію). Найсуворіший контроль за вивозом усіх цінностей і золотого запасу Росії вів особисто Парвус, так само, як і він особисто визначав суми мільйонних гонорарів вищого керівництва більшовицької партії разом з Леніним, які переважно осідали у Швейцарських банках. Звісно, під час чисельних ревізій, деякі скарби привласнювалися співробітниками ЧК, але це безжалісно каралося. За декілька років, з Росії було вивезено практично усе її золото і усі скарби, окрім тих, яке більшовицьке керівництво залишило для надзвичайних подій (на випадок раптової втечі з країни) і розташувало їх прямо у Кремлі. Потім черга дійшла і до Російської православної церкви. Під приводом врятування голодних людей, Ленін підписав декрет про вилучення церковних цінностей. Почалася найбільша антихристиянська вахканалія, якої людство не знало за усі два тисячоліття християнської ери! Загони ЧК громили Храми і церкви, захоплювали монастирі, вилучали дорогоцінні ікони і предмети культу. Все це також відправлялося у більшовицький центр, а далі за кордон. Священнослужителі і віруючі стали на захист одвічних святинь. Але вони безжалісно розстрілювалися, арештовувалися, вивозилися на Соловки і в Сибір, і повністю винищувалися. Лише за архівними даними, під час тих страшних подій у Росії було практично знищено майже вісімдесят тисяч християнських храмів (з них на Україні- майже сорок тисяч).
Все, задумане масонськими центрами, було геніально виконано Леніним - державний лад Росії був повністю ліквідований, царська родина і усі реальні спадкоємці трону фізично знищені (це принесло Леніну особисту втіху, бо він виконав кровну клятву дану братові Олександру), а найважливіше, найбільша на землі християнська церква - фактично повністю знищена і ліквідована! Отже Росія ніколи не зможе в майбутньому стати супердержавою і реальним суперником Америки!
Не все у деталях вдалося здійснити тоді масонам. Задумана комуністична революція у Німеччині, на зразок російської, не вдалася. Коли керівники масонських лож виділяли гроші фашистській партії, то вони недооцінили антисемітизму Гітлера, хоча сповна відплатили йому за єврейський геноцид. Німеччина ще й досі розплачується за цю найбільшу помилку Адольфа. У інших країнах також не все йшло по плану (на відміну від Росії).
Але, загалом, в основному всі плани були здійснені. Росія, Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Іспанія в економічному розвитку були відкинуті на десятки років назад і вже ніколи не складуть будь-якої реальної конкуренції Америці в будь-якій сфері! Вони майже повністю залежатимуть від волі Америки, особливо у військовій та фінансовій сфері. Наприкінці ХХ століття, Америка стане наймогутнішою одноосібною супердержавою, загальна міць якої переважатиме усі інші країни, разом узяті! Панівною світовою валютою стане американський долар, який впливатиме на валюту усіх без винятку країн.
Масонам вдасться у 1948 році відновити на своїй одвічній Батьківщині державу Ізраїль, яка існуватиме переважно за рахунок Америки.
Це здається неймовірним, але усе задумане на початку ХХ століття керівництвом масонських лож, було геніально втілено на межі ІІ та ІІІ тисячоліть християнської ери!
Але це станеться наприкінці ХХ століття ...
А у 1924 році стануться, непередбачені масонами, події у Росії, які викличуть буквально шок - у січні місяці раптово помирає Ленін! Дещо згодом, за дивних обставин, гине славнозвісний і загадковий Парвус!/масонам став непотрібним дуже впливовий неймовірно багатий політик, який володів найвищими світовими масонськими таємницями/.
До влади у Росії, замість запланованих масонами Троцького, Зінов’єва і Каменєва, приходить якийсь невідомий грузин Джугашвілі (Сталін) !!!
ПОСИЛАННЯ :
https://uk.wikipedia.org/wiki/Парвус_Олександр_Львович
https://uk.wikipedia.org/wiki/Грудневе_повстання_в_Москві_(1905)
https://uk.wikipedia.org/wiki/Грудневе_повстання_в_Москві_(1905)
https://uk.wikipedia.org/wiki/Друга_світова_війна
/ Понад 200-ті статей про усі сучасні країни Світу
Розділ 11. ВОЖДЬ УСІХ НАРОДІВ
( Слід читати лише після детального ознайомлення з 9 розділом )
(>>> ДАНИЙ РОЗДІЛ ПРИЗНАЧЕНИЙ ЛИШЕ ДЛЯ ПОВНОЛІТНІХ ОСІБ! <<<)
(>>> ДАНИЙ РОЗДІЛ ПРИЗНАЧЕНИЙ ЛИШЕ ДЛЯ ПОВНОЛІТНІХ ОСІБ! <<<)
Генеральний секретар більшовицької партії вже тривалий час уважно розглядав велику карту Радянського Союзу, яка висіла на просторій стіні великого кабінету у Кремлі. Його охопили неймовірні почуття. Він, не маючи навіть середньої освіти, ніякого елітарного родоводу, найменших привабливих зовнішніх якостей (навпаки, пігмейського зросту, та й ще з потворними вісп’яними шрамами на обличчі), завдяки надзвичайному збігу обставин, та його чітко продуманій стратегії діяльності, став володарем найбільшої в історії людства (а можливо і Космосу) Комуністичної імперії, яка військовою силою більшовицької партії, об’єднала десятки країн (включно з Україною), та сотні народів. Де там братися Македонському, Цезарю і Наполеону! Межа їх територій та обмеженість реальної влади не йшли в жодне порівняння з Йосипом Джугашвілі - вихідцем з бідної грузинської сім’ї, що жебракувала в бідному гірському поселенні на Кавказі...
Його дитинство було сірим та невиразним. Народився майже за два десятиліття до нового століття холодною зимою. Батько був брутальним грубіяном та алкоголіком, від чого власне і загинув під час чергового алкогольного дебошу, коли хлопчику виповнилося одинадцять років. Він трошки заробляв, ремонтуючи взуття. Але усі гроші тут же пропивав, щодня приходив додому п’яним і безжалісно бив свого сина. Мати була звичайною доброю жінкою, вона любила маленького Йосипа, але їй також постійно перепадало від чоловіка. Мати підробляла у людей пранням білизни. Вже після смерті чоловіка, одного разу мати прийшла додому понівечена і закривавлена. Вона зізналася сину, що її згвалтував один місцевий єврей, якому вона інколи прала білизну. Саме тоді, молодий грузин дав клятву, що він усе своє життя буде мстити євреям (що він власне і робив усе своє свідоме життя!
У десять років він починає вчитися у духовному училищі, яке завершує через шість років. Шістнадцятилітнім юнаком він вступає до Тифліської духовної семінарії. Мати дуже хотіла, щоб син став священником, які користувалися у Грузії великою пошаною. Вчився він абияк, бо ще у 15 років прочитав книгу Дарвіна і сказав найближчому другу про те, що священники всі брешуть, і що Бога немає. Ровесники недолюблювали його за гидкі риси характеру та деякі виразні вади зовнішності. У Йосипа ліва рука була коротшою за праву, а на лівій нозі були зрощені два пальця. Один з юнаків сказав про те, що це знак Сатани. Через декілька днів цього юнака знайшли побитого, окривавленого, без свідомості. Тобто, ще з дитинства, Джугашвілі мав неабиякий хист чужими руками вирішувати будь-які важливі для нього питання і обов’язково жорстоко мститися усім своїм найменшим кривдникам. Він був майстром кримінальних інтриг та геніальним злочинним спокусником, і дані здібності використовував усе своє життя. Він ганебно веде себе у семінарії, постійно організовує різноманітні підлості проти семінаристів та викладачів. Межею його ницості стає згвалтування ним одного з семінаристів (як покара за чергову провину, бо об’єктивно він не був чистим мужоложником). Двадцятилітнього семінариста Джугашвілі з соромом виключають із семінарії з четвертого курсу. Він ніколи в майбутньому нікому не розповідатиме про дійсні причини його вигнання з семінарії, а усіх свідків його кримінальної молодості фізично знищить.
Залишившись без засобів до існування, він зв’язується з кримінальними елементами і займається грабуванням громадян та установ. Декілька раз заарештувується. Його ставлять на постійний облік у поліції і на нього заводиться спеціальна справа. Поліція, з свого багатолітнього досвіду знала, що Джугашвілі усе життя буде кримінальним злочинцем і, що подібні люди ніякому вихованню чи виправленню непідвладні. На початку століття, у Росії (і у всіх її колоніях) значно активізувалася революційна діяльність різноманітних антиімперських груп. Царська адміністрація дає вказівку своїй таємній та звичайній поліції завести таємних агентів і надіслати їх у всі підпільні гуртки. Джугашвілі ідеально підходив для ролі таємного агента - мав освіту, був вихідцем з простого середовища, мав яскраве кримінальне минуле (а отже злочинці завжди прийматимуть за свого), і цим його можна було постійно шантажувати. Під час чергового арешту, перед Йосипом поліція поставила ультиматум - чи ти стаєш таємним агентом, чи ідеш на декілька років у в’язницю. Звісно, Джугашвілі приймає вигідну пропозицію поліції. Так, майже випадково, він залучається до підпільної революційної діяльності. Поліція була задоволена новим сексотом. Він акуратно присилав інформації про діяльність підпільних соціал-демократичних груп. Саме там, на засіданнях нелегальних груп, він вперше почує ім’я Леніна, який уже виїхав за кордон і почав активну революційну діяльність в еміграції. У 1902 році Йосип пише особистого листа Леніну і невдовзі отримує від нього відповідь на свою адресу. Вже пізніше, ця подія буде подаватися комуністичними ідеологами як надзвичайна (хоча Ленін щоденно писав десятки листів, а щорічно - тисячі). У 1905 році, під час однієї з закордонних конференцій більшовиків, Джугашвілі особисто познайомиться з Леніним.
Поступово, виконуючи таємне завдання поліції, Йосип захоплються романтикою революційної діяльністі. На той час, підпільники значно вдосконалили увесь арсенал конспіративних методів, які були недосяжні для поліції. Ця обставина дуже подобалася молодому злочинцю, для якого органи державної влади завжди були лютими життєвими ворогами (ці почуття збережуться до його останніх днів). Джугашвілі надзвичайно сподобалася революційна романтика підпільників, йому приносило велику насолоду інтригантство і постійний обман поліції та державних органів, постійна безжалісна боротьба з офіційною владою. При цьому, діяльність підпільників була овіяна ореолом слави (не те, що у звичайних кримінальних злочинців). Раптом, Йосип зрозумів, що краще бути овіяним славою Спартака і Пугачова, а не примітивного бандита. Він почав вести подвійну гру. Для поліції він грав роль таємного агента і надсилав їм вигідну для себе інформацію, а в революційному підпіллі він зосередився на виконанні особливо важливих доручень по “вибиванню” коштів для соціал-демократичної партії, за що користувався неабиякою повагою керівництва, для якого він власне ці кошти здобував. Його діяльність почала охоплювати майже увесь Кавказ, від Тифліса до Баку, де були нафтодобувні приватні підприємства. Сучасною мовою, Йосип займався рекетом - тобто регулярно збирав “дань” з усіх підприємців (звісно не повідомляючи про цільове призначення коштів). Коли знаходилися відмовники, то у них факелом палали нафтовидобувні промисли. Тому, революційний рекет зростав, мов дріжджі і більшовицька партія отримала унікальну кримінальну можливість постійного надходження великих сум грошей. Частину коштів, Коба привласнював собі на проживання і розваги, а іншу регулярно надсилав керівництву партії. Додатково до рекету, почалися брутальні грабунки банків, так як це було у Тифлісі в 1907 році, коли рахунок у коштах пішов на мільйони. Гідним вчителем для Йосипа став відомий талановитий кримінальний злочинець-революціонер Камо. Він навчив Кобу багатьом секретам пограбування та злочинної діяльності.
/ Симон Камо /
Кобу декілька раз заарештовують за злочинну діяльність, засуджують і направляють на заслання. Але, він продовжує талановито грати роль сексота, і поліція постійно влаштовує Джугашвілі “втечі”. По перше він “інформує” поліцію про настрої революціонерів у місцях заслання, а по друге йому сприяють у створенні високого непорушного авторитету “геніального революціонера”, що безпомилково спрацьовує. Джугашвілі на той час вважається одним з найкращих сексотів. Але, поліція ще не знає, що Коба веде подвійну гру. Ось чому, особливо небезпечному кримінальному злочинцю, що стояв на постійному обліку у поліції, вільно видаються закордонні паспорти і візи, і він багатократно виїздить за кордон і спокійно повертається назад. Лише у 1911 році царській охранці і поліції вдасться розкрити подвійну гру сексота Сталіна (він взяв собі псевдонім на зразок ленінського), він буде заарештований і надовго відправлений у в’язницю. І він провів би там багато десятиліть, коли б не лютневі події 1917 року і падіння царського режиму, до чого він приклав і свої певні зусилля. Він приїхав у Петроград вже через два тижні після Лютневої буржуазної революції і одразу поринув у бурхливу революційну діяльність. Вже досконало знаючи авантюрний характер Леніна, він зрозумів, що вождь партіїї неодмінно швидко прибуде у Росію. Тому розгорнув неабияку організаційну діяльність по достойній зустрічі Володимира Ілліча. Але, тут слід особливо наголосити на тій обставині, що серед революційного підпілля Росії, майже ніхто не знав таємницю “сексуальної орієнтації Леніна” і про хвороби його дружини Наді. Перебуваючи за кордоном, Сталін випадково довідався про неординарні інтимні захоплення вождя партії, тим паче, що іноді і він сам не гребував хлопчиками, за відсутності жінок, особливо у місцях ув’язнення. Йосип ще тоді зрозумів, що даною обставиною можна геніально скористатися, що він талановито і зробив. Окрім нього, до цього варіанту захоплення одноосібної влади, більше ніхто тоді не додумався.
Як тільки 3 квітня, Ленін прибуває у Петроград, Сталін особисто турбується усіма деталями побуту вождя партії. Він підшуковує йому офіційну квартиру для проживання, а також декілька таємних помешкань для амурних зустрічей Ілліча з Гершою, Лейбою і Каменєвим, які на той час були його основними коханцями-фаворитами. Сам Ленін і коханці вождя знали про причини вигнання Сталіна з семінарії і його періодичні захоплення хлопчиками. Йосип свідомо при зустрічах відкрито розповідав деякі подробиці своєї неординарної і багатої сексуальної біографії (про це колись напишуть томи фоліантів), розкидався десятками жартів і анекдотів на “голубу” тему, що надзвичайно подобалося Леніну і його коханцям . При цьому, він оберігав таємницю усіх амурних справ вождя, що особливо подобалося усім мужоложникам керівництва більшовицької партії. І саме таким чином він втерся у повне довір’я Ілліча і його коханих дружків. Він особисто організовує влітку 1917 року місяць кохання в курені у Розливі Іллічу та Герші, а напередодні Жовтневого заколоту, серію таємних зустрічей вождя з своїми улюбленцями на конспіративних квартирах.
Ось, саме тому, після Жовтневого антиконституційного збройного заколоту військових загонів більшовицької партії, здійсненого на кошти масонських лож, до Смольного, в кабінет Леніна, без перепусток могли входити лише Сталін, Зінов’єв, Троцький та Каменєв! Даний порядок був абсолютно незрозумілий для багатьох більшовиків. Вони це сприймали, як висловлення особливої довіри до даних людей. Але, в той час, коли Троцький, Каменєв та Зінов’єв були доволі відомими діячами більшовицької партії, талановитими ораторами, неординарними ідеологами, офіційними наступниками Леніна, входили у вище керівництво Центрального Комітету, то Сталін для багатьох революціонерів був абсолютно невідомою особистістю. І лише Йосип Джугашвілі знав вичерпну таємницю особливої прихильності до нього вождя, але цю таємницю він пронесе через усе своє життя...
Абсолютно неймовірний феноменальний злет у 1924 році кримінального злочинця Джугашвілі на найвищу посаду більшовицької імперії і тоді і нині сприймається лише у фантастичному ірреальному вимірі, що не піддається логічному науковому обгрунтуванню. Сотні книг і наукових праць так і не змогли дати об’єктивної оцінки цьому надзвичайному явищу. Лише, нині, після оприлюднення деяких матеріалів найсекретніших архівів більшовицької партії, стали нарешті зрозумілими її найбільші таємниці.
І крилися ці таємниці зовсім не у політичній сфері, а у сексуально-педерастичній. Прикро цій аморальній темі приділяти так багато уваги. Але, жертвами більшовицького терору за 70 років антилюдського антихристиянського режиму стало майже 100 мільйонів людей!!! То ж, слід обов’язково рентгенівськими променями ретельно просвітити внутрішні найбільші секрети злочинної організації, яка захопила незаконним способом владу у величезній країні, мільйони людей якої стали безневинними жертвами абсолютно аморальної цинічної системи, хоча б задля того, щоб подібного більше ніколи не повторилося в історії людства!
Адже одна справа, коли гомосексуальними (та бісексуальними) пристрастями страждали такі відомі люди, як Олександр Македонський, Юлій Цезар, Октавіан Август, Тиберій, Калігула, Нерон, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Чайковський, Елтон Джон, Фреді Меркурі, Жан Маре, Джордж Майкл, Рікі Мартін, і багато інших найвідоміших чоловіків в історії людства. Їх неординарна сексуальна орієнтація, як правило перетворювалася у їх власну проблему і не відображалася негативно на інших людях. Тим паче, що вони не були гвалтівниками, а задовольняли свої інтимні нахили, як правило за згодою своїх партнерів. Усьому світові відоме цинічно-аморальне розпутство римських імператорів Тиберія, Калігули та Нерона, яке нанесло шкоду сотням і мільйонам людей. Подібні речі підлягають абсолютному засудженню і цілковитій забороні у суспільній, особливо державній діяльності. Тобто, цілком можливо, що якийсь державний діяч від народження є генетично орієнтованим гомосексуалістом. В такому випадку він повинен вирішувати усі свої проблеми у найморальнішому руслі (сексопсихологи накопичили унікальний багатолітній корисний досвід у цій сфері), і в усякому разі, жодна стороння людина, а тим паче багато інших людей, держава, народ, земляни не повинні ставати жертвами подібних сексуальних відхилень. У випадку з більшовицькою Росією, мільйони людей стали трагічними жертвами сексуального розпутства вождя всесвітнього пролетаріату! Тому, у ІІІ тисячолітті християнської ери не повинно бути жодних закритих таємниць відносно Леніна та Сталіна.
Об’єктивно, з інтелектуально-моральної точки зору, етично-естетичних та візуальних параметрів, Сталін був найнікчемнішою особистістю у всьому більшовицькому керівництві. Через це, він постійно був предметом насмішок і глузувань більшості членів ЦК (Центрального комітету партії). Єдине, що поєднувало його з Леніним - це невеличкий зріст ( в межах 160 сантиметрів). Через сукупність усіх своїх негативних рис, він, на перших етапах своєї вікопомної діяльності, ніколи не претендував на якусь особливу роль у партії, не ганявся за посадами, не вів активної писемної та ораторської діяльності (тим паче з своїм жахливим грузинським акцентом та повною мовно-ораторською неміччю). Він лише уважно спостерігав за всіма, ретельно слідкував, фіксував найважливіші речі, терпеляче вичікував свій зоряний час (і таки дочекався його!). Найбільшу увагу він приділяв Троцькому, Каменєву та Зінов’єву. Ці троє - були беззаперечними лідерами та ідеологами партії. Вони єдині мали нахабність сперечатися з Леніним, вступати з ним у відкриті публічні та газетні дискусії. Вся партія вважала, що вони є беззаперечними наступниками Леніна. З точки зору ораторського мистецтва, ця трієчка навіть переважала вождя (бо той занадто картавив букву “Р”, та мав дратівливо-пискучий тенорний тембр голосу). Багатьом у більшовицькій партії було цілком незрозумілим надто лояльне ставлення Леніна до такої довільної поведінки вказаної трієчки. Адже Ленін був несприйнятливий до будь-якої критики на свою адресу, до найменших образ, він ніколи і нікому нічого не пробачав, і публічно накидався на будь-яких своїх образників з найбрутальнішою лайкою (це рясно відображено навіть у його чисельних письмових творах). Таємницю цього лояльного відношення знав тоді лише один Сталін. Він дбайливо оберігав цю таємницю і тим самим приспав пильність основних героїв тих вікопомних днів. Він скористався тим, що між Каменєвим, і особливо Зінов’євим та Троцьким, відбувалося постійне змагання за право бути першим найулюбленішим коханцем вождя. Сталін підігрував цим содомським пристрастям, оскільки лише він був посвячений у “святая-святих” і сам безпосередньо організовував втаємничені амурні зустрічі мужоложницького квартету на таємних квартирах, фіксуючі усі абсолютно деталі і факти у своїх найсекретніших записах.
Після відомого замаху на Леніна, коли він дійсно був вражений отруйною кулею і важко захворів, почалося неприкрите звіряче змагання за владу, яке особливо загострилося у 1922-1923 році, коли вождю стало особливо погано і було ясно, що він скоро відійде у інші світи. Лише один Сталін знав про те, що в особистому сейфі Леніна у Кремлі зберігається найсекретніша папка вождя кримінальної банди з таємним сексуальним листуванням з своїми коханцями. Навесні 1923 року, коли у Леніна блискавично погіршився стан здоров’я, Сталін, найбрутальнішим чином зламав сейф керівника партії (в цьому у нього був бездоганний досвід) і викрав папку з таємним листуванням вождя партії. То був шедевр епістолярного “голубого” жанру! Переважно це були листи Каменєва, Зінов’єва та Троцького, а також самого Леніна виключно педерастично-мужоложницького змісту (через сімдесят років, деякі з них будуть опубліковані/дивись нижче Посилання!/). Таким чином, тільки Сталін отримав унікальний компромат проти усіх реальних спадкоємців Леніна. І він сповна використає цей компромат у своєму небувалому сходжені на найвищі олімпи державної і партійної влади. Ні Ленін, ні смілива трієчка більшовицьких лідерів ще не знали про виявлений супроти них компромат.
У жовтні 1923 року, коли Ленін явно відчув наближення смерті, він наполіг, щоб його особисто відвезли у Кремль, хоча лікарі категорично це забороняли. Його цікавила лиша та таємна заповітна папка з інтимними листами. Коли він увійшов у свій кабінет і побачив зламаний пустий сейф, він одразу усе зрозумів. Ні Каменєв, ні Лейба і Герша не були здатні на подібне (ні морально, ні фізично). На це був спроможний лише і лише Сталін. Ленін мав колись необережність вкладати у папку содомські листи у присутності Сталіна, довіряючи йому і не боячись його. Він одразу зрозумів, яким чином Сталін зможе використати це таємне листування і супроти нього і проти трійки найвидатніших лідерів партії. Він, одразу хотів щось вчиняти, та ослаблений організм не витримав, вождь впав у конвульсіях, втратив свідомість і його одразу відвезли у Горки, де він через декілька місяців помре. Він більше так і не прийде до повної свідомості і помре у страшних нелюдських муках. Але, коли на деякі секунди, до нього поверталися примарні промені залишків свідомості, він кричав лише одне:- не допускайте Сталіна до влади, він знищить усіх!
Надія Костянтинівна, яка постійно чергувала біля вмираючого чоловіка, не в повній мірі розуміла, чому саме усі останні передсмертні слова присвячуються лише Сталіну. Вона сприймала це за хворобливе марення.
21 січня 1924 року від народження Ісуса Христа Великий Антихрист помер. Ховали його урочисто і довго. Сам він заповідав, щоб його поховали у Петрограді біля могили його матері. Несподівано для усіх, саме Сталін принципово наполіг на бальзамуванні тіла Леніна і створенні мавзолею. Для багатьох усе, що відбувалося було абсолютно незрозумілим. Єдиною людиною у всій більшовицькій партії, яка чітко розуміла, що далі робити, був тільки і тільки Сталін. Лише у нього була таємнича содомська папка, яка лише йому беззаперечно відкривала дорогу до необмеженої влади. Він уже під час прощання з Леніним знав напевне, що буде керівником партії та держави. Як колишній семінарист, він знав, що звичайним людям обов’язково потрібен Бог. Але, традиційна християнська церква була розгромлена, а більшовицька партія була войовничо-атеїстичною армією. Тимчасовим богом повинен був стати Ленін. Причому богом, якого можна буде завжди побачити у мавзолеї, портрети і пам’ятники якого красуватимуться на кожному кроці, праці якого будуть у всіх бібліотеках, дитячих, шкільних та студентських закладах, у всіх міських та сільських закладах і установах. Для Сталіна особливо принциповою була та обставина, що “Червоний бог” був розпутнім педерастом. Бо до інших справжніх богів, не причепишся, вони чисті і нічим не забруднені. А з «богом-Леніним» усе набагато простіше. При будь якій нагоді чи потребі усім людям скажуть:- вибачте, але ваш «більшовицький бог» був розпутником і педерастом. Тіло з мавзолея викинуть, усі пам’ятники і портрети знищать. А святе місцем пустим ніколи не буває! Отже новим богом стане він-Сталін! І мавзолей вже готовий, не треба витрачати часу і великих коштів на будівництво (йому таки пощастить полежати там декілька років).
Але, не слід поспішати. Все встигнеться. Треба, щоб люди звикли до одного бога, а потім замінимо іншим, коли захочемо. Найважливіше - що тільки у Сталіна був вражаючий компромат на «бога-Леніна»!
З іншим тріо мужоложників він швиденько розібрався. Як тільки відбувся перший після смерті Леніна з’їзд партії, на якому власне і обирали нове керівництво більшовицького ордену антихристів, Сталін захопив повну ініціативу. Він знав, що усі троє кинуться у смертельну боротьбу за владу, скидаючи усе на своєму шляху. Але, Сталін поступив мудро- він тихенько викликав усіх трьох до себе поодинці, показав їм копії усіх содомських листів і сказав буквально наступне:- хлопці, сидіть тихо-тихо, нікуди не суньтеся, мене не чіпайте. Інакше вся партія і увесь світ дізнається про ваші сексуальні педерастичні подвиги.-
З тим, щоб уникнути будь-яких провокацій з боку содомської трієчки, Сталін суворо попередив, що якщо з ним щось трапиться, то усі гомосексуальні листи будуть надруковані у Союзі і за кордоном (хоча насправді, папка завжди знаходилися до самої його смерті тільки у вождя усіх народів).
Усі більшовики країни були вкрай здивовані тим, що керівником Центрального комітету був обраний саме Джугашвілі, а не інші видатні діячі партії, незважаючи навіть на особистий посмертний заповіт Леніна про неприпустимість обрання Сталіна на цю посаду. А весь секрет полягав у тому, що Сталіну вдалося геніально присмирити криголамну трієчку вбивчим ганебним компроматом.
Через деякий час усю трієчку він безжалісно відправить на той світ. Він триматиме у повній покорі Надію Костянтинівну Крупську, постійно шантажуючи її доленосною папкою. І дружина Леніна, тихенько мовчатиме до самої смерті, по військовому виконуючи усі його вказівки і команди. Надзвичайна таємна папка завжди лежатиме у особистому сейфі Сталіна у Кремлі, до самої його смерті. У Сталіна на протязі його “геніальної” діяльності неодноразово виникав привід скористатися нею. Але не все у історії залежить від людини. Непередбачені обставини всесвітньої історії не дали йому змогу використати весь унікальний потенціал грандіозного сексуально-розпутнього компромату на Леніна.
А під самий кінець, коли Берія вирішить сам взяти усю владу у свої руки, і сам допоможе Сталіну непередбачено достроково піти на той світ, раптом з’явиться простак Микита Хрущов з України, який всю цю авантюру швидко розкриє, а Берію поставлять до стінки. У цій гамірній метушливій авантюрі, усі папки Сталіна звалять докупи і швидко передадуть у особливо секретний партійний архів на вічне зберігання без праву доступу будь-кого, крім перших керівників партії.
Микита Хрущов, а за ним і Брежнєв, ніколи у дану папку не заглядали. На неї, ненароком у сімдесятих роках, надибала, відома письменниця Маріета Шагінян, коли писала знамениту Ленініану, і коли лише їй дозволили ознайомитися з деякими секретними матеріалами, що стосувалися життя Леніна.
/ Марієтта Шагінян /
Їй стало дурно. Вона одразу написала доповідну записку і повідомила вище керівництво Комуністичної партії. Брежнєв, як це не дивно, спокійно все прочитав (він був людиною вільних поглядів і дій на сексуальне життя) і передав доповідну головному ідеологу Суслову. У того стався серцевий напад і він тиждень пролежав у лікарні, а потім почав вимагати розстріляти письменницю за наклеп. Але Брежнєву та Суслову показали оригінали листів гомосексуального квартету засновників Комуністичної партії. Вони відступили. Була тривала розмова з Маріетою Шагінян. З неї взяли обіцянку нікому і ніколи не розповідати про найбільшу партійну таємницю. Звісно у своїх творах про Леніна вона писала тільки про хороші речі з його життя. За це вона отримала солідну грошову винагороду-Ленінську премію. Їй надали шикарну квартиру і прикріпили до знаменитої Кремлівської лікарні, де обслуговувалося лише вище партійне та державне керівництво Радянського Союзу. У Кремлівській лікарні, мабуть були дуже “досвідчені” лікарі, бо Шагінян невдовзі стала сліпою на обидва ока. Все було ідеально. Не могла ж, сліпа письменниця прочитати якісь секретні листи Леніна?!
Уже, після розвалу Радянського Союзу і заборони Комуністичної партії СРСР, деякі партійні архіви були відкриті для істориків. Таємнича папка якимось чином потрапила на очі відомому російському історику Олександру Кутеньову, що частину з них оприлюднив. Також частину листів оприлюднив інший російський історик Н.В.Соколов./читайте їх нижче у Посиланнях/!
Для інтелігентної Росії це був шок. Ленінградці одразу завимагали перейменувати місто у попередню назву - Санкт-Петербург. Десятки тисяч пам’ятників розпутнього злочинця-педераста у багатьох країнах були скинуті з постаментів. Більшість комуністичних партій світу і комуністичних комун перестали вшановувати ім’я Леніна, як ідеолога комуністичного світового руху, залишивши лише Маркса (той, нібито не був педерастом (хоча ходили плітки, що він з Фрідріхом Енгельсом – були коханцями-друзями)?!).
На початку ІІІ тисячоліття ікону і образ Леніна, в якості ідеологічного вождя, аморально-шизофренічно продовжували використовувати лише російські, білоруські та українські “комуністи” (ця назва абсолютно умовна, бо справжні істинні комуністи залишилися лише в комуністичних комунах-кібуцах у Ізраїлі, та декількох комуністичних комунах у Європі! Після смерті Сталіна, у Радянському Союзі, а потім, у “незалежних” державах, ніколи не було жодного живого справжнього комуніста, який би абсолютно безкоштовно працював заради блага усього суспільства)!!! Сотні пам’ятників найвідомішому у світі мужоложнику-розпутнику також залишаться ще деякий час стояти лише у Росії, в Білорусії та Україні!
Але, дійсна таємниця Леніна і Сталіна вичерпно розкриється лише через сімдесят років…
А нині, на початку 1924 року, Генсек Сталін сидів у своєму знаменитому кремлівському кабінеті і уважно розглядав велику карту Радянського Союзу. І тільки Господь у ту хвилину знав усе, що буде попереду. Сталін всього передбачати не міг. Але, він вже твердо знав чого хоче, і він буреламно йшов до своєї великої мети.
Він усією суттю свого сатанинського розуму збагнув, що лише йому з усіх колишніх та існуючих керівників держав, випала унікальна можливість стати практично володарем світу. Під його фактично необмежною владою вже опинилися сотні мільйонів людей безкрайньої багатонародної Червоної Комуністичної імперії. Йому підпорядковувалась найбільша на земній кулі політична партія військового типу, уряд абсолютних рабів. Він не був обмежений ні парламентами, ні юридичними нормами, як це було в інших країнах, ні релігійними перепонами. Він в одній особі втілював законодавчу, виконавчу владу, судівську і прокурорську, поліцейську, таємно-охоронну. Подібного не було в жодній імперії світу. Він міг поставити під зброю десятки мільйонів людей і розчавити не те, що країни, а цілі континенти... У нього, аж дух перехопило від цієї грандіозної думки. Так, кінцева мета - це створення єдиної комуністичної імперії, без усяких там релігій, демократій, яка буде керуватися з єдиного центру - Москви! Спочатку вона пошириться на Європу, Азію і Африку, а потім охопить Америку та Австралію.
Він усією суттю свого сатанинського розуму збагнув, що лише йому з усіх колишніх та існуючих керівників держав, випала унікальна можливість стати практично володарем світу. Під його фактично необмежною владою вже опинилися сотні мільйонів людей безкрайньої багатонародної Червоної Комуністичної імперії. Йому підпорядковувалась найбільша на земній кулі політична партія військового типу, уряд абсолютних рабів. Він не був обмежений ні парламентами, ні юридичними нормами, як це було в інших країнах, ні релігійними перепонами. Він в одній особі втілював законодавчу, виконавчу владу, судівську і прокурорську, поліцейську, таємно-охоронну. Подібного не було в жодній імперії світу. Він міг поставити під зброю десятки мільйонів людей і розчавити не те, що країни, а цілі континенти... У нього, аж дух перехопило від цієї грандіозної думки. Так, кінцева мета - це створення єдиної комуністичної імперії, без усяких там релігій, демократій, яка буде керуватися з єдиного центру - Москви! Спочатку вона пошириться на Європу, Азію і Африку, а потім охопить Америку та Австралію.
Але, спочатку потрібно зробити багато зброї для десятимільйонних армій. А для цього потрібно багато металу. У Сталіна було два плани розбудови імперії - “європейський” та “азійський”. Згідно першого, основна маса нових заводів мусила бути збудована переважно у Європейській частині країни, згідно другого - перевага надавалася територіям за Волгою.
Він ще раз подивився на велику карту величезної радянської імперії. Зі Сходу, з боку Америки, Японії і Китаю, чітко виділялися сині смуги могутніх річок Амуру, Лени, Обі, Єнисею. Сама природа зробила країну з цього боку неприступною. З боку європейської частини становище було дещо гіршим. Природніми перешкодами проти сухопутних військ вірогідного противника могли бути лише Дніпро та Волга. Але у своїй верхній частині вони були занадто вузенькі. Саме тому , Сталін дав наказ чекістам - негайно розшукати усіх вчених, що були причетні ще при царському режимі до розробки грандіозного плану створення на основі Дніпра та Волги сучасного шляху “з варягів у греки”. Це було можливо за допомогою будівництва серіії каналів і гребель по Дніпру та Волзі.
Отже, найбільш захищеним від вірогідного ворога виявляється Урал. Тому, найважливіші заводи будуть збудовані там, а інші за лінією Дніпра і Волги. Добре було б з’єднати Дніпро з Даугавою. Тоді виникне прямий унікальний водний шлях з Чорного у Балтійське море. Але ж, Даугава протікає по території незалежної Латвії. Нічого, це тимчасово. Невдовзі Прибалтика, уся Європа та весь світ будуть в його руках !?
Ну що ж, вирішено остаточно - за основу береться “азійський” варіант розбудови країни, а Дніпро і Волга підлягають негайній генеральній реконструкції!
ПОСИЛАННЯ:
Розділ 12. ВІРА
Василь Віра сидів за великим столом у своїй затишній квартирі, вікна якої виходили на широкий простір Дніпра. Вдалині, на високих пагорбах, чарівно сяяли величні золоті куполи Києво-Печерської Лаври. Їй вороже погрожувала великим залізним мечем, розташована поруч стометрова металева баба (так кияни, називали фігуру радянської матері-Батьківщини, яка була збудована з метою прославлення військових подвигів генерального секретаря Леоніда Брежнєва).
На столі перед Вірою лежала доволі товста папка паперів, на якій червоним фломастером було яскраво написано великими буквами “КИЇВСЬКЕ МОРЕ”. Щойно у нього побував помічник Олександр, який і приніс цю дивовижну папку таємничих документів, які були отримані від десятків людей ціною величезних і неймовірних зусиль. Вгорі папки було написано “ВІРІ”.
Василь зловив себе на думці, що псевдонім Віра пристав до нього міцно і назавжди. Сам він походив з великого роду Бойчуків з Поділля (це прізвище там носять тисячі людей). Але, якось він видав збірку християнських поезій під псевдонімом Віра. І це друге прізвище стало для нього і оточуючих людей основним. Його справжнє цивільне прізвище більше ніхто не вживав і не згадував. Для усіх людей і для рідних він став Вірою.
Але, чому ж у нього, філософа, письменника, нині на столі лежала папка з таємничим написом “Київське море”? І чому нині уся його життєва увага сконцентрувалася на тому гнилому та вонючому зеленому штучному морі під Вишгородом, яке було сорок років тому побудоване вище Києва? Це була випадковість чи невідступний рок долі?
Мабуть це був доленосний рок! Бо, власне все його життя було наповнене низкою неймовірних містичних подій...
Його бабка Марія народилася за чотири роки до нового ХХ століття в невеликому гористому селі наддністрянського Поділля. Вона була красива, чорнява, сильна, робота аж палала у її швидких і міцних руках. Мала впертий, незалежний і гонористий характер. Усі хлопці її боялися і обходили стороною, хоча була вона не обділена вродою. То ж і дожила до 25 років невінчана. Але, якось помітила, що за нею увесь час стежить сусідський 15-літній юнак Калиній. Спочатку сприймала це за дивацтво. А якось прямо спитала:
- Чого це ти, хлопче, весь час слідкуєш за мною?
А юнак, одразу і відповів :
- Бо люблю тебе, Маріє, і любуюся, коли ти працюєш.
- Ти що, здурів, парубче? Та я тобі у мамки годжуся!
- А то мені байдуже.- Ти найкраща і найкрасивіша у селі. Ось підросту і одружуся на тобі.
Марія тоді довго сміялася з витівки юнака. Але ніколи більше не нарікала на його постійні спостереження за нею. Це навіть тішило дівчину в доволі одноманітному русі сільського життя. Родина у Марії була велика і жити було ніде. А тут до її батьків завітали свати від тридцятилітнього вуйка Гаврила. І хоч як не пручалася Марія, та батьки умовили її вийти заміж. Як же тоді плакав Калиній! Ще довго чекав її біля криниці, коли брала воду і увесь час повторював:
-Ти все одно не зможеш жити з Гаврилом. Не любить він тебе. Я прийду з армії і одружуся з тобою. Ось побачиш.
І пророчими виявилися слова юнака. Незабаром, Марія через суд розлучилася з Гаврилом, бо бився він і пиячив постійно. Суд відсудив їй половину хати, то так і жила одна. Про Калинія забула, бо того вже три роки не було у селі, а вона з ним не листувалася.
А тут, одного дня з’являється до неї Калиній - дорослий, мужній , красивий, у військовій формі. Стає перед нею на коліна і благає виходити за нього. Тільки і змогла сказати:
- Калинію, я вірю, що любиш мене, але ж я на десять років від тебе старша.
- Не завада то мені, Маріє, - ніжно промовив юнак,- З самого дитинства я кохаю і люблю тільки тебе одну. Йди за мене. Ніколи не ображатиму і любитиму тебе до смерті.
Нічого не залишалося, як лише погодитися. То ж швидко зіграли весілля і зажили у мирі та злагоді. Через два роки по смерті Леніна, у них народилася донька Веруня, через чотири роки син Василько, а ще через рік доня Гануся. Жили у щоденних сільських турботах і ростили дітей. А тут прийшов страшний 33-й рік. Більшовицькі військові загони нахабно вривалися серед дня і ночі у всі хати і помешкання, обшуковували всі сараї, комірчини і погріби, шурхали вилами по всім городам, в пошуках будь-якої їжі. Відбирали усе зерно і харчі. З зерном ще можна було зрозуміти. Але, нащо ж забирати харчі, які швидко псуються? Їх же все одно далеко не завезеш. У людей силою відбирали корів і усіх свійських тварин, навіть кур, качок і гусей. Плакали і благали, щоб хоч щось залишили для маленьких діточок. Але, у відповідь отримували нецензурну лайку і погрози. Це була матеріалізована мораль будівників комунізму-країни робітників і селян!
Верунька, коли чула, що у село вривалися комуністи, встигала схопити єдину корівку і втікала з нею до великого гористого лісу, де і ночувала. Ота корівка їх усіх і врятувала. Окрім Василька, який тоді ж у 33-му помер від дифтерії.
Загинуло тоді пів села. Багато родин після того страшного сталінського голоду зникло назавжди . А Бойчуки вижили. Так і прожили до наступного горя у 41-му, коли у село раптово прийшли фашисти. Відібрали вони силою любу корівку Мишку, що врятувала їм колись життя. Марія вхопилася за корову і не відпускала. А фашисти повалили її на землю та почали бити чоботами, вибили зуби і полишили чисельні синці на тілі. А маленька Гануся вхопила якусь палицю, та як вперіщіть солдата, який найбільше бив матусю. Фашисти спочатку розгубилися, бо ніяк не чекали від маленької дівчинки подібної поведінки. Вони швидко вхопили автомат і спробували вистрілити. Та Гануся стрімголов чкурнула у кущі. Біжить, а поруч кулі свистять. Вже полосонуло по лобі, руці і нозі... Але не впала, бо якимось Божим дивом, кулі полетіли геть, лише залишивши на тілі невеличкі криваві смуги. Добігла до річки, потім у ліс до хати лісника, там і провела тиждень. А коли повернулася у село, то почула радісні голосіння, бо вважали її усі вже вбитою. Отак, смерть перший раз обійшла її життя.
Після війни, сталася нечувана посуха, з весни не було жодного дощу. Повторювався страшний 33-й рік. Мертві люди лежали по дорогам і не було кому ховати. Дивно, але більшовицька держава нічим не допомагала своїм людям (хоча, хіба це дивно? Так було завжди при атеїстах-антихристах!). Усі ставки, джерела і струмочки повисихали. Воду брали з далекого лісового болота, звідти ж викопували корінці рослин і тим харчувалися. Тоді ж, прийшла страшна звістка про загибель Калинія, десь у Польщі. Щойно з німецьких концтаборів повернулася хвора Веруня. Чорні дні настали для 16-літньої Ганусі - голодна, роздягнена, безбатченкова. А тут у село приїхали вербівники з Донбасу. Обіцяли житло, одяг, харчі, хорошу роботу і зарплатню. Повірила, підписала угоду і поїхала. Насправді ж, усе виявилося суцільною брехнею. Робота була дуже важка, ненормована і виснажлива - рили траншеї під фундаменти, будували цехи, прокладали дороги. Керівники обдурювали дівчат, не доплачували, жили вони впроголодь у величезних казармах-гуртожитках, ледь зводили кінці з кінцями. Харчувалися в основному засоленою тюлькою та чорним хлібом, запиваючи водою, бо навіть на чай та цукор не мали коштів.
Тут також, сталася незбагненна подія. Одного вечора, у Ганусі раптово піднялася висока температура і вона відчула себе дуже погано. Був четвер, а саме у цей день вона мусила чергувати у котельній, що опалювала їхню та інші казарми. То ж, попрохала дівчат замінити її у цей вечір. Чергувати зголосилася її подруга Оленка. По графіку, вона мусила відбути у котельні у неділю, а їй дуже кортіло піти на побачення з своїм нареченим. То ж і домовилися з Ганусею про обмін чергуваннями. Вночі Гануся дуже погано себе почувала. Трохи нарікала на Бога, за таку раптову біду, ковтала ліки, які приписав лікар швидкої допомоги. І раптом, серед ночі, почувся страшенний гуркіт, а будинок казарми струсонуло, неначе під час землетрусу. Усі дівчата посхоплювалися, підбігли до вікон, почали дуже кричати і голосити. Котельня повністю розвалилася і над нею до неба здійнялися хмари куряви. Під тими уламками загинула і молоденька Оля. Отак, смерть вдруге обійшла Ганусю. З того часу, вона ніколи намагалася не дорікати Господу, а її улюбленим біблійним героєм став праведний Іов, який сказав, що від Бога слід приймати усе - і хороше і погане.
Через рік, на одній з будов, дівчині на спину впав бетонний блок і її знепритомнілу відвезли у лікарню. Лікування не давало результатів і Ганусю відправили у Київ в Інститут нейрохірургії. Там пролежала багато місяців, нерухомо прикута до ліжка. Лікарі співчували красивій молодій дівчині і буквально виходили її. А ще, поруч завжди знаходився юнак Микола, який також лікувався у Інституті, бо був поранений на війні осколками від міни у голову. Він таки дочекався, поки Гануся одужає, а потім вже нікуди не відпускав, і так вони одружилися. Влаштувалися працювати на авіаційний завод до знаменитого конструктора академіка Антонова, жили у гуртожитку. Через рік у них народилося мертве дитя. Дуже тоді обоє голосили. Але, на другий рік, Господь післав їм дівчинку, яку нарекли Наталкою. Вже й забули про минуле горе і доглядали дитя, як виявилося, що Гануся знову завагітніла. Та з нею коїлося, щось дивне, бо живіт через півроку був занадто великий. Зробили рентгенівський знімок, який показав, що у череві дуже велика дитина понаднормованої ваги. Лікарі запропонували Ганусі зробити операцію і вирізати плід, який на їх думку не міг нормально народитися. Вона категорично відмовлялася. Вони підключили до умовлянь Миколу, запевнивши його, що дружина під час пологів може померти. У певний день домовилися про операцію. Гануся була щиро віруючою дівчиною, то ж, стала перед операцією на молитву перед іконами. І тут сталося диво - під час молитви, плід у череві матері заворушився і подав голос. Гануся почала сильно голосити, просити вибачення у Бога за великий гріх, який її умовляли зробити, і категорично відмовилася від операції. Пологи були дуже важкими, вона втратила свідомість, плід тягнули вакуумними пристроями з використанням операційних інструментів. Народився великий хлопчик, понад п’яти кілограмів ваги, з великою головою. Лікарі сказали молодій матері, що у неї народилася потвора. А вона вимагала, щоб їй показали рідну дитину. Коли принесли хлопчика, той своїми чорними оченятами подивився на рідну неню і одразу потягнувся до неї своїми маленькими рученятами. Закликали відомого психіатра на консультацію. Він уважно оглянув хлопчика, детально обмацав його голову і сказав свій незаперечний вердикт:
- Ніякий він не потвора. Просто голова велика. Це голова філософa!
Цю фразу запам’ятали всі. Та виявилася вона пророчою. Бо Василько підріс, закінчив школу і одразу вступив на філософський факультет Київського університету. Цей вступ не був випадковим, бо почав він працювати з чотирнадцяти років. І не ким небудь, а вихователем у юнацьких таборах. Отак, з чотирнадцяти років став абсолютно самостійною людиною і таким залишився на усе життя.
У червоному старому корпусі Університету було замало приміщень для усіх гуманітарних факультетів. Тому заняття проводилися у три зміни. Це дуже влаштовувало Василя Віру, бо він міг поєднувати навчання з роботою. Батьки були інвалідами, а стипендія невелика. То ж, він влаштувався працювати в архів Академії наук, поруч з навчальним корпусом Університету. Ця робота одразу дала йому 16-літньому право бути читачем найбільшої в Україні Наукової бібліотеки ім. Вернадського, у яку записували читачів лише з вищою освітою. А ще важливо – він отримав доступ до найкращих архівів України та СРСР. То ж, Віра мав можливість з самої юності залучитися до найбільшого інтелектуального надбання України. Можливо, тому і виділявся серед усіх студентів. Почав викладацьку діяльність вже на третьому курсі Університету. Паралельно вчився у дворічному університеті ораторського мистецтва, який закінчив на відмінно. Був переможцем республіканських і міжнародних конкурсів молодих лекторів, та наукових робіт студентів.
Одразу після закінчення Університету, створив Київську школу юного і молодого лектора, яка згодом була переіменована у Київську школу ораторського мистецтва молоді. Цю школу за багато років закінчило майже дві тисячі юнаків та дівчат. Це було в період стагнаційного більшовицького застою. Але Віру дивним чином підтримали у міському товаристві “Знання” та міській організації книголюбів. Підтримали і фінансово, а дитяча Республіканська бібліотека на Нивках надала приміщення для занять і унікальну сучасну апаратуру.
Партійні та комсомольські органи намагалися неодноразово закривати школу (дуже вже був Віра гострим на слівце і безжалісним критиканом). Але учні і батьки починали безперестанно ходити по усіх установах і вимагати відкриття школи. Спробували декілька раз призначити іншого керівника, але все завершувалося повним провалом. Тому школу ораторського мистецтва декілька раз закривали і відкривали.
Віра постійно підтримував дружні і творчі відносини з випускниками філософського факультету, науковцями Інституту філософії та психології, був у курсі поточних наукових справ, приймав участь у наукових заходах і міжнародних конференціях. Ще під час навчання на філософському факультеті, він зацікавився проблематикою часових категорій. Його наукова студентська праця з обгрунтуванням філософської категорії “Майбутнього” стала переможцем всесоюзного конкурсу. Її тоді рецензували у Москві сім наукових закладів, настільки вона була новаторською. Віра дав власне самостійне наукове обгрунтування майбутнього часу і принципів об’єктивного соціального прогнозування. Але, крім чисто наукових знахідок, він володів незбагненною природною інтуїцією передбачення майбутніх подій. Мова не йде про якісь дрібниці, він міг у деталях передбачати глобальні події. У 1979 році сказав багатьом людям, що Радянську Армію найближчим часом чекає страшенна кара за те, що вона використовувала приміщення деяких християнських храмів не за призначенням (під склади, басейни і т.д). Через рік - починається війна у Афганістані з тисячними жертвами. Завчасно сказав, що морський флот Радянського Союзу понесе величезну втрату - невдовзі станеться велика трегедія теплоходу “Адмірал Нахімов” з чисельними жертвами. Під час перебування у 1982 році на Чорнобильській електростанції, на цвинтарі у Прип’яті в присутності багатьох людей сказав, що їхнє місто чекає доля Содома і Гомори( приводом для цього стала відсутність на цвинтарі хрестів на могилах, що тоді особливо вразило Віру).
У тому ж році, після повернення з Москви, незадовго до смерті генсека Брежнєва, Віра сказав, що в недалекому майбутньому буде ліквідовано Радянський Союз і Комуністичну партію. Це чули сотні людей. Тоді Комітет держбезпеки заметушився. Але ці слова були настільки неймовірними і нереальними, що все це віднесли на рахунок “шизофренічного марення”, і на всяк випадок поставили Віру на таємний психіатрічний облік. Його тоді врятувала від арешту і психушки, тривала багатомісячна літня відпустка і відсутність у Києві.
А потім - смерть Брежнєва, тривала череда поховань Андропова, Черненка, прихід до влади Горбачова, початок перебудови…
І нарешті передбачуваний Вірою, розпад Радянського Союзу і ліквідація Комуністичної партії СРСР !
Україна, яка віками була колонією багатьох держав, а найбільше Російської (Радянської) імперії, раптово і непередбачено, але цілком заслужено і закономірно, отримала вистраждану Свободу!!!
Були створені нові органи влади незалежної держави. Віра активно поринув у державотворчу діяльність, співпрацював з багатьма комісіями Верховної Ради, Адміністрацією Президента України і багатьма державними, громадськими, та політичними організаціями. Саме тоді, у Адміністрації Президента, його, як компетентного політолога, філософа-прогнозиста попрохали, зробити наукові прогнози по Києву і Україні на найближчі роки і десятиліття, а найважливіше - передбачити усі можливі гуманітарні надзвичайні ситуації в державі і столиці, та дати наукові рекомендації вищим державним органам та відомствам про дії у тих неординарних умовах. Навколо Віри вже об’єднувалися визначні вчені та фахівці. Серед них було багато і його учнів, яким він безмежно довіряв і користувався взаємним великим довір’ям та повагою.
Перше засідання наукової групи нагадувало засідання військової ради перед визначною битвою. Вирішили визначити найважливіші об’єкти у столиці, а отже і у всій державі. Це були - Національний диспетчерський центр енергосистеми України (від діяльності якого повністю залежала енергосистема держави, а отже уся економіка і щохвилинне життя країни), далі йшли об’єкти, які безпосередньо забезпечували електрикою столицю, а отже усі найвищі державні органи України - Тец-5,Тец-6, Дарницька Тец, та Київська Гес, водопровід і каналізація, телефонна мережа і телеграф, радіомовлення і телебачення, вокзал, метрополітен, транспортна мережа і т.д. Але треба було обов’язково вибудувати субординаційну прерогативність важливості усіх вказаних об’єктів. Згадали нещодавну катастрофу у Харкові каналізаційно-водопровідної системи, коли півторамільйонне місто було майже місяць буквально паралізоване через відсутність води та колапс каналізації. Нещодавно також була велика пожежа в Державному телерадіокомітеті, коли одночасно згоріли усі дикторські студії, включаючи і бункерні (тобто призначені для роботи на випадок ядерної війни і інших неймовірних ситуацій). Тоді, майже добу вся п’ятидесятимільйонна держава не знала, що відбувається у столиці та країні. Врятувала запасна студія у будинку профспілок, яка в більшовицькі часи використовувалася для коментування військових парадів та театральних демонстрацій трудящих Києва. Також, нещодавно під Фастовом і Козятиним сталися значні залізничні катастрофи, які на кілька діб паралізували роботу практично усього залізничного транспорту держави. Адже Київ був найбільшим транспортним вузлом України.
Та все ж, усі фахівці, беззаперечно визначили, що з усіх можливих надзвичайних ситуацій найсерйознішою за наслідками може бути - катастрофа енергосистеми столиці (а отже і усієї держави також). Адже тоді вмить відключиться усе, що живиться електроенергією і життя столиці завмре на той період, доки енергоживлення знов не відновиться.
Зробили усі розрахунки по ТЕЦ-5 (потужність 750 мегават, за рік виробляє майже 3 мрд\квтгод), ТЕЦ-6 (потужність 500 мегават, за рік виробляє маже 2 мрд\квтгод), та Дарницькій ТЕЦ (потужність 150 мегават, за рік виробляє майже 1 мрд\квтгод). Останньою у списку значилася Київська ГЕС. Всіх здивувала та обставина, що формально її потужність була вдвічі вища(350 мегават), ніж Дарницької ТЕЦ. Чому ж вона значиться останньою у списку найважливіших енергооб’єктів столиці? Секрет відкривався дуже просто - Київська ГЕС, виявляється працювала на добу лише декілька годин вранці і увечері у час пікових навантажень, а увесь інший час накопичувала воду у Київському водосховищі-морі. Тому за рік вона виробляла лише трохи більше 500 млн\квтгод (тобто у 6 раз менше Тец-5, і вдвічі менше невеличкої Дарницької Тец). У деякий посушливий період ГЕС взагалі місяцями не працювала /через значні об’єми випаровування води з поверхні великого штучного водосховища/!
Негайно запросили для групи усю наявну інформацію про Київське море. Одночасно, фахівці закріпили на стіні масштабну карту цього водного “дива” над Києвом. У ту хвилину усі стояли вражені. Раніше ніхто і ніколи не бачив подібної карти, бо у Радянському Союзі вона вважалася особливо секретною. Величезне і безмежне море у 100 кілометрів довжини і у 10 кілометрів ширини динозаврським монстром нависало над маленьким Києвом, неначе хотіло його негайно проковтнути. Київ виглядав на цій військовій, абсолютно точній масштабній карті, маленькою беззахисною краплиною, супроти незмірних величезних мас води, що нависали над ним. Карта нині була швидше схожа на велику трагічну картину “Загибель Помпеї”, настільки вона була наочною і яскравою.
Коротка попередня інформація говорила про те, що Київське море, за наказом Політбюро “комуністичної” партії СРСР, почало будуватися у 1959 році. До його будівництва на протязі багатьох років залучалися тисячі, і в деякі періоди, навіть десятки тисяч людей. Було відселено майже 10 тисяч сімей з понад 100 поселень, з усіма їх храмами, цвинтарями, школами, бібліотеками, лікарнями, клубами. Це були найкращі і найплодючіші землі на Київщині, що віками забезпечували Київ великоврожайною, а отже найдешевшою сільською продукцією! Вартість будівництва моря і Гес дорівнювала фантастичній сумі у 200 мільярдів доларів (у міжнародних цінах). Розміри моря у 1000 квадратних кілометрів рівнялися Мертвому морю в Ізраїлі, двом забудованим Києвам, або територіям трьох Мальт (сучасної високорозвинутої багатої країни). Річка Ірпінь опинилася на 7 метрів нижче рівня моря. Могутня насосно-компресорна станція цілодобово перекачувала Ірпінь у море, на що витрачалося 30 млн\квт\рік електроенергії. По підрахункам виходило, що діяльність компресорної станції у карбованцях переважала вартість мізерної кількості електроенергії, що вироблялася Київською ГЕС. Київське море було побудовано серед лісів і боліт (безпрецедентний випадок у світовій історії). Ніяких каналів від нього до посушливих районів (як це було в Єгипті з Асуанським морем) не йшло, воду ніхто з моря не брав. Для судноплавства і риболовлі воно було нині зовсім непридатне, бо у ньому, за усі роки після Чорнобильської катастрофи, накопичилася величезна кількість радіонуклідних намулів, що випромінювали смертельну радіацію.
Для чого ж, будувалася оця гігантська дороговартісна махина? Реально виходило, що за вартість Київського моря і ГЕС можна було побудувати 200 електростанцій, подібних ТЕЦ-5 ! (яка займала територію у 1 кв.км., тобто в тисячу разів менше !).
АВТОРСЬКИЙ ВІДСТУП :
НАЙДОРОЖЧІ СПОРУДИ НА ЗЕМНІЙ КУЛІ
Взагалі, Найдорожчими спорудами-об’єктами людства вважаються :
https://uk.wikipedia.org/wiki/Ітайпу
ГЕС Три ущелини/Китай, вартість 25 млрд. дол. За рік виробляє електроенергії у 12 раз більше, ніж каскад ГЕС Дніпра!)
https://uk.wikipedia.org/wiki/Три_ущелини
https://uk.wikipedia.org/wiki/Міжнародний_експериментальний_термоядерний_реактор
https://uk.wikipedia.org/wiki/Великий_бостонський_тунель
Готардський 57-кілометровий найдовший у світі тонель, вартістю на даний час понад 11 млрд.євро.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Готтардський_базисний_тунель
https://uk.wikipedia.org/wiki/Євротунель
/вартістю приблизно 15 мільярдів доларів/
https://uk.wikipedia.org/wiki/Сейканськи
/вартістю приблизно 15 мільярдів доларів/
https://uk.wikipedia.org/wiki/Трансаляскинський_нафтопровід
35-кілометровий підземний тонель у Швейцарії, вартістю понад 4 млрд.євро
https://uk.wikipedia.org/wiki/Лечберзький_базисний_тунель
Національний комплекс лазерних термоядерних реакцій у США, вартістю понад 4 млрд.дол.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Національний_комплекс_лазерних_термоядерних_реакцій
https://uk.wikipedia.org/wiki/Комплекс_захисних_споруд_Санкт-Петербурга_від_повеней
https://uk.wikipedia.org/wiki/Остерсхельдекерінг
Найвищий у світі хмарочос понад 828 метрів, 162 поверхи, вартістю близько 1,5 млрд.дол.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Бурдж_Халіфа
Тайбей 101, один з найвищих у світі хмарочосів понад 500 метрів, 101 поверх, вартістю близько 2 млрд.дол.
https://uk.wikipedia.org/wiki/Тайбей_101
Найбільша споруда у світі:
https://uk.wikipedia.org/wiki/Абрадж_аль-Бейт
УСІ ВИЩЕОЗНАЧЕНІ СПОРУДИ-ОБ’ЄКТИ Є НАЙДОРОЖЧИМИ У СВІТІ і ВКРАЙ НЕОБХІДНИМИ!
ОТЖЕ :
ВАРТІСТЬ БЕЗГЛУЗДОГО ЗЛОЧИННОГО 1000-кілометрового КАСКАДУ ВОДОСХОВИЩ І ГЕС ДНІПРА, з ЙОГО З2-ма НАСОСНИМИ СТАНЦІЯМИ і 700-ма свердловинами, які щохвилинно перекачують десятки річок у моря каскаду, ПЕРЕВЕРШУЄ ЗАГАЛЬНУ СПІЛЬНУ ВАРТІСТЬ УСІХ ЦИХ СПОРУД!!!
/мається на увазі вартість спорудження самих ГЕС, водосховищ, дамб і гребель, усієї інфраструктури, але й вартість сотень тисяч приміщень для переселення людей! Зауважуємо, що вартість утримання усіх насосних станцій, а також щорічного ремонту 3000-кілометрів берегових ліній та понад 300-кілометрів дамб у 10-ть раз перевершує вартість щорічної електроенергії усіх ГЕС каскаду Дніпра.
ДНІПРОВСЬКИЙ КАСКАД Є НАЙАБСУРДНІШИМ, НАЙЗБИТКОВІШИМ, НАЙНЕБЕЗПЕЧНІШИМ, НАЙЗЛОЧИННІШИМ ОБ’ЄКТОМ У СВІТІ ЗА УСЮ ІСТОРІЮ ЦИВІЛІЗОВАНОГО ЛЮДСТВА !!!
Але ж, гребля і дамба стара, технічно зношені. А не приведи Господи, станеться прорив дамби, як це було 13 березня 1961 року на Куренівці у Києві, коли загинуло біля трьох тисяч киян та понад 200 будівель? Адже Київське море за територією і об’ємами води у 1000-у раз більше Куренівського болота! Причому, на Оболоні, Подолі, Троєщині, усьому лівому березі Дніпра, нижче рівня моря на 7-10 метрів, практично поблизу греблі, проживало понад півтора мільйона людей!
Тут було щось не так!? Не могло радянське керівництво просто так 200 мільярдів доларів викинути на вітер. Ніколи в тривалій історії Радянського Союзу великі кошти не витрачалися на мирні цивільні об’єкти. Подібні фантастичні суми витрачалися лише на важливі військові потреби!
Всі одразу прийшли до думки - що Київське море є важливим військовим об’єктом. Почався збір інформації по морю. Але виявилося, що це непросто. У самому Києві і на Україні практично ніяких матеріалів не було, окрім невеликої інформації по лінії цивільної оборони про те, що в разі раптового прориву греблі Київського моря, може загинути уся нижчерозташована частина міста, у якому на десять років планувалося уведення військового стану для відбудови столиці України. Вся інформація по Київському морю була засекречена і знаходилася у Москві, що наочно підтвердило перші передбачення про суто військове призначення штучного моря. Одразу була утворена міжнародна громадська група незалежних фахівців з прогнозування наслідків катастроф. Віра одноголосно був затверджений її керівником. Була поставлена мета - по всім можливим офіційним та конфіденційним каналам роздобути максимально вичерпну будь-яку інформацію по Київському морю. Один з старих академіків попередив про особливу обережність під час збору інформації.
Він розповів, що у Радянському Союзі, деякі науковці і громадяни вже намагалися поставити питання про величезну небезпеку Київського моря. Усі ці люди безслідно зникли і досі про них нічого не відомо!
Віра, з групою науковців терміново відбув у Росію. Інші члени групи отримали завдання прозондувати цю таємничу проблематику за кордоном.
Що ж це за дивна і велика таємниця Київського моря???
ПОСИЛАННЯ :
https://ru.wikipedia.org/wiki/Список_водохранилищ_России
https://uk.wikipedia.org/wiki/Водосховища_України
https://uk.wikipedia.org/wiki/Водосховища_України
Розділ 13. НАЙГЕНІАЛЬНІШИЙ ДИКТАТОР
Сталін поволі переклав аркуш сторінки календаря на своєму робочому столі у Кремлі. Йшов перший день 1927 року від народження Ісуса Христа. Він зловив себе на думці про те, що вже давно розпрощався з християнством. Згадав, як його з соромом вигнали з семінарії. Він захоплювався войовничим атеїзмом Леніна. Це ж треба - одним махом знищити найбільшу християнську церкву земної кулі, зруйнувати майже усі храми, винищити фізично майже усіх ієрархів, священнослужителів і ченців. Навіть Сталін не пішов би на такий кардинальний крок. Це прекрасно, що знищення релігії у Росії очолив Ленін. При нагоді, уся вина покладатиметься на нього. А він, вождь усіх народів, виглядатиме чистим і незаплямованим. Кримінальне минуле Джугашвілі привчило його до однієї незаперечної істини - потрібно ніколи і ніде не залишати небажаних слідів та свідків будь-яких кримінальних злочинів! Цьому диявольському принципу він слідуватиме усе своє життя.
У багатьох людей цивілізованого світу виникало цілком закономірне питання :-чому повністю знищивши християнську церкву у Радянському Союзі і вважаючись абсолютно войовничою атеїстичною державою, більшовицьке керівництво не відмінило християнський відлік часу, а лише змінило стиль літочислення на 14 днів? Це був повний політичний абсурд!
А весь секрет полягав у тому, що Сталін не поспішав. Формально, він повинен був ввести літочислення від дня народження Леніна. Адже Володя Ульянов був оголошений офіційним «Комуністичним богом» Радянського Союзу. Але тоді, в разі раптової смерті самого Сталіна, знов доведеться міняти літочислення від дня народження Йосипа Джугашвілі. Не треба плутанини. Хай іде, як вже йде. А потім, у потрібний момент, увесь світ вестиме літочислення від моменту появи на світ товариша Сталіна!
А товариш Сталін цілком на це заслуговував. Невже ж і насправді вести облік часу людства від “рудого підара”, чи “алкоголіка” Маркса? Чи може від розпутників Македонського і Цезаря, “істерички” Наполеона, чи ще там когось? Те ж мені придумали - Ісус Христос? А хто він такий? Бідний жебрак тесляр! Наляпав «нісенітниці» у шизофренічному мареві і став всесвітнім героєм! Це несправедливо! Всепланетне літочислення треба гідно заслужити. І товариш Сталін буде удостоєний такої гідної всепланетної честі за величезні заслуги перед планетою!
Сталін подивився у вікно і побачив на січневій засніженій Червоній площі величезну чергу у Мавзолей Леніна. Він злостиво посміхнувся. Згадав, як всі члени ЦК були вкрай здивовані його пропозицією збудувати величний Мавзолей і забальзамувати тіло вождя революції. Вони, недалекоглядні абсолютно не розуміли, що Йосип Вісаріонович будує цей Мавзолей для себе! Тоді виникли великі проблеми з бальзамуванням тіла померлого мужоложника. Довелося звернутися у Києво-Печерську Лавру, яка ще дивом залишилася діяти (зважаючи на її всесвітню славу). Все ж таки там багато століть зберігалися станки двох сотень ченців. Але священнослужителі Лаври запевнили, що ніяких людських секретів збереження тіла вони не знають. Адже у печерах Лаври за багато віків її існування ховали тисячі ченців у абсолютно однакових умовах. Але, нетлінними залишилися станки лише тих ченців, які вели особливо праведний спосіб життя і не вживали м’ясо. Причому, ховали їх, з усіма нутрощами. Це було найдивовижнішою загадкою Києво-Печерської Лаври. Усе тіло праведних ченців залишалося нетлінним, разом з усіма нутрощами і кістками, а єдиною умовою нетлінності було праведне життя!
Володимир Ілліч ніяк не міг розраховувати на нетлінність з своїм содомським минулим, навіть у разі поховання в печерах Київської Лаври. Треба було відшукати щось інше. І Сталін відшукав найвидатніших вчених і медиків. Вчені терміново розробляли хімічний склад розчинів для бальзамування, а медики зайнялися самим тілом. Спочатку тіло розітнули. Усі абсолютно органи обдивилися, зважили, зробили детальний опис і законсервували у пронумеровані баночки зі спеціальним розчином - прогнилий мозок, очі, язик, легені, печінку і селезінку, шлунок, кишки, нирки, сечовий міхур, яєчка, статевий орган! Всі ці деталі вождя усіх пролетарів належало навічно зберігати для нащадків, задля чого створювався великий науковий підрозділ. Очищену “тушу” опустили у велику ванну з розчином і приклали важким камінням, щоб вона не спливала на поверхню.
Навіть Сталін, який багато чого бачив на своєму віку, вжахнувся побаченою картиною. Звичайна людина від подібного могла елементарно збожеволіти. Та вже будувався Мавзолей і там повинно було щось лежати. Оце щось і готували вчені. Коли “туша” Леніна достатньо просочилася хімічним розчином, всередину пустого тіла і пустої голови набили спеціальну довговічну “вату” просочену нетлінним бальзамом, потім одягли у одяг і взуття і у спеціальному герметичному саркофазі виставили у Мавзолеї. Найвідоміший гомосексуаліст-розпутник в історії людства, був проголошений Сталіним новим богом, і вічним святим.
Хоча, якщо по справедливості,-думав Сталін.- Володя-педераст все ж не заслуговував на те, щоб вічно лежати у Мавзолеї. Ну що він таке особливе зробив? Ну трахався з батьком, з хлопчиками, з Гершами і Лейбами. Так і би і трахався до смерті, коли б не масони і не їхні гроші на Жовтневий збройний антиконституційний заколот. І взагалі - Ленін, це ж сволота і злочинець! Повністю, до ниточки пограбував Росію, увесь її величезний запас золота і майже всі її багатства передав масонам на розбудову Америки і інших держав. Незаконно, кримінальним чином, розігнав, вповноважені законом і народом, Установчі збори і встановив злочинну антинародну диктатуру. В обмін на тимчасовий мир, продав усю Україну німцям, з її величезним запасом продовольства та промисловості (Слава Богу, що Україну силою вдалося повернути до імперії). Повністю знищив практично усю промисловість і шахти, усе сільське господарство. Спричинив братовбивчу громадянську війну з десятками мільйонів жертв. Створив країну дебілів, бо майже вся інтелігенція втекла за кордон, а інша була розстріляна. Знищив біля ста тисяч храмів і сотні тисяч священнослужителів та ченців. Тобто, після семи років свого злочинного варварського правління, Ленін залишив після себе пограбовану і знищену країну, рясно политу кров’ю мільйонів людей! Та, за такі, вибачте “заслуги” Володю, треба було, як Пугачова і Разіна публічно судити, четвертувати, тіло спалити, а попіл розвіяти в океані, як це зробили з Енгельсом (згідно його особистого заповіту, спричиненого безперевним вандалізмом на могилі його друга-Маркса).
Будь-яка розумна людина розуміла, що встановлення забальзамованої “туші” найбільшого злочинця в історії людства у Мавзолеї є публічною колективною шизофренією! Але, будь-яка розумна людина, тоді не знала, що Мавзолей будувався не для Леніна, а для Сталіна, який своїми великими справами сторицею перевершить діяння Володимира Ульянова!
Отже вічність гарантована Сталіну на віки. Тим паче, що піде він з цього світу (якщо до того часу не придумають якийсь дивовижний бальзам безсмертя) у такій величі і славі, якої ще досі не знав жоден з володарів світу, а не як авантюрний «підар», що залишив після себе повністю зруйновану і понівечену жалюгідну жебрацьку країну.
А плани, товариш Сталін намітив грандіозні! Такої величі і розмаху робіт планета не знала ще за всю історію людської цивілізації! Ось, перед ним лежать плани перших сталінських п’ятирічок. За надзвичайно короткий термін мільйони безправних рабів безкоштовно побудують тисячі могутніх цивільних та військових об’єктів (будівництво єгипетських пірамід на цьому фоні виглядатиме дитячою забавкою).
На першому етапі, Радянський Союз перевершить усі європейські країни по випуску усіх видів продукції, а потім пережене Америку і всю планету. Тим паче, що такої кількості вугілля, нафти і газу, залізної руди і усіх інших корисних копалин немає жодна держава світу. Але, Сталін, як “дбайливий” диктатор своєї імперії та безпосередній учасник громадянської війни, прекрасно розумів, що його червону вотчину необхідно убезпечити від будь-яких можливих провокацій вірогідного ворога. Тому, три чверті усіх важливих промислових об’єктів планувалося спорудити в районі Уралу. Там же планувалися найбільші на планеті безмежні склади стратегічного продовольства, та військові склади, підземне місто для радянського керівництва, на випадок тривалої війни. Урал був надійно захищений зі Сходу неприступними ріками та горами. Тепер, Сталіна найбільше турбувала проблема захисту головного стратегічного вузла імперії з боку Європи. Нещодавно йому прийшла в голову геніальна ідея продовжити Волгу до Північного океану за допомогою каналів і шлюзів. За його вказівкою, група вчених розробляла проект з’єднання каналами Волги з Доном та Дніпром.
Вчені, які в особливо секретному режимі, цілодобово працювали над фантастичним проектом, були вражені особливою увагою генсека до своїх розробок. Він уважно цікавився найменшими деталями проекту, що в своїй реальній площині реалізації мусив тисячократно перевершити усі чудеса світу разом узяті. Для того, щоб зробити Дніпро і Волгу широкими від самого витоку, планувалося побудувати безперервний каскад штучних водосховищ, перегороджених могутніми греблями ГЕС. Особлива увага приділялася Дніпру. Разом з Даугавою, після будівництва каскаду, він утворював могутню водну перешкоду проти танкових і сухопутних військ противника на шляху до Ленінграду, Москви, Тули, Харкова, Луганська, Донецька, Маріуполя. Він повністю перекривав усі шляхи на Кавказ і на Схід. Заради цього варто було розітнути Дніпро на Голгофі! Ну а вже другою неприступною лінією водної оборони повинна була стати Волга.
Сталін наказав зробити настільний макет Дніпровського каскаду, який повинен був, за його задумом, будуватися першим. У диктатора аж перехопило подих, коли у Кремль перенесли, зроблений фахівцями макет з усіма передбачуваними водосховищами і греблями. У невеличкі мініатюрні водосховища навіть налили води, щоб все виглядало максимально наочно. Генсек уважно обійшов увесь багатометровий макет, який стояв на просторому столі, похлюпав рукою у деяких водоймах. Він також ретельно торкався пальцями до копій гребель, ніби перевіряючи їх на міцність. І раптом, торкаючись найвищої дніпровської греблі (в районі Орші) він ненароком, чи свідомо, зламав греблю. Вода вирвалася з мініатюрного водосховища і поринула униз по макету, одразу, по принципу доміно, зруйнувавши усі чотирнадцять гребель, і хлюпнула у “Чорне море”, а потім на паркет кремлівського кабінету (макет був зроблений у відповідності з реальною гідрогеографією Дніпра, тобто з витока, який знаходився на висоті 250-ти метрів над світовим океаном до умовного нуля Чорного моря ). Вчені завмерли, чекаючи наганяя чи розносу від жорстокого генсека. Але, той несподівано спитав:
- Добре. Це на макеті. А якщо в реальних умовах, ворогом, або нашими військами, буде знищена будь-яка з верхніх гребель - чи відбудеться та сама руйнація, що нині виникла на макеті?
- Товаришу Сталін,- відповів керівник наукової групи проектантів,- Досвід підтверджує, що під час раптового прориву греблі великого водосховища, виникає потужна гідрохвиля прориву, на зразок цунамі у морі, яка руйнує практично усе на своєму шляху. Але, такого ніколи не станеться, якщо греблі будуть міцними, водосховища невеликими, а перепад води між ними не перевищуватиме 3-5 метрів.
Сталін здивовано подивився на вченого:
- Ви мене неправильно зрозуміли. Я питаю зовсім про інше - що саме потрібно зробити, щоб під час військових дій відбулося те, що ми нині бачили на макеті?
Вчений був здивований цим запитанням генсека, але спокійно відповів :
-Для цього, товаришу Сталін, у водоймищах повинні бути сконцентровані величезні об’єми води, а різниця між їхніми б’єфами має бути в межах 10-15 метрів, а самі греблі мусять бути середньої міцності.
- Чи спроможна гідрохвиля прориву знищити на своєму шляху мости і комунікації?-продовжував допит Сталін.
- Так, при достатній висоті і потужності гідрохвилі, мости і будь-які інші комунікації будуть зметені, немов пір’їнки.- при цих словах вченого, обличчя червоного імператора засяяло злостивою посмішкою.- Але, при цьому, товаришу Сталін,-продовжував свою думку вчений,- безсумнівно загинуть усі населенні пункти і міста, що опиняться на шляху водних мас.
Сталін спопеляючим поглядом подивився на вченого і злорадно промовив: - Це вас не має обходити. І вимагаю від Вас надалі - відповідати лише на ті питання, які цікавлять мене, як керівника партії та держави.- Потім, зробивши невелику паузу, додав:
-Назавтра підготуйте мені макет по Дніпру з новими параметрами, тобто високими греблями і потужнішими водосховищами. І обов’язково поставте макети усіх існуючих та запланованих мостів, а також масштабні копії усіх великих міст та населених пунктів по Дніпру.
Наступного дня, Сталін знову стояв перед новим макетом, в оточенні вчених-проектантів. Він знову зламав макет вищої греблі і захоплено спостерігав за рухом води, що нищила усе на своєму шляху.
- Чудово! - не стримав свого захоплення більшовицький диктатор.- Зупиняємося саме на цьому варіанті. Негайно підготуйте всю необхідну документацію!
- Це неможливо, товаришу Сталін ! - впевнено відповів керівник наукової групи.
- Чому?- здивовано спитав вождь.
- Вірніше, це можливо зробити по Волзі, а по Дніпру це абсолютно нереально. Тому що водосховища по Дніпру можливо підняти лише на 3-5 метрів. Якщо підняти водосховища вище, то ріки, що впадають у Дніпро потечуть у зворотньому напрямку і затоплять величезну територію країни.
- Безвихідних ситуацій не буває.- впевнено промовив генсек.- Я ще раз чітко запитую Вас, як фахівця,- що загалом можна зробити, щоб реалізувати саме даний проект?
- Для цього,-відповідав вчений,- за попередніми підрахунками спеціалістів, потрібно побудувати біля сотні бокових дамб з потужними насосно-компресорними станціями, які повинні цілодобово перекачувати воду з річок і струмків у всі чотирнадцять водосховищ. Ви самі розумієте, товаришу Сталін, абсурдність такого проекту, - сміливо заявив вчений.- Та й потім, де взяти таку велику кількість електроенергії на роботу усіх насосів по Дніпру?
- Вибачте, - заперечив генсек, - але ж усі греблі, одночасно виконуватимуть роль і гідроелектростанцій.
- За нашими підрахунками, товаришу Сталін, на відміну від Волги, де великий річний стік води і де усі ГЕС зможуть бути рентабельними, по Дніпру ситуація набагато проблематичніша. У верхів’ях Дніпра дуже мало води, і накопичувати її доведеться роками, лише під час весняних повеней. Отже, практично усі ГЕC будуть працювати лише по декілька годин, а в деякі бездощові періоди, взагалі зупиняться. Таким чином, ГЕС не зможуть цілодобово забезпечувати роботу усіх десятків насосно-компресорних станцій і цю електроенергію доведеться брати з інших дорогих джерел - тобто теплових електростанцій. Ми також підрахували, що в такому варіанті, будівництво каскаду, приблизно у тридцять раз по коштам, обійдеться дорожче від первісного проекту, де насосні станції відсутні. Причому, доведеться затопити величезні території найплодючіших у країні земель, відселити майже три тисячі населених пунктів і міст з п’ятьма мільйонами жителів, для яких доведеться побудувати нове житло і усю цивільну інфраструктуру. Багато водойм все одно будуть мілководними і, з часом, приведуть до утворення великих територій намулу.
- Я уважно Вас слухаю.- промовив Сталін.- Але мене, як головнокомандуючого Червоної Армії, дуже цікавить таке питанння - якщо після повної реалізації саме другого проекту каскаду Дніпра, під час військових дій, зруйнувати будь-яку вищерозташовану греблю - чи зможуть по дну водосховищ пройти танки і піхота противника?
- Однозначно ні, товаришу Сталін! У зимовий період уся крига зламається і утворить неприступну перешкоду. А в літній час, ні піхота , ні танки, ніяк не зможуть пройти по багатокілометровій смузі річкових намулів спущених водосховищ.
- Ну що ж, вирішено - терміново готуйте усю документацію в другому варіанті проекту .-суворо наказав генсек.
- Товаришу Сталін, подібного проекту, світова практика ще не знала. На його повну розробку повинні піти роки, а на спорудження самого каскаду з чотирнадцяти водосховищ знадобляться десятки років.- спробував заперечити керівник науковців.
- А я від вас зовсім не вимагаю детального проекту,- впевнено говорив генсек.- Зробіть загальне обгрунтування проекту, без деталізацій. При будівництві кожного конкретного водосховища будуть робитися окремі проекти з врахуванням всіх місцевих особливостей. Даю вам тиждень на підготовку усіх загальних документів. Нам треба поспішати.
- Все ясно, товаришу Сталін, буде зроблено, - у військових тонах відповів вчений.
- І ще одне запитання,- Сталін уважно подивився на вченого.- яке водосховище, на думку спеціалістів слід будувати першим?
- Ми детально обговорили усі можливі варіанти, враховуючи тривалий термін будівництва каскаду, та його виключно оборонно-військове значення.
-Так, так,- раптом повеселішав Сталін,- для мене дуже важливо, щоб найближчим часом по всій течії Дніпра могла вільно рухатися Дніпровська флотилія. А там, біля Запоріжжя, стоять неприступні дніпровські пороги.
- Найдешевший варіант,- продовжував доповідати вчений,- це побудувати обхідний водний канал. Але, під час військових дій, він може бути легко захоплений ворогом. Більш дороговартісний варіант - це побудувати біля Запоріжжя могутню греблю і ГЕС. Для того, щоб затопити усі пороги і забезпечити вільний прохід військових кораблів, водосховище слід підняти на 50 метрів над рівнем Чорного моря. В разі наступу противника, ГЕС можна зруйнувати потужним вибухом. Тоді вода стече, пороги оголяться і жоден ворожий корабель не пройде по Дніпру.
- Ви правильно розумієте завдання партії.- повеселішав Сталін, - Передайте мені на днях всю документацію по ГЕС біля Запоріжжя, я негайно підпишу її. Вона буде першою на Дніпрі. То хай і буде - Дніпрогес !
Сталін потиснув усім присутнім вченим руки, провів їх до дверей, і на прощання промовив:
- Я дуже задоволений вашою роботою. Ви усі будете представлені до високих урядових нагород і відмічені грошовими преміями. Але, ще раз попереджаю про особливу секретність усієї вашої діяльності. Навіть, ваші родини не повинні знати - чим ви займаєтеся?
Коли усі фахівці покинули кремлівський кабінет, Сталін залишився наодинці з Народним комісаром внутрішніх справ (НКВС), який був присутній увесь період, під час обговорення проекту каскаду Дніпра.
- Я впевнений , ти усе розумієш?- притишено спитав генсек.
- Це геніально, товаришу Сталін.- захоплено підкреслив комісар.- Це неймовірно. Ми будемо на віки непереможні. Таких можливостей не має жодна країна.
- Проконтролюй особисто завершення усієї документації по Дніпру. Днями я підпишу її. Необхідно поспішати. Після розробки документації - усіх фахівців знищити разом з родинами. Та так, щоб і могил не залишилося.
- Все буде неодмінно виконано, товаришу Сталін!
- І ще одне,- поволі говорив диктатор імперії,- Вже найближчим часом необхідно розпочати будівництво Дніпрогесу з шлюзами. На увесь каскад нам знадобиться багато років. Мені потрібно, щоб вже через рік Дніпровська флотилія могла вільно просуватися по Дніпру.
- До речі, товаришу Сталін,-зауважив комісар,- контррозвідка підтвердила, що Дніпровська флотилія буде найбільшою і наймогутнішою на планеті, вона переважатиме річкові флоти усіх країн, разом узяті.
- Ти ж дивися, комісаре. Жодна жива душа, окрім тебе та мене, не повинна знати про дійсне призначення Дніпрогесу. Усі матеріали по Дніпровській флотилії також засекретити! Розробіть спеціальну програму ідеологічного прикриття по Дніпрогесу, типу там - “будова комунізму”, “дамо країні мільйон лампочок Ілліча”, “найбільша ГЕС на планеті” і в такому ж дусі. Та ти й сам знаєш, не вперше. Що мені тебе вчити?
- Все ясно, товариш Сталін. Дякую за довіру.
- Як ти думаєш, комісаре,- продовжував розмову диктатор, в разі можливого наступу противника з Заходу - куди піде головний удар?
- Я абсолютно впевнений, товаришу Сталін, і це підтвердив досвід громадянської війни, що головний інтерес для ворога завжди представлятиме Україна. У центральній частині Союзу практично нічого важливого немає. А на Україні є все - найкращі землі в Європі, величезні ресурси. Там і шлях на Кавказ, до нафти у Баку. Та й у Харкові буде найбільший у світі танковий та тракторний заводи, у Луганську паравозобудівний, у Маріуполі - потужний металургійний комплекс. Ну і сам вугільний Донбас з сотнями шахт. Отже, основний удар ворога беззаперечно буде йти найперше на Україну.
- Ти згоден з тим, що Дніпро буде основною перешкодою для противника?- спитав головнокомандувач.
- Так, товаришу Сталін.- відповів комісар.- Особливо, коли буде діяти Дніпровська флотилія і будуть побудовані штучні великі водосховища по Дніпру.
Генеральний секретар більшовицької партії підійшов з указкою до великої карти Радянської імперії.
- Отже, вся територія правобережної України - це реальний потенційний плацдарм для військових дій супротивника?
- Безсумнівно, товаришу Сталін,- підтвердив комісар НКВС.
- Підготуйте мені для підпису секретне розпорядження про абсолютну заборону на найближчі п’ятдесят років будівництва на Правобережжі Дніпра по Україні, Білорусії та Росії будь-яких потужних цивільних та військових об’єктів. Можна будувати лише невеличкі хлібні, молочні, цукрові і подібні, цехи для ганчірок і взуття, але нічого серйозного. Думаю, тобі не потрібно деталізувати.
- Так, так, товаришу Сталін. Усе зрозуміло. Сьогодні ж, усе підготую Вам для підпису.- і після короткої паузи комісар пошепки спитав :
- Але насмілюся з вами порадитися, товаришу Сталін. В разі значного заморожування будівництва промисловості на Правобережжі України, там буде постійно спостерігатися надлишок робочих рук. Далі, в результаті будівництва каскаду дніпровських водосховищ, в межах України, доведеться відселити майже 5 мільйонів чоловік. А у нас і нині сотні тисяч сімей не мають постійного житла.
- Завжди так.- злостиво сказав диктатор.- Є люди - є проблеми. Немає людей - немає проблем. Потрібно завжди виходити, комісаре, з цього основного принципу нашої партії! Не мені тебе вчити. Ти ж сам є членом Центрального комітету партії. А ми всі в одній упряжці.
- Я все зрозумів, товаришу Сталін.- впевнено відповів член Політбюро ЦК,- Але, вибачте у нас куль не вистачить і камер у в’язницях. А ви ж знаєте цих проклятих “хохлів” - “махновців” і “запорожців”.
- А для чого кулі? Для чого багато галасу? Коли мова йде про мільйони - то найкращим засобом є голод!
- Але ж, я не можу впливати на погоду? - чомусь розгублено промовив червоний комісар.
- А для чого нам впливати на погоду? .- впевнено висловлювався диктатор,- Ми цілком можемо впливати на їжу! Видамо розпорядження про вилучення усього продовольства для потреб комуністичної Вітчизни. Забезпечите, щоб у сільських районах не залишилося ніякої їжі на жодному складі, в жодному магазині, в жодній родині. У містах ніхто не повинен знати про голод, виставите міліцейські заслони. Продукти по мінімуму видавати по карточках лише потрібним нам робітникам.
- Товаришу Сталін, ви геній! - не стримав свого захоплення комісар.
Сталін з деяким здивуванням подивився на підлеглого йому комісара. Він і без його компліментів знав що, є найгеніальнішим диктатором усіх віків і народів!
-Досить компліментів.-суворо промовив генсек.- Підготуйте секретні розпорядження по Дніпрогесу, і по організації штучного голоду на Україні, після завершення його будівництва!!!-
-Досить компліментів.-суворо промовив генсек.- Підготуйте секретні розпорядження по Дніпрогесу, і по організації штучного голоду на Україні, після завершення його будівництва!!!-
КРЕМЛЬ: СЕКРЕТНА ДОПОВІДЬ - “ГІДРОЗАХИСТ СРСР”
/створена у березні 1933 р., за декілька днів до перемоги у Німеччині
Націонал-соціалістичної партії , на чолі з Адольфом Гітлером/
У кабінет вождя СРСР обережно зайшов маленького зросту чоловічок у генеральській формі Комісара НКВС, Генріх Ягода.
/ Генріх Ягода /
В руках він тримав велику тацю документів. У кабінеті вождя були акуратно прикріплені великого розміру Географічно-політичні карти СРСР , а на столах стояли великі макети каскаду Дніпровських водосховищ, Волзьких водосховищ, каналу Москва, Біломор-каналу, каналу Волга-Дон і інші.
- Ну що, товаришу Іуда, давай доповідай. Ти не вийдеш звідси, поки не розповісиш мені про все, що зроблено і що заплановано зробити!-
Генріх Ягода не ображався, коли вождь звертався до нього “Іуда”, бо це було прізвище його предків-євреїв. Потім їм вдалося змінити прізвище на Ієгуда, а пізніше на Ягода. Він також знав, що вождя тішила та обставина, що його звали Генріх, так само, як його колегу у Німеччині Генріха Гімлера. Та власне, параноїдальний антисеміт Генріх Гімлер вчився усім навичкам роботи саме у єврея Генріха Ягоди!
/ Генріх Гіммлер /
А вождя тішила саме та обставина, що Генріх Іуда-Ягода є єврей, і що саме єврей-керівник (головний чекіст країни) створив систему концентраційних таборів ГУЛАГ, організував штучний голод, створив найпотужніший на планеті апарат служби внутрішньої і зовнішньої безпеки держави. Він це робив свідомо “у пику“ антисемітам Гітлеру, Гімлеру,Гебельсу, Герінгу (які почали створення подібних концтаборів для євреїв у Німеччині)! Також, Сталін, провокував ненависть багатомільйонного народу СРСР до євреїв (яких він несамовито ненавидів з дитинства). Бо великий терор і небачені репресії пов’язувалися усіма людьми Радянської імперії саме з євреєм Іудою-Ягодою.
Сталін же вже підшукав йому заміну – росіянина Єжова Миколу, який повинен буде особисто заарештувати Іуду-Ягоду, публічно розповісти народу про його небачені злочини і особисто розстріляти.
Але, це станеться через три роки. А нині Іуда-Ягода натхненно доповідав вождю Червоної Імперії про свої досягнення.
Сталін же вже підшукав йому заміну – росіянина Єжова Миколу, який повинен буде особисто заарештувати Іуду-Ягоду, публічно розповісти народу про його небачені злочини і особисто розстріляти.
Але, це станеться через три роки. А нині Іуда-Ягода натхненно доповідав вождю Червоної Імперії про свої досягнення.
-Отже, товаришу Сталін, підсумую по пунктам вже зроблене і заплановані заходи:
1.- Повністю збудовано Дніпрогес (причому практично безкоштовно, за рахунок заарештованих громадян). Воду піднято на 53 метри вище рівня Чорного моря, збудовано потужний шлюз для великих кораблів. Тепер кораблі Дніпровської військової флотилії зможуть безперешкодно долати раніше непереборні Дніпровські пороги. У споруду Дніпрогесу закладено велику кількість вибухівки і при потребі ми можемо частково знищити споруду Дніпрогесу і його шлюзи, і Дніпро знову стане непрохідним для будь-яких військових кораблів можливого противника. Нині ведеться активне будівництво понад ста сучасних військових кораблів для Дніпровської військової флотилії. Вона буде найпотужнішою річковою військовою флотилією у Європі і світі. При необхідності вона буде розділена на Пінську та Дунайську флотилію з базою в Ізмаїлі для активних дій на Дунаї, який починає свій витік з Німеччини і протікає по територіям Австрії, Чехословаччини, Угорщини та Румунії (з її нафтопромислами – єдиними у Європі, якщо не рахувати незначних нафтопромислів в районі Бориславу). Нині завершено проект Прип’ятсько-Бугського каналу, який невдовзі буде збудований каналармійцями /в’язнями концтаборів/, з виходом на Віслу і Одер з їх численними каналами. Таким чином, Дніпровська(Пінська) військова флотилія зможе активно діяти на території Польщі та Німеччини, з виходом безпосередньо у Берлін. (Генріх бачив, що Сталін в захваті, від цієї інформації!).
2.- Найближчим часом будуть збудовані Каховське, Дніпродзержинське, Кременчуцьке, Канівське, Київське і ще вісім водосховищ на території Білорусії і Росії, аж до Московського моря/Іваньківського водосховища/. Від Орші до Вітебська вже діє, збудована ще при царській Імперії надійна система каналів з Дніпра до Західної Двіни-Даугави, а також до Німану. Ви самі, розумієте, товаришу Сталін, що Прибалтика найближчим часом буде Радянською (ми проводимо в цьому плані велику роботу з нашими надійними відданими агентами впливу), а отже по Західній Двині-Даугаві заплановано будівництво 4-х водосховищ на території Латвії і ще 4-х на території Білорусії і Росії. Також заплановано будівництво водосховищ по Німану. Отже, від Балтійського до Чорного моря буде існувати величезна водна перешкода для сухопутних та танкових військ противника. А в зимову пору ми будемо підривати вищі греблі по Дніпру та Двіні-Даугаві, гідрохвилі прориву яких будуть знищувати всю кригу, створювати крижані тороси і болота, абсолютно неприступні для будь-якого противника. Також, кораблі Дніпровської військової флотилії зможуть вільно просуватися від Чорного до Балтійського моря. Це тим паче важливо, оскільки усі військові кораблі тепер переважно будуються у Миколаєві та Херсоні. В разі, наступу ворога будуть підірвані греблі Ладижинського водосховища та вищих водосховищ по Дніпру. Фахівці встановили, що гідрохвиля прориву з боку Ладижинського водосховища та Кременчуцького буквально змете з землі Миколаївський та Херсонський кораблебудівні заводи. Отже ворогу нічого не залишиться!
3.- Завершується створення Московського моря(Іваньківського водосховища) та найбільшого у світі Рибінського водосховища, будівництво каналу Москва-ріка, Біломор-каналу, найближчим часом почнеться будівництво каналу Волга-Дон. По Волзі і Дону запланована серія великих водосховищ. Зараз створюються великі і могутні Каспійська, Азовська, Волзька, Біломорська військові флотилії, які зможуть вільно прямувати у будь-якому напрямку від Каспійського і Чорно-Азовського морів у Балтійське та Біло-Баренцеве моря.
4. - Для будівництва усіх водосховищ по Дніпру, Волзі, Дону, Камі та інших необхідно буде відселити понад 7-м мільйонів чоловік. Дотепер це було великою проблемою. Але, за секретним дорученням Політбюро, на Україні, в Поволжі, Кубані і інших місцевостях у 1932 році було організовано штучний голод. За підрахунками обкомів Комуністичної партії, яким були надіслані плани по запланованій кількості померлих, померло понад 7-м мільйонів людей! Таким чином, у нас не буде проблеми з переселенням у звільнені, після голодомору, мільйони покинутих будинків. Якщо хтось буде виявляти супротив, підлягатиме негайному арешту, або розстрілу. Найбільші проблеми з переселенням величезної маси людей передбачаються по Каховському і Кременчуцькому водосховищам (це понад 1000-у тисячу населених пунктів), по Рибінському (це близько 700 населенних пунктів), найбільшому у світі Самарському (Куйбишевському) і іншим водосховищам Волги і Дніпра.
5. – Після завершення усіх планів по Дніпру і Двіні-Даугаві, Волзі і Дону, ми будемо мати унікальну і дуже надійну систему гідрозахисту нашої країни.
Сталін був у захваті від почутого. Це було явно видно на його усміхненому обличі.
- Молодець Іуда!, Я особисто нагороджу тебе Орденом Леніна! Продовжуй все надалі і щоденно доповідай мені. Завершена перша п’ятирічка, тепер іде друга, і нам потрібно дуже багато всього побудувати. І основна частина наших могутніх заводів, особливо військових буде надійно захищена з боку Європи Дніпровсько-Даугавським і Волзько-Донським каскадом водосховищ. З боку Китаю і Японії нас буде захищати Амур з його Амурською військовою флотилією. І фізичними неприступними перешкодами для ворога зі Сходу стануть могутні Лена, Єнісей та Об, на яких ми теж збудуємо потужні ГЕС і водосховища, і які у потрібний момент ми зможемо підривати при підході ворога.
- Товариш Сталін, тут є дуже делікатне питання. Під час спорудження десятків водосховищ, потрібно буде повністю фізично знищувати тисячі приміщень партійних органів Комуністичної партії, органів Радянської влади, міліції, державної безпеки, прокуратури, судів, військкоматів, пологових будинків, дитячих садочків і ясел, шкіл, клубів, бібліотек, лікарень, кінотеатрів, пошт, лазень, колгоспів, заводів і фабрик, різних підприємств, тисячі християнських храмів, кладовищ, мільйони могил. Доведеться знищувати тисячі пам’ятників Леніну, Марксу, ваші/товаришу Сталін/, Дзержинському, Чапаєву, іншим вождям революції, видатним письменникам і вченим, діячам культури, військовим і іншим. Особливо мене турбує необхідність знищення тисяч пам’ятників Леніну і Сталіну!
- Не тривожся Іуда! Мені і Леніну вже стоять мільйони пам’ятників! І ще побудуємо мільйони! Знищуйте – усе, що необхідно! Тим паче, ти сам казав, що знищенням займаються заарештовані в’язні, які після цього розстрілюються і повністю винищуються. Тому про це святотатство ніхто не дізнається! А партійні, державні, правоохоронні і військові чиновники – будуть німі! Ти ж, Іуда, так геніально налякав їх репресіями і Великим терором, що ніхто і слова не вимовить.
- Так, товаришу Сталін. Усі партійні, державні, правоохоронні і військові чиновники у нас під повним контролем. Щоденно виявляються антипартійні і антидержавні елементи, негайно заарештовуються і відсилаються на ударні будови комунізму, найперше гідротехнічного напрямку, як найважливіші на даному етапі.
- Ти молодець Іуда! Я особисто і партія належним чином оцінять твою талановиту геніальну діяльність!
Сталін і Генріх Іуда-Ягода ще довго роздивлялися карти будов і макети майбутніх каскадів і каналів, які зроблять Велику Червону Імперію неприступною для будь-якого ворога зі Сходу, Заходу, Півночі чи Півдня. А отже Червона Імперія буде вічною, а її Вождь Сталін буде проголошений Богом!
ПОСИЛАННЯ :
ПРОХАЄМО ПОВІДОМИТИ ПРО ДАНИЙ БЛОГ ДРУЗІВ, ЗНАЙОМИХ ТА РОДИЧІВ!
